Фінансова система України – Карлін M. I. – 1.3. Державні фінанси – основа фінансової системи України

Для виконання своїх функцій держава використовує части­ну фінансових ресурсів суспільства, за допомогою яких форму­ються державні фінанси.

Державні фінанси – центральна підсистема фінансової сис­теми держави, за допомогою якої здійснюється вплив держави на соціально-економічний розвиток країни.

Основою державних фінансів є бюджет, дохідна частина якого формується з податкових надходжень та позичкових ресурсів, а видаткова – використовується на утримання бюджетних уста­нов, оборону країни, допомогу малозабезпеченим верствам населення тощо. В Україні бюджетна система складається з державного та місцевих бюджетів. Місцевими визнаються:

Бюджет Автоном­ної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування. До бю­джетів місцевого самоврядування належать бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань. Місце бюджет­них ресурсів у зведеному балансі фінансових ресурсів України показано в табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Зведений баланс фінансових ресурсів України, млн. грн.

Показник2003 р.2004 р.2005 р.2006 р.
12345
Ресурси бюджетів66 60070 55885 148100 757
Ресурси підприємств та організацій34 70840 70745 94352 116
3 них:

Прибуток (після сплати податку)

1710118 9972144024 321
Амортизаційні відрахування17607215102450327795
Ресурси фондів, без коштів, що спрямовуються до державного бюджету (Пенсійний фонд. Фонд соціального стра­хування, Фонд приватизації)20 88320 88021 75021 750
Довгострокові кредитні ресурси в розвиток народного гос­подарства, надані банками України12 21513 56915 31417372
Кошти іноземних інвесторів для розвитку народного госпо­дарства України5 5025 7225 9636 261
Кредити міжнародних фінан­сових організацій та кредити, отримані на двосторонній основі1188013 75015 68017100
Всього доходів151 788165 186189 798215 356
Видатки бюджетів68 60071 91682 08696 588
Видатки підприємств та організацій34 70840 70745 94352116
3 них:

Кошти, що залишаються в розпорядженні підприємств (прибуток після сплати подат­ку та амортизаційні відpaxування)

34 70840 70745 94352116
Видатки фондів, без коштів, що спрямовуються до держав­ного бюджету (Пенсійний фонд, Фонд соціального стра­хування, Фонд приватизації)20 88320 88021 75021 750
Видатки на реалізацію націо­нальних програм розвитку на­родного господарства за раху­нок довгострокових кредитів банківської системи України12 21513 56915 31417 372
Кошти іноземних інвесторів для розвитку народного госпо­дарства України5 5025 7225 9636 261
Кредити міжнародних фінан­сових організацій та кредити, отримані на двосторонній основі1188013 75015 68017100
Всього видатків153 788166 544186 736211187
Перебільшення (нестача) фінансових ресурсів(2000)(1358)3 0624 169
Перебільшення (нестача) фі­нансових ресурсів, % до ВВП(0,8)(0,5)1,01,2

Джерело: Пасічник Ю. В. Бюджетний потенціал економічного зростання в Україні. – К.: ТОВ “Юго-Восток, ЛТД”, 