Фінансова система України – Карлін M. I. – 8.5.3. Державний захист фінансово-економічної діяльності підприємства
Держава підтримує конкуренцію між підприємцями, бореться з недобросовісною конкуренцією, зі зловживанням монопольним становищем окремих великих фірм на ринку, з дискримінацією суб’єктів господарювання, захищає право на інтелектуальну власність та права споживачів тощо.
Монопольним вважається становище виробника, частка якого на ринку товару перевищує 35 %. Монопольним вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше, ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 %; сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 %.
Зловживанням монопольним становищем на ринку насамперед визнається: 1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які б неможливо було встановити за умов значної конкуренції на ринку; 2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих причин; 3) обумовлення укладання угод взяттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою не стосуються предмета договору; 4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим виробникам чи споживачам; 5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання; 7) створення перешкод доступу на ринок чи виходу з нього іншим суб’єктам господарювання тощо.
Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
У разі, якщо суб’єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень, але якщо згоду на це дасть відповідний суд. За інших порушень законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет може накладати штрафи (до 20 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
З кожним роком поліпшується ситуація з рекламою, яку держава взяла під особливий контроль. Внесено суттєві зміни до законодавства про рекламу (див. докладніше про це Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про рекламу” від 11 липня 2003 р. № 1121-ГУ). Цим законом забороняється недобросовісна реклама, а порівняльна реклама ставиться під жорсткий контроль держави. Основними державними органами, які контролюють ситуацію на рекламному ринку України, є: Антимонопольний комітет, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів. Відповідно ці органи можуть звертатися до суду з позовами про заборону відповідної реклами та її публічне спростування. Особи, винні у порушенні законодавства про рекламу (як рекламодавці, так і виробники реклами), несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.
Державне втручання контролюючих органів у діяльність підприємницьких структур суттєво обмежив Указ Президента України “Про деякі заходи з врегулювання підприємницької діяльності” від 23 липня 1998 р. № 817/98. Відповідно до нього дозволяється не частіше, ніж раз на рік, проводити планову виїзну перевірку підприємства. У свою чергу, позапланова перевірка проводиться лише за певних обставин, серед яких: підприємство вчасно не подало документи обов’язкової звітності; під час зустрічної перевірки виявлено, що підприємство порушило певні норми законів; підприємство реорганізовується або ліквідується тощо. Планову виїзну перевірку всі контрольні органи мають проводити одночасно в той день, який визначить ДПАУ, а термін такої перевірки не повинен (для більшості підприємств) перевищувати 30 робочих днів.
Особливістю діяльності податкових структур є те, що, крім планових та позапланових перевірок, вони можуть здійснювати й оперативні перевірки підприємств сфери послуг, громадського харчування, торгівлі. Під час цієї перевірки інспектори можуть обстежувати крім виробничих приміщень також складські та торговельні приміщення. Водночас податковий інспектор, який прийшов на перевірку, зобов’язаний зареєструватися в журналі реєстрації перевірок і подати керівникові фірми посвідчення на перевірку, яке е дійсним тільки на час перевірки (керівник фірми має право перетелефонувати у відповідну податкову організацію, яка дала дозвіл на перевірку).
У ДПАУ створено спеціальний підрозділ – державну податкову міліцію, головною функцією якої е контроль за дотриманням податкового законодавства. Крім того, вона може займатися оперативно-розшуковою діяльністю, кримінально-процесуальною діяльністю тощо. її діяльність регулюється Законом
України “Про державну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ та Законом України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. № 565-ХП. Податкові органи, насамперед податкова міліція, мають право вилучити певні документи фірми, якщо остання приховує доходи від оподаткування. Але вилучати документи можна тільки на підставі вмотивованої постанови відповідного органу державної податкової служби. Водночас не дозволяється вилучати документи, що становлять державну і комерційну таємницю. Податківці мають право вилучити тільки ті документи, які свідчать про фінансово-господарську діяльність підприємства, їм заборонено робити будь-які позначки та написи на вилучених на підприємстві документах. Перед вилученням документів податківець подає керівникові фірми постанову про вилучення документів. З оригіналів вилучених документів він знімає копії у присутності представника фірми, які передаються (завірені в установленому порядку) керівникові чи представникові фірми. Факт вилучення документів протоколюється, а одна з копій вручається посадовій особі підприємства (на випадок розгляду справи у суді).
Крім названих прав і обов’язків, податкові органи можуть зупинити банківські операції будь-якої підприємницької структури, якщо вона порушує податкове законодавство і не виконує відповідних застережень і приписів податкових структур. Передусім банківський рахунок може бути закрито у разі недотримання процедурних вимог (недопущення посадових осіб податкових органів до обстеження обладнання, ЕККА, комп’ютерних систем, які застосовуються для розрахунків зі споживачами за готівку; неподання до податкових органів звітних документів; неподання до податкових органів свідоцтв про державну реєстрацію, ліцензій, патентів, інших дозвільних документів), за порушення правил податкового обліку, за порушення правил реєстрації, а також за неплатоспроможність перед державою. Всі ці дії здійснюються ДПАУ на основі Положення про зупинення операцій платників податків на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах (документ затверджено в наказі ДПАУ від 23 квітня 1998 р. № 191), інших законодавчих і нормативних актів.
