Фінансове право – Лучковська С. I. – 2. Поняття та зміст валютного регулювання
Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року не містить визначення категорії “валютне регулювання”. У статті 11 Декрету закріплені лише повноваження органів валютного регулювання.
Національний банк України у сфері валютного регулювання:
– здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічно! політики України:
– складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;
– контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України:
– визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в Іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
– видає в межах, передбачених вказаним вище Декретом, обов’язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;
– нагромаджує, зберігає й використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики: видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
– установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях, згідно із статтею 8 вказаного вище Декрету:
– установлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;
– забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.
Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання:
– визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України:
– бере участь у складанні платіжного балансу України:
– забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей:
– забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України згідно із статтею 14 вказаного вище Декрету;
– визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з Іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з Іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.
Валютне регулювання є регламентацією державою принципів організації національної валютної системи та механізмів її функціонування, формою реалізації валютної політики держави. Завданнями валютного регулювання є досягнення та підтримання економічної стабільності, зміцнення валютно-фінансового становища держави, захист її економічних інтересів, стимулювання вітчизняного виробництва.
Валютне регулювання включає в себе регулювання державою:
– системи міжнародних розрахунків, учасниками яких є національні особи:
– порядку проведення валютних операцій:
– порядку утворення та використання валютного резерву України:
– порядку утворення та використання валютних фондів господарюючих суб’єктів:
– порядку здійснення валютного контролю;
– застосування заходів юридичної відповідальності за порушення правил валютного законодавства.
Валютне регулювання є фундаментом валютного законодавства, саме воно визначає правові основи здійснення державної політики на валютному ринку, формує економічну базу для прийняття відповідних нормативно-правових актів у сфері регламентації як валютного обігу, так і валютного контролю.
Оперативні завдання валютного регулювання залежать від напрямів валютної політики та можуть змінюватися в залежності від стану платіжного балансу країни, обсягів виконання міжнародних зобов’язань, розміру офіційних валютних резервів, співвідношення доходної та витратної частини бюджету держави. Валютне регулювання формується та визначається державною валютною політикою. Валютна політика держави – це сукупність заходів, що здійснюються уповноваженими органами влади в галузі валютних відносин. Розрізняють поточну й довготермінову валютну політику.
Поточна валютна політика спрямована на організацію оперативного регулювання валютно-ринкової кон’юнктури. Вона здійснюється за допомогою девізної валютної політики, яка передбачає регулювання валютного курсу шляхом купівлі й продажу іноземної валюти, та дисконтної валютної політики, що полягає в зниженні або підвищенні Національним банком України процентних ставок за кредит з метою регулювання попиту й пропозиції на позичковий капітал. Національний банк здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов’язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до Іноземних валют, а девізну валютну політику – на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до Іноземних валют шляхом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансових ринках.
Довготермінова валютна політика охоплює досить тривалий період і передбачає заходи структурного характеру для послідовної зміни валютного механізму. Вона здійснюється шляхом укладання міждержавних угод у цій сфері та реалізується на регіональному рівні (в межах держави), у тому числі за допомогою валютних реформ і полягає в зміні основних елементів
Банківська операція з інкасування векселів разом із супровідними документами (рахунками, транспортними документами, товаророзпорядчими документами або іншими подібними документами) полягає в здійсненні банком за дорученням комітента (векселедержателя) операцій з векселями і супровідними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій з метою одержання платежу та (або) акцепту за векселями, передавання векселів і супровідних документів проти платежу та (або) акцепту, передавання векселів і супровідних документів на Інших умовах.
Відповідно до Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” від 5 квітня 2001 року платіжна картка – це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунку платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Окрім вказаного закону, існує спеціальна Постанова Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137, якою затверджене Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням.
На території України застосовуються платіжні картки, емітовані членами внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем (резидентами та нерезидентами).
Фізичним особам, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, емітент надає особисті платіжні картки, а юридичним особам і фізичним особам-підприємцям – корпоративні платіжні картки.
Залежно від умов, за якими здійснюються розрахунки за операціями з використанням платіжних карток, можуть застосовуватися дебетова, дебетово-кредитна та кредитна платіжні схеми.
Дебетова схема передбачає здійснення клієнтом операцій з використанням платіжної картки в межах залишку коштів, які обліковуються на його картрахунку. або за рахунок коштів клієнта
(2 votes, average: 3,00 out of 5)