Фінансова система України – Карлін M. I. – Розділ 10. ФІНАНСОВИЙ РИНОК УКРАЇНИ, ПРОБЛЕМИ ЙОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ
10.1. Суть, структура та модель фінансового ринку України
Однією зі складових фінансової системи України є фінансовий ринок. Це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами і позичальниками за допомогою посередників та фінансових інститутів.
Фінансовий ринок є цілісною системою, яка складається із взаємопов’язаних та взаємодоповнюючих елементів, кожний з яких спроможний окремо впливати на розвиток цієї системи. Розглянемо складові фінансового ринку.
§ Ринки матеріальних активів.
Ринки матеріальних активів, які також називають ринками реальних активів, мають справу з операціями щодо купівлі-продажу промислових товарів, комп’ютерної техніки, з нерухомістю, споживчими товарами і т. ін. У межах країни суб’єктами такого ринку е підприємства, дилерські мережі виробників споживчої продукції та комп’ютерної техніки, індивідуальні споживачі. Відносини між ними чітко обумовлюються чинним законодавством.
§ Ринки цінних паперів.
Під ринками цінних паперів зазвичай мають на увазі такі типи ринків, де протягом незначного часу створюються необхідні умови та відбуваються швидка мобілізація, ефективний перерозподіл і раціональне розміщення фінансових ресурсів у соціально-економічному просторі держави з урахуванням інтересів та потреб суспільства шляхом здійснення емісій цінних паперів різними емітентами. В умовах високої вартості банківського кредиту залучення коштів шляхом розміщення цінних паперів (акцій, облігацій) на ринку дає підприємствам чи не єдиний шанс отримати необхідні кошти для свого розвитку. Цей ринок є одним із найважливіших сегментів, що вирішальною мірою впливають на розвиток фінансового ринку.
§ Ринки деривативів (ф’ючерсів, форвардів).
До ринків деривативів, як правило, відносять операції з фінансовими ф’ючерсами, опціонні та форвардні контракти. Вони здійснюються як на умовах “спот”, так і до визначеної дати у майбутньому та передбачають хеджування ризику. Об’єктами таких операцій можуть бути валюта, цінні папери, товари. Незважаючи на невелику історію (близько ЗО років), світові експерти розглядають цей сегмент фінансового ринку як один із найперспективніших.
§ Ринки заставних.
Під такими ринками розуміють сегменти фінансових ринків країн, де обертаються позики під комерційну і промислову нерухомість, під житлові будинки, фермерське господарство і т. ін. Такі ринки є розвинутими, широкозастосовуваними, але займають незначну частку фінансового ринку.
§ Ринки споживчого кредиту.
Такі ринки займають ще меншу частку фінансового ринку і найбільше поширені серед населення країни. Сюди належать позики під автомобілі, побутові електроприлади, на навчання та відпочинок і т. ін.
§ Ринки інвестицій.
Під ринками інвестицій розуміють ринкові сегменти, на яких відбуваються операції з майновими та інтелектуальними цінностями з метою отримання прибутку або соціального ефекту. До об’єктів такого інвестування фахівці відносять, з одного боку, грошові засоби, цільові банківські вклади (іншими словами, ринки грошей), з іншого, – майнові права, ноу-хау та інші інтелектуальні цінності (ринки інтелектуального капіталу). Крім того, в першому випадку суб’єкти цього ринку мають справу з короткостроковим зобов’язанням, у другому – з довгостроковим. Ринок інвестицій, як і ринок цінних паперів, займає дуже важливе місце на фінансовому ринку і відіграє одну з провідних ролей у функціонуванні та розвитку останнього.
§ Ринки валютних коштів.
До ринків валютних коштів, як правило, відносять ринки, на яких здійснюються операції з валютою (у вигляді готівки), платіжними документами і цінними паперами, вираженими в іноземній валюті. Цей ринковий сегмент є одним із найстабільніших і досить об’ємних, що пояснюється значним історичним шляхом формування світового валютного ринку.
Звичайно, можуть існувати й інші сегменти фінансового ринку, які виникають у міру подальшого розвитку останнього або стають елементами зазначених вище ринків.
Отже, можна сказати, що фінансовий ринок обов’язково має становити цілісну і прозору систему, в якій активно взаємодіють найрізноманітніші фінансові активи. Вилучення з обігу будь-якого з елементів системи негайно призведе до її руйнування і занепаду
Крім того, є й інші схеми поділу фінансового ринку як системи. Фінансовий ринок може діяти як на міжнаціональному (світовому) рівні, так і національному (рівні держави), регіональному чи місцевому рівнях.