У випадках вимагання хабарів або інших неправомірних дій податківців, підприємці можуть звернутися в управління по боротьбі з корупцією ДПАУ в Києві або області за телефонами “довіри”.
В Україні спостерігається таке негативне явище, як фіктивне банкрутство. Одна з причин цього – бажання керівників уникнути відповідальності за неефективне господарювання. А керівництво деяких підприємств спеціально доводить їх до банкрутства, щоб потім через підставних осіб викупити за безцінь, оскільки майно підприємства-банкрута продається дуже дешево (щоб швидше розпродати, інколи за 5-10 % вартості). Відповідно, у Кримінальному кодексі (ст. 218)передбачена кримінальна відповідальність за подібні дії. Завідомо неправдива офіційна заява громадянина-засновника або власника суб’єкта господарської діяльності, службової особи суб’єкта господарської діяльності, а також громадянина – суб’єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі, караються штрафом від 750 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років. У разі навмисного доведення до банкрутства (а так періодично діють деякі великі фірми стосовно малого бізнесу, а також деякі українські співвітчизники стосовно партнерів-іноземців у спільних підприємствах) також є кримінальна відповідальність. Згідно зі ст. 219 Кримінального кодексу, доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою суб’єкта господарювання дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору, карається штрафом від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Водночас умисне приховування громадянином-засновником або власником суб’єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом надання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторам, згідно зі ст. 220 Кримінального кодексу карається штрафом від 2000 до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Законом караються і незаконні дії керівників чи засновників підприємства-банкрута (ст. 221 Кримінального кодексу). Згідно з цією статтею, умисне приховування майна або майнових обов’язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, якщо ці дії вчинені громадянином-засновником або власником суб’єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарювання у разі банкрутства і завдали великої матеріальної шкоди, караються штрафом від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Укладаючи зовнішньоторговельні контракти, керівники українських підприємств мають звертати увагу на організаційну форму іноземного підприємства, оскільки від неї залежить форма відповідальності цього підприємства. Як в Україні, так і за кордоном, найменшу відповідальність несуть товариства з обмеженою відповідальністю: в США це Close Limited Liability Company (скорочено Close CoXtd); у Великій Британії – Private Limited Liability Company (скорочено Ltd); у Німеччині – Gesellschaft mitbeschran – Kter Haftung (скорочено-G. m. b. h). Водночас із погляду надійності найкраще вибирати як партнера акціонерне товариство. Законодавство більшості країн світу передбачає для них обов’язкову публікацію звітності, включаючи річний звіт, баланс, рахунок прибутків і збитків. Крім того, результати діяльності акціонерних компаній щорічно перевіряють ревізори (хоч іноді такі вимоги накладають на акціонерні товариства тільки за певних обставин). У США акціонерному товариству відповідає поняття корпорації – Corporation (скорочено Corp); у Великій Британії – Jiont Stock, а також компанія з обмеженою відповідальністю – Publik Limited Liability Company (скорочено PLS); у Німеччині – Aktien-gesellshalt.
Значні проблеми в українських підприємців можуть виникнути у відносинах із відокремленими підрозділами іноземних компаній, до яких належать представництва і філії. Вони не завжди наділені правом самостійної участі в арбітражі. Українські господарські суди не мають права приймати до розгляду позови до відповідачів, які не зареєстровані в Україні, крім випадків, урегульованих міжнародними угодами. Знаючи це, деякі іноземці (та й українці) інколи реєструють фірму за межами України, а потім відкривають у нашій країні філії, за допомогою яких обдурюють українських підприємців. У цілому, щоб не потрапити в подібні ситуації, українським підприємцям необхідно знати процедури та комерційне право іноземних держав, із фірмами яких вони хочуть мати справи.
Питання приватизації регулюються різними кодексами України, в тому числі Кримінальним. Так, згідно зі ст. 233 цього кодексу, приватизація державного, комунального майна шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом, або використання підроблених приватизаційних документів, а також сама приватизація майна, яке не підлягає приватизації згідно з законом, або приватизація неправомочною особою караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років. Подібні діяння, якщо вони призвели до незаконної приватизації майна державної чи комунальної власності у великих розмірах або вчинені групою осіб за попередньою змовою, караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої. Правда, треба підкреслити, що історія незалежної України прикладів подібного покарання майже не знає. Учасники приватизаційного процесу можуть бути покарані й за незаконні дії щодо приватизаційних паперів (ст. 234). Відповідно до неї продаж або інша незаконна передача приватизаційних паперів особою, яка не є власником цих документів, їх купівля або розміщення та інші операції з приватизаційними документами без належного дозволу, караються штрафом від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк. Ті самі дії, вчинені повторно, або особою, раніше судимою за один зі злочинів, пов’язаних із приватизацією, або організованою групою, або з використанням службового становища, караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Викрадення приватизаційних паперів карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.