Фінансова система України – Карлін M. I. – 10.2. Інвестиції в Україні: проблеми і шляхи їх вирішення
Усупереч необхідності розв’язання інвестиційних проблем, які накопичилися в Україні впродовж останніх років, чи не найбільших втрат (після зміни у 2005 р. політичної еліти) Україна зазнала саме в інвестиційній сфері. Очікувалося, що нормалізація та впорядкування економічної діяльності (зокрема, ліквідація чи обмеження пільг і спеціальних умов діяльності, спрощення регуляторної системи, більша прозорість під час прийняття рішень), у тому числі у зв’язку з необхідністю вступу країни до COT, істотно знизять інвестиційні ризики та сприятимуть високому припливу інвестиційних ресурсів уже в перший рік діяльності нової влади. Проте низка інституційних провалів (неврегульованість і політизація прав власності, підвищення ризиків інвестування внаслідок оголошених намірів переглянути результати приватизаційних конкурсів, висока соціалізація бюджету) призвели до відмови міжнародних і вітчизняних інвесторів вкладати ресурси в українську економіку.
Утримуваний останніми роками в Україні рівень інвестицій – 20-22 % ВВП – не може вважатися задовільним, оскільки неспроможний забезпечити довгострокову високу позитивну економічну динаміку.
Хоча в 2005 р. відбулося значне збільшення припливу інвестиційних капіталів в Україну (іноземні інвестори вклали майже 7,9 млрд. дол. США), загальний обсяг нагромаджених інвестицій на початок поточного року становив 350 дол. на одну особу, але це було на порядок менше, ніж у країнах – нових членах ЄС.
Власні інвестиції в основний капітал у першому кварталі 2006 р. в Україні становили 16,5 млрд. грн. проти 12,6 млрд. у 2005 р. Але найпримітніше те, що темп їх зростання у 2006 р. був уп’ятеро вищий, ніж рік тому. Прямі іноземні інвестиції за перші п’ять місяців 2006 р. досягли 1,85 млрд. дол. США, що вчетверо перевищує показник січня – травня 2005 р. Як показують розрахунки, в Україні додатковий 1 % економічного зростання “асоціюється” з 1 млрд. дол. зовнішніх надходжень. Утім, експерти поки що не дають прогнозів щодо впливу такого помітного зростання інвестицій на економіку. За таких вражаючих фінансових надходжень (зростання в рази) прогнозні темпи ВВП усе ще залишаються на рівні 2,8 %.
Експерти називають такі основні ризики інвестора в Україні. Надмірне втручання держави в економічну діяльність, у результаті чого високими залишаються регулятивні бар’єри. Бюрократизація та корумпованість державного апарату, переважно декларативний характер боротьби з корупцією (у дослідженнях Світового банку стверджується, що витрати, пов’язані з ненадійністю інфраструктури, проблемами з виконанням договірних зобов’язань, злочинністю, корупцією та державним регулюванням, можуть становити понад 25 % обсягів продажу, більш ніж утричі перевищуючи суму податків, сплачених фірмою в звичайному порядку). Україна програє своїм конкурентам на ринку інвестицій не стільки за рівнем податкового навантаження, скільки внаслідок нестабільності податкового законодавства, непередбачуваності його змін і складнощів у адмініструванні. Слабкість і політична заангажованість судової системи, її залежність від виконавчої влади ставлять під сумнів можливість ефективного захисту приватної власності.
Інвестиційний досвід країн Центральної та Східної Європи, згідно з дослідженнями кандидата економічних наук В. Юрчишина, свідчить:
– активна політика залучення ПП сприяє нарощуванню експорту та збільшенню виробництва продукції з високою доданою вартістю; спеціальні поступки й пільги іноземним інвесторам розбалансовують інвестиційне середовище та погіршують умови формування прозорої інвестиційної політики;
– ліберальні зовнішня торгівля та інвестиційний режим є найважливішими умовами залучення ПП, причому вплив другого чинника (ліберальний режим для припливу капіталів) – домінуючий;
– приватизація великих державних підприємств за участю зовнішніх інвесторів хоча й потребує більше часу та зусиль, проте є найефективнішим способом залучення ресурсів, спрямованих на реформування і розвиток;
– приплив інвестицій, що супроводжується економічним зростанням, у свою чергу, стає чинником подальшого інвестиційного розширення;
– якщо спочатку чинником високої привабливості для ПП ставали приватизаційні процеси, то надалі, за умови, що обсяги і структура ПП досягають певної “критичної маси” (частки й значущості офіційних інвесторів у національній економіці), інвестиційний процес успішно триває вже без особливої прив’язки до приватизації – насамперед через ринок капіталів, інтеграцію в багатонаціональні мережі тощо;
– приватизація стратегічних підприємств, включаючи сектор послуг (банки, страхування і телекомунікації), із повним допуском зовнішніх інвесторів створює середовище, яке стимулює приплив ПП також до інших секторів економіки з одночасним поліпшенням зовнішньоторговельного балансу;
– активна позиція регіональної влади, її зацікавленість у поширенні приватизаційних процесів і формуванні інституту приватного власника, а також її (влади) готовність до співробітництва з інвестором є вагомим сприятливим чинником інвестиційного розвитку.
Відкритість економіки країни до потоків (інвестиційних) капіталів стає домінуючою тенденцією у формуванні сучасних світогосподарських зв’язків і сприяє прискоренню інтеграційних процесів.) Водночас такі потоки далеко не завжди позитивно впливають на валютну позицію і валютну політику країни. З іншого боку, спроби домогтися “керованості” валютних процесів чи поставити бар’єри на шляхах потоків капіталів часто призводять до неефективності валютної й торговельної політики і, крім того, до формування середовища, сприятливого для корупції.
Невідповідність між динамікою експорту/імпорту і рухом валютних потоків в останні роки в Україні виявилася настільки великою, що НБУ починаючи з 2004 р. у своєму платіжному балансі ввів спеціальну статтю – “Недоотримана виручка від експорту товарів і послуг і оплата за непоставлений імпорт, а також платежі за фіктивними операціями з цінними паперами”. За цією статтею у 2004 р. з України було виведено понад 6,9 млрд. дол. Зауважимо, що водночас, відповідно до рахунку “іншого короткострокового капіталу”, у тому ж 2004 р. з України було вивезено 3,4 млрд. дол. (хоча, звичайно, не можна стверджувати, що всі ресурси за зазначеними статтями мають “недобросовісний” характер).
Тенденція відпливу капіталу тривала й у 2005 p., хоч, якщо говорити про дві названі вище складові, в менших обсягах (3,5 млрд. і 3,3 млрд. дол. відповідно). Проте ці втрати дуже відчутні для валютної позиції країни.
Сьогодні в Україні дебатується питання впровадження так званого таргетування інфляції – визначення цільових показників інфляції та їхнього досягнення переважно інструментами монетарної політики. Проте за умов дедалі зростаючої відкритості української економіки й бажання забезпечити низький рівень інфляції та зберегти курсову стабільність гривні (реалізувати в Україні де-факто режим фіксованого курсу, який відіграв позитивну роль у попередні роки в процесі макроекономічної стабілізації), на думку фахівців, уже досить проблематично.
Тому, як вважають деякі експерти, не “управління” валютним курсом необхідне сьогодні Україні, а подальше відкриття країни для ПП, які цілком зможуть забезпечити як балансування платіжного балансу, так і наповнення валютних резервів (а з ними – забезпечення стійкості гривні).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)