Фінансове право – Лучковська С. I. – 3. Система фінансового права, її складові
Система фінансового права – це об’єктивно обумовлена внутрішня організація фінансового права, що полягає в єдності й узгодженості фінансово-правових норм та їх згрупуванні у фінансово-правові інститути й підгалузі.
Основними структурними елементами системи фінансового права є:
1) фінансово-правова норма як базовий структурний елемент;
2) фінансово-правовий інститут як сукупність фінансово-правових норм, які регулюють певну групу однорідних фінансово-правових відносин. Інститути фінансового права можна класифікувати:
– за функціональною роллю: регулятивні (наприклад, Інститут місцевих податків і зборів) та охоронні (наприклад, інститут фінансової відповідальності);
– за змістом: матеріальні (наприклад, інститут бюджетного устрою) та процесуальні (наприклад, Інститут бюджетного процесу):
3) підгалузь фінансового права як об’єднання інститутів фінансового права, що регулюють окремий вид фінансових правовідносин (наприклад, бюджетне право).
Фінансове право складається із Загальної та Особливої частин.
Загальна частина включає такі норми, які є спільними для всіх фінансово-правових відносин і становлять підгрунтя для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування. Норми Загальної частини визначають:
– поняття та зміст фінансів і фінансової системи;
– поняття фінансової діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, її завдання, принципи, форми й методи здійснення;
– правовий статус суб’єктів фінансової діяльності:
– предмет і метод фінансового права, його поняття, систему й джерела;
– правову характеристику фінансових правовідносин та фінансово-правових норм:
– правові основи фінансового контролю.
Особлива частина фінансового права складається з норм, які регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування, різні ланки фінансової системи, зокрема суспільні відносини в галузі:
– державного й місцевого бюджетів;
– спеціальних цільових фондів коштів:
– державних і місцевих доходів:
– державного й муніципального кредиту;
– обов’язкового державного страхування;
– державних і місцевих видатків;
– грошового обігу й розрахунків;
– банківського кредитування (щодо задоволення публічного інтересу);
– валютного регулювання;
– фінансів суб’єктів господарювання тощо.
Отже, норми Загальної частини фінансового права конкретизуються в його Особливій частині.
4. Джерела фінансового права
Джерела фінансового права – це правові форми зовнішнього вираження норм фінансового права. Фінансове право, з цієї точки зору. – це галузь законодавства, що є сукупністю нормативно-правових актів та інших джерел фінансового права, в яких фінансово-правові норми знаходять своє зовнішнє вираження.
Якщо система права – це внутрішня будова права, його зміст; то система законодавства – його зовнішня форма як система нормативно-правових актів й Інших правових форм, в яких відображені норми фінансового права, а відповідно й Інститути та галузі останнього. Зміст і форма права перебувають у нерозривному взаємозв’язку. Система права і система законодавства діалектично пов’язані, їх не слід ні протиставляти, ні ототожнювати.
Для системи права первинним елементом є правова норма, структуру якої створюють гіпотеза, диспозиція та санкція. Для системи законодавства первинним елементом є стаття нормативно-правового акту, яка не обов’язково має містити всі три структурні елементи правової норми. Отже, стаття нормативно-правового акту і виступає зовнішньою формою правової Норми (у неповному, рідко – у повному обсязі). Характерною особливістю нормативно-правових актів є також те, що в них, як правило, відображені норми різних галузей права, і тому вони регулюють різні за змістом види суспільних відносин.
Основним джерелом фінансового права є нормативно-правові акти – письмові документи компетентного органу публічної влади, в яких закріплені формально-обов’язкові правила поведінки загального характеру, що регулюють фінансові правовідносини.
Серед нормативно-правових актів вишу юридичну силу мають закони – нормативно-правові акти законодавчого органу державної влади, які регулюють найважливіші питання суспільного життя, встановлюють права й обов’язки суб’єктів суспільних відносин та мають вищу юридичну силу. Закони в Україні приймаються виключно Верховною Радою України.