Провідну роль у фінансовій системі України відіграють банки. Проте слід зазначити, що фінансовий ринок нашої країни ще перебуває в стадії формування, хоч окремі його сегменти розвиваються досить активно. Так, сектор небанківських фінансових установ став серйозним джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів в економіку, вважає колишній голова Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг В. Суслов. 2004 р. він назвав “роком вибухоподібного зростання та розширення ринку”. До Державного реєстру фінансових установ станом на початок 2005 р. було внесено 387 страхових компаній, 610 кредитних спілок, 221 ломбард, 45 фінансових компаній, 24 недержавні пенсійні фонди та 28 адміністраторів НПФ. Тривало зростання кількості страхових компаній, особливо компаній, що займаються страхуванням життя (їх уже 45). “Справжнє страхування починається тоді, коли розвивається довгострокове страхування життя”, – вважає В. Суслов. Це, за його словами, пов’язано з високою рентабельністю цього різновиду страхової діяльності.
2004 р. різко збільшилося збирання валових премій – до 19,431 млрд. грн., що на 10 млрд. більше, ніж 2003 р. Частка валових страхових премій у валовому внутрішньому продукті України 2004 р. становила 5,62 %, тоді як 2003 р. – 3,42 %. Позитивні процеси відбуваються в перестрахуванні: вперше за десять років частка внутрішнього перестрахування (50,3 %) перевищила частку перестрахування у нерезидентів (9,8 %). Це означає, що величезні обсяги капіталу залишилися всередині країни – вони або інвестуються, або іншим чином беруть участь у розвитку економіки, що є одним із основних досягнень у регулюванні страхового ринку. Комісії вдалося перекрити канали виведення коштів за межі України через схеми псевдоперестрахування ризиків у Литві й Латвії: кількість українських компаній, що працюють із контрагентами в цих країнах, скоротилася з 22 до 3.
Тим часом експерти визнають, що вартість ліцензій, які видаються на страхову діяльність, є досить високою, однак це відповідає міжнародному досвіду: в тих країнах, де не оподатковується прибуток, ліцензії, як правило, дорогі.
Керівництво Державного департаменту фінансового моніторингу (Держфінмоніторингу) акцентує увагу на тому, що найближчим часом страхові компанії стануть одним з інвесторів житлового будівництва. Таким чином довгострокові ресурси компаній зі страхування життя реально використовуватимуться для інвестування економіки.
Становлення контрактних відносин під час розвитку економічних, у тому числі фінансових, систем, як відомо, може відбуватися за трьома моделями: американською (або англосаксонською), романо-германською (інші назви – євроконтинентальна, німецько-японська) та ісламською. Перші дві з них вважаються основними.
Принципова відмінність цих двох моделей полягає в тому, що романо-германська уособлює домінування кредитної форми фінансування з використанням інструментів боргу, тоді як англосаксонська використовує ринок цінних паперів, особливо ринок акцій і пайових сертифікатів, як пріоритетний інструментарій формування контрактних відносин. Реалізація англосаксонської моделі потребує розвинутішої мережі посередницьких структур, зокрема небанківських, пропозиції та споживання масових послуг дрібними учасниками ринку.
Фінансовий ринок України еволюціонує шляхом модифікації кількісних і якісних характеристик свого розвитку – насамперед шляхом упровадження нових інструментів, операцій і послуг. Разом із наявними проблемами (незадовільні оцінки капіталізації, ліквідності та прозорості, слабкий захист прав власності) спостерігаються очікувані ознаки інституціоналізації ринку: переважання інституційних учасників – інвесторів, кредиторів і реципієнтів капіталу над індивідуальними, що свідчить про зрілість корпоративних (об’єднаних) варіантів розміщення активів та професіональне використання коштів; поширення організованих форм установлення і реалізації фінансових відносин, що означає легітимність та прозорість намірів учасників-контракторів при здійсненні угод.
Доцільно визначити особливості розвитку вітчизняного фінансового ринку, проаналізувавши використання тих чи інших фінансових інструментів. У табл. 10.1 міститься інформація, що характеризує співвідношення використання пайових і боргових фінансових інструментів (інструментів власності та боргу) на фінансовому ринку України.
Дані таблиці, що стосуються цього періоду, спонукають експертів до однозначного висновку про перевагу інструментів боргу в сукупності засобів фінансування розвитку інституційних одиниць. Попри поступальне зростання вартісного виміру використовуваних фінансових інструментів обох видів (у 8,7 раза щодо інструментів власності та у 4,4 раза щодо інструментів боргу), помітні змінні відносні оцінки їх частки. Так, використання інструментів боргу переважає над інструментами власності, і різниця між ними досить значна.
Таблиця 10.1. Використання пайових та боргових інструментів на фінансовому ринку України (на кінець відповідного року)
Фінансові інструменти | 1997 р. | 1998 р. | 1999 р. | 2000 р. | 2001 р. | 2002 р- | 2003 р. | |||||||
Млрд. грн. | % | Млрд. грн. | % | Млрд. грн. | % | Млрд. грн. | % | Млрд. грн. | % | Млрд. грн. | % | Млрд. грн. | % | |
Інструменти власності | 11,4 | 24,1 | 23,3 | 28,5 | 31,3 | 25,3 | 46,7 | 32,4 | 68,6 | 39,8 | 81,5 | 40,1 | 99,2 | 38,4 |
Інструменти боргу | 35,8 | 75,9 | 58,2 | 71,5 | 92,2 | 74,7 | 97,4 | 67,6 | 103,4 | 60,2 | 121,5 | 59,9 | 158,6 | 61,6 |
Джерело: Корнєєв В. В. Модель та інструментарій фінансового ринку України // Фінанси окраїни. – 2005. – №6. – С 78.
Чинники, що зумовлюють борговий характер фінансового ринку України, а також особливості переважного застосування фінансових інструментів із фіксованою дохідністю виокремив і аргументував доктор економічних наук В. В. Корнєєв.
1. Тенденція до посилення інсайдерської структура власності з переважанням великих корпоративних власників.
За поступової концентрації капіталу мажоритарні власники підприємств не зацікавлені в розмиванні власності в акціонерних капіталах і тому схиляються до використання засобів боргового фінансування.
Побудова інсайдерського типу корпоративного управління, за якого зменшується частка власності держави і працівників – членів трудового колективу як дрібних інвесторів, з одного боку, і підвищується роль адміністрації (менеджменту) та зовнішніх великих інвесторів – з іншого, є визначальною тенденцією постприватизаційного перерозподілу капіталу на ринках України, Росії та інших держав. Тому фінансовий ринок України можна схарактеризувати як stakeholder capitalism – капіталізм власників великих пакетів, в основі якого виокремлюється німецько-японська модель.
2. Стабільно висока частка банківського кредиту в сукуп-
Ності засобів фінансування.
Обсяги кредитного портфеля вітчизняної банківської системи постійно зростали впродовж останніх років як стосовно ВВП країни (більш ніж двократне зростання від 11,5 % у 2000 р. до 25,6 % на початок 2004 p.), так і у вартісному вираженні (досягли 67,8 млрд. грн. на початок 2004 р. і майже 88 млрд. грн. наприкінці жовтня 2004 p.). У структурі кредитів комерційних банків найбільшу частку (майже 80 %) мають кредити, надані суб’єктам господарювання.
3. Фізичні особи (домогосподарства) як потенційно масовий інвестор є консервативними і обмеженими у виборі фінансових продуктів.
Пропозиції щодо розміщення вільних коштів домогосподарств залишаються недостатньо диверсифікованими внаслідок обмеженого переліку наявних фінансових інструментів. Новаторські пропозиції щодо розміщення капіталу від банківських і небанківських посередників трапляються епізодично. Переважна частка заощаджень населення має депозитний характер з використанням відповідних банківських інструментів або елементарно тезаврується як скарб в іноземну валюту. Вкладення домогосподарств у цінні папери вкрай незначні.
За оцінкою керівника групи радників голови Національного банку В. Литвицького, 2005 р. кількість депозитів зросла на 90 % проти 17 % у 2004 р. Крім цих грошей, за його оцінками, на руках у населення залишалися ще 50 млрд. грн., для яких була пряма дорога на споживчі ринки. Проте цей шлях має певні наслідки. Причому не лише для ринку, який не має достатнього товарного покриття, а й для самих громадян – попит, що різко підвищився, автоматично підвищує ціну пропозиції, а отже, може інтенсивно підживлювати інфляцію.
В. Литвицький упевнений, що в країні настав час вводити додаткові інструменти, які абсорбують надмірні гроші, що є в населення.
Відомо, що в Україні діють високі ставки депозитів, тому цінні папери внаслідок своєї ризикованості не такі привабливі. Разом із тим люди, поступово розуміючи, що на депозитах багато не заробиш, починають виявляти інтерес до цінних паперів (як із фіксованим, так і з нефіксованим прибутком, тобто облігацій і акцій).
Найпопулярніші зараз відкриті диверсифіковані пайові фонди – інструменти спільного інвестування, що дають змогу отримати близько 80 % прибутку на вкладення. Ризикованіші, але й дохідніші (рентабельність понад 100 %) закриті диверсифіковані фонди, які вкладають гроші лише в акції. Відмінність між ними полягає в тому, що з перших вкладник може вийти зі своїми грішми в будь-який момент, а з других лише тоді, коли фонд припинить свою діяльність. Тому, природно, популярність таких фондів дещо нижча.
Також громадянам у жодному разі не можна забувати про інститут недержавних пенсійних фондів, що зароджується в Україні. Перевага таких вкладень – можливість отримувати додаткові пенсійні виплати.
Крім усіх цих способів чесно заробити на своїх заощадженнях, є ще один – гра на різниці курсів на міжнародному валютному ринку “Форекс”. Щоправда, призначений вів в основному для любителів гострих відчуттів, але і їм варто братися за цю справу лише закінчивши спеціалізовані курси.
4. Спорідненість галузевої структури економіки і галузевої характеристики цінних паперів,
У межах вітчизняного фондового ринку домінують активи підприємств сфери паливно-енергетичного комплексу. Але оскільки їх акцїонування здебільшого вже відбулося чи в окремих випадках зберігаються обмеження на приватизацію, то насамперед із метою фінансування розвитку такі підприємства використовують емісії корпоративних облігацій та інструменти банківського кредитування.
Отже” загальні й специфічні риси вітчизняної економіки, що відображаються в особливостях становлення інститутів фінансового ринку, тяжіють до німецько-японського типу господарювання з переважним використанням боргових інструментів для фінансування потреб економічного розвитку.
Багато проблем на фінансовому ринку нашої країни виникає тому, що в Україні досі не створено повноцінної депозитарної системи.
Навколо депозитарної системи в країні є безліч суперечностей. Тим часом у світі основні принципи побудови як систем обліку прав власності, так і систем виконання операцій на ринку цінних паперів уже давно визначені. Та й Закон “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, який регулює цю сферу діяльності, на, думку експертів, своїми принципами відповідає загальносвітовим тенденціям
В Україні сьогодні вже сформувалася думка (як учасників фондового ринку, так і регулюючих державних органів) про доцільність реалізації централізованої дворівневої депозитарної системи: центральний депозитарій – хранителі цінних паперів, її центральною ланкою став депозитарій “Міжрегіональний фондовий союз”, акціонерами та учасниками якого є всі ліцензовані в Україні зберігані (в тому числі якась частка фонду належить державі). Втім, на підставі досить спірного трактування положення закону про те, що держава в міру своїх фінансових можливостей створює центральний депозитарій, було прийнято рішення про створення Національного депозитарію України. У результаті виникла необгрунтована і, на думку більшості учасників фондового ринку, непотрібна конкуренція.
На відміну від більшості учасників інших ринків, які застерігають державу від втручання і зайвого регулювання, суб’єкти фондового ринку не заперечують проти співпраці з нею, а багато операторів, навпаки, прагнуть централізації депозитарної системи. Мета – знизити ризики на стиках систем і дати можливість депозитарній системі вийти за межі ринку цінних паперів.
Представники двох конкуруючих депозитаріїв також згодні об’єднатися під контролем держави. Йдучи під опіку держави, представники депозитаріїв хочуть отримати кошти на розвиток системи. Єдиний депозитарій може існувати на ринку за рахунок або власних коштів, що в Україні неможливо, або державних дотацій. Гроші потрібні для того, щоб учасники фондового ринку могли модернізувати його інфраструктуру.
Однак багато представників бізнесу скептично ставляться до ідеї централізації депозитаріїв, оскільки фондовий ринок не може базуватися лише на організованому сегменті, що є лише вершиною його “айсберга”. Організованим операторам завжди будуть потрібні й ті, хто займається вилученням цінних паперів із тіні та переведенням їх на прозорий ринок.
Нині називати фондовий ринок України організованим важко. Незважаючи на те, що обсяг операцій на ньому за останні п’ять років зріс у 5,7 раза, а обсяг зареєстрованих випусків цінних паперів – у 5,5 раза, на організованому ринку кількість торгів скоротилася з 13 % від загального обсягу до 4 %.
Важливою передумовою розвитку фінансового ринку в Україні має стати підвищення інвестиційного іміджу країни. За оцінками експертів, для вступу України до ЄС необхідно досягти рівня ВВП близько б тис. дол. США на одну особу, а в Україні на початку 2005 р. цей показник становив 4,4 тис. дол. США. Тому для нашої країни особливу актуальність має залучення прямих іноземних інвестицій (ПП), оскільки їх рівень в Україні є одним із найнижчих у Східній Європі – близько 190 дол. на людину. Обсяг ПП, що надійшли в Україну в першому кварталі 2005 p., зріс порівняно з аналогічним періодом 2004 р. на 8,5 %. Тобто влада робить певні кроки, спрямовані на залучення інвестицій, але на цьому шляху вже припустилася певних помилок. Спочатку були скасовані вільні економічні зони, а потім пішли розмови про відновлення роботи деяких із них. Спочатку скасували, а потім відновили пільгове оподаткування малого бізнесу. Хоча стосовно ВЕЗ і ТПР дії уряду можна частково виправдати. Так, у 2004 р. чисті втрати державного бюджету від діяльності українських ВЕЗ і ТПР сягнули 2 млрд. грн..
Крім того, важливо подолати менталітет українських інвесторів, які не можуть поділитися пакетом акцій, володіючи 50 % і однією акцією того чи іншого підприємства. Певною мірою це має й об’єктивні причини, оскільки українське законодавство ще неналежним чином захищає дрібного власника.
Особливістю ринку акцій України є те, що його на 99 % контролюють інвестори-нерезиденти. Але поступово починає збільшуватися частка українських інвесторів, оскільки з’являється внутрішній попит.
Провідними учасниками вітчизняного валютного ринку є комерційні банки, які можуть здійснювати найширший спектр валютних операцій. Разом із тим потрібно зазначити, що валютні операції все ще не набули необхідного розвитку в українських банках, що певною мірою зумовлено недостатнім технічним оснащенням українських банків, недосконалістю відповідної законодавчої бази, браком кваліфікованого персоналу для здійснення подібних операцій, а також невеликою потужністю переважної більшості українських банків.
Вітчизняний валютний ринок порівняно з внутрішніми валютними ринками розвинутих країн є досить обмеженим за набором валютних операцій. Майже весь обсяг конверсійних операцій становлять так звані касові операції, строк поставки валюти за якими не перевищує двох робочих днів. Крім того, порівнюючи структуру вітчизняного валютного ринку зі структурою світових чи національних ринків інших країн, можна стверджувати, що однією з найсуттєвіших відмінностей є мізерна частка біржових операцій із деривативами, базовим активом яких є іноземна валюта.
Розвиток фінансового ринку неможливий без підвищення рівня довіри до фінансових посередників. Неврегульованість окремих аспектів діяльності фінансових посередників призводить до порушення прав та інтересів як їх самих, так і інших суб’єктів ринку. Пріоритетними для посередників мають бути стратеги інвестиційного спрямування, що забезпечують реалізацію сукупності реального й фінансового інвестування, досягнення високої рентабельності вкладень, збереження реальної вартості вкладених коштів протягом терміну інвестування, можливість швидкої реалізації фінансових активів. Підвищенню довіри до фінансових посередників сприятимуть: удосконалення корпоративного управління з метою забезпечення ефективності планування, контролю та оптимізації управління ризиками; розкриття інформації про фінансово-господарську діяльність, структуру власності, емісію та укладені угоди з купівлі-продажу цінних паперів на вторинному ринку. Формуванню попиту у фінансовому секторі сприятиме розвиток пенсійних систем і переорієнтація страхових послуг у бік накопичувальних видів страхування. Вибір пріоритетів розвитку страхового ринку має бути безпосередньо пов’язаним із ринком фінансового капіталу, що дасть змогу комбінувати різні фінансові інструменти, зокрема, використовувати цінні папери для безпечного та прибуткового розміщення страхових резервів; розвивати систему взаємодії банківського і страхового секторів економіки, вторинного ринку страхових послуг, допоміжної та обслуговуючої інфраструктури ринку особистого страхування; забезпечувати належний рівень поінформованості споживачів послуг про стан і можливості ринку страхування. Державні регуляторні органи особливу увагу мають приділяти: забезпеченню дієвого нагляду за фінансовими посередниками на основі консолідованого обліку ризиків відповідно до міжнародних стандартів; узгодженню механізму надання податкових пільг для небанківських установ з метою обмеження диспропорційного розвитку одних установ за рахунок інших; стимулюванню розвитку механізмів гарантування безпеки внесків юридичних та фізичних осіб, зокрема шляхом введення обов’язкового страхування таких банківських ризиків, як страхування великих депозитів і професійної відповідальності банкірів.