Фінансова система України – Карлін M. I. – 8.5. Проблеми і шляхи забезпечення фінансової безпеки підприємства
8.5.1. Суть фінансово-економічної безпеки підприємства
Висока криміналізація сучасного суспільства різко загострила проблему забезпечення фінансово-економічної безпеки переважної більшості недержавних суб’єктів господарювання вітчизняної економіки. Виникла потреба в механізмі мобілізації Й оптимального управління корпоративними ресурсами суб’єктів господарювання для захисту здійснюваного ними бізнесу від протиправних намагань зловмисників.
Вагомий внесок в інтерпретацію і вирішення різних аспектів указаної проблеми зробили роботи вітчизняних учених і публіцистів.
Економічна безпека підприємства – це такий стан корпоративних ресурсів і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найефективніше їх використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам.
Серед функціональних складових належного рівня економічної безпеки фінансова складова вважається провідною й вирішальною, оскільки за ринкових умов господарювання фінанси є двигуном будь-якої економічної системи.
У процесі забезпечення фінансової безпеки спочатку оцінюються загрози економічній безпеці підприємства, що мають правовий характер і включають:
– внутрішні негативні дії (неефективне фінансове планування та управління активами; малоефективна ринкова стратегія; помилкова кадрова і цінова політика);
– зовнішні негативні дії (спекулятивні операції на ринку цінних паперів; цінова та інші форми конкуренції);
– форс-мажорні (стихійне лихо, страйки, збройні конфлікти) та наближені до форс-мажорних обставини.
У процесі оцінки поточного рівня забезпечення фінансової складової підлягають аналізу:
– фінансова звітність і результати роботи підприємства – платоспроможність, фінансова незалежність;
– конкурентний стан підприємства на ринку – частка ринку, якою володіє суб’єкт господарювання; рівень застосовуваних технологій та менеджменту;
– ринок цінних паперів підприємства.
У сучасних умовах важливою передумовою економічної безпеки підприємства є його екологічна безпека, яку можна оцінити за допомогою так званих екологічних паспортів.
В Україні потрібен закон про екологічні паспорти. Всі підприємства мають бути паспортизовані. Ще 17 років тому розпочалася активна робота з екологічної паспортизації підприємств України, яка тривала кілька років у всіх союзних республіках. Початок цій роботі поклала постанова Верховної Ради СРСР “Про невідкладні заходи з екологічного оздоровлення країни” від 27 листопада 1989 р. Передбачалося протягом 1990- 1991 pp. провести екологічну паспортизацію всіх діючих підприємств і екологічно небезпечних об’єктів, за результатами якої розробити конкретні плани оздоровлення екологічної обстановки. Аналогічні рішення були ухвалені за всім ієрархічним ланцюжком органів державного управління, до обласного рівня.
Певною мірою ця діяльність була спробою створити в умовах планової економіки СРСР певний аналог ринкового механізму, що здобував у цей час дедалі більше визнання на Заході у формі створення систем екологічного менеджменту й аудиту – СЕМА. Впровадження СЕМА на підприємствах давало компаніям низку конкурентних переваг і можливість отримати подвійну вигоду: екологічну й економічну. Перший етап упровадження СЕМА полягав у екологічному обстеженні виробничого об’єкта, що й стало аналогом радянської паспортизації підприємств, але завдання створення СЕМА в СРСР не ставилося.
У 1990 р. було прийнято державний стандарт СРСР ГОСТ 17.0.0.04-90 і розроблено методичні вказівки щодо заповнення та ведення екологічного паспорта промислового підприємства (ЕППП). З їх використанням протягом двох років було паспортизовано більшість підприємств України. Особливу увагу при цьому приділяли контролю якості заповнення ЕППП, яка внаслідок украй обмежених термінів проведення цієї роботи і недостатньої кваліфікації більшості її виконавців залишалася дуже низькою. Це й стало однією з причин висновку, зробленого Мінприроди України, про недоцільність продовження цієї роботи, про що було сповіщено всі зацікавлені сторони. Головне, щоЕПШІ, як з’ясувалося, ніяк не впливав на виробничу діяльність підприємства.
Дані ЕППП – це не лише тонни викидів, скидів та інші важливі та потрібні показники екологічної характеристики, а й оцінювання класу екологічної небезпеки (ЕН) підприємства, його впливу на довкілля. Наприклад, найнебезпечніші підприємства отримували перший клас ЕН, менш небезпечні – другий тощо, і так до четвертого класу – цілком екологічно безпечні. Це потрібно, щоб стимулювати підприємства до вжиття дійових заходів, спрямованих на зниження класу ЕН, а отже, і шкідливого впливу на природу. А для цього слід законодавчо запровадити підвищувальні коефіцієнти до тарифів зборів за забруднення довкілля залежно від класу ЕН. Чим небезпечніше підприємство, тим вищим має бути скоригований коефіцієнтом тариф, а отже, і плата за забруднення.
Забезпечення фінансово-економічної безпеки є одним з основних принципів нормального функціонування підприємства, реалізація якого передбачає використання комплексного науково-практичного системного підходу. Головний його зміст – це виявлення й усунення зовнішніх і внутрішніх загроз. Тому кожне підприємство має розробляти власну комплексну систему забезпечення фінансово-економічної безпеки. Діяльність щодо забезпечення безпеки на підприємстві спрямована на конкретні об’єкти і провадиться за допомогою особливих засобів і методів відповідно до визначених принципів. Вона тісно пов’язана з діяльністю всіх функціональних ланок підприємства і має здійснюватися комплексно. Головна роль у цьому процесі належить службі безпеки. Фахівці служби безпеки покликані відстежувати економічну ситуацію на підприємстві, у його внутрішньому та зовнішньому середовищі, і вчасно реагувати на небезпечні, ризикові ситуації й загрози.