Серед законів найвищу юридичну силу має Конституція України, яка закріплює засади суспільного і державного ладу, якими визначені основні принципи здійснення фінансової діяльності держави і місцевого самоврядування. На її основі повинні прийматися закони та інші нормативно-правові акти в галузі формування, розподілу й використання публічних фондів коштів, а також укладатися й ратифікуватися міжнародні договори. Конституція України містить норми прямої дії, що слугує гарантією охорони й захисту прав і свобод людини та громадянина.
Джерелами фінансового права є також інші закони, до яких належать закони, в яких відображені саме норми фінансового права і які є переважно джерелами фінансового права (спеціальні закони), наприклад. Бюджетний кодекс. Закони України “Про систему оподаткування”, “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами державними цільовими фондами” тощо, та закони, які є насамперед джерелами інших галузей права, проте також регулюють окремі питання у сфері фінансової діяльності (загальні закони), наприклад. Закони України “Про місцеве самоврядування”, “Про цінні папери та фондовий ринок”. Господарський кодекс України тощо. Слід також зазначити, що закони можуть бути кодифікованими і некодифікованими. Серед кодифікованих законів як джерел фінансового права сьогодні діє лише Бюджетний кодекс України. Відсутні поки ще в Україні кодифіковані джерела з інших окремих розділів фінансового права, наприклад. Податковий кодекс.
До джерел фінансового права і дотепер слід відносити також чинні Декрети Кабінету Міністрів України, які регулюють сферу фінансової діяльності і за юридичною силою відповідають законам, зокрема Декрет “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року. Це зумовлено тим, що в період з 21 грудня 1992 року по 21 травня 1993 року з метою оперативного вирішення питань, пов’язаних з проведенням ринкових реформ. Верховна Рада тимчасово делегувала низку своїх повноважень у сфері законодавства Кабінету Міністрів України. Відповідно до Закону України “Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання” від 18 листопада 1992 року Кабінету Міністрів України було тимчасово делеговано строком до 21 травня 1993 року, повноваження видавати декрети у сфері законодавчого регулювання щодо відносин кредитно-фінансової системи й оподаткування. Такі декрети можуть бути змінені або скасовані тільки законом, прийнятим Верховною Радою України.
Окрім того, джерелами фінансового права є міжнародні договори України, які містять положення, що відносяться до сфери публічних фінансів, оскільки відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Необхідно наголосити на тому, що, відповідно до статті 19 Закону України “Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 року, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства, а якщо міжнародним договором України, який набрав чинності у встановленому порядку, встановлено Інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
До підзаконних нормативно-правових актів як джерел фінансового права, які видаються на підставі закону, відповідно до закону та для його виконання належать наступні акти:
– укази і розпорядження Президента України;
– постанови Кабінету Міністрів України;
– акти центральних органів виконавчої влади (наприклад, таких як. Міністерство фінансів. Національний банк України, Державна податкова адміністрація тощо);
– акти органів влади Автономної Республіки Крим (Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим), місцевих держави їх адміністрацій, органів місцевого самоврядування, якими регулюються питання місцевого значення в галузі формування, розподілу й використання фондів грошових коштів.
Особливе місце серед джерел фінансового права посідають акти Конституційного Суду України. Адже Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо: конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість; офіційного тлумачення Конституції та законів України. Рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов’язковими до виконання на всій території України.
Специфічним є статус інших окремих судових актів. Згідно Із положеннями Закону України “Про судоустрій” від 7 лютого 2002 року Пленум Верховного Суду України дає роз’яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, у разі необхідності визнає нечинними відповідні роз’яснення вищих спеціалізованих судів, а Пленум вищого спеціалізованого суду дає роз’яснення з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції. Такі керівні роз’яснення даються в межах повноважень, розраховані на багаторазове застосування та є обов’язковими для виконання всіма учасниками судочинства, у тому числі при розгляді питань, пов’язаних з фінансовою діяльністю.
Окремі вчені вказують на Існування так званих локальних актів в якості джерел фінансового права, які приймаються органами управління підприємств, установ та організацій (статути, положення тощо).
Джерела фінансового права можна класифікувати за різними критеріями: за юридичною силою, за характером норм фінансового права, за властивостями правового регулювання, за територіальною ознакою, за суб’єктом правотворчості, за часом дії, за сферою дії, за формою.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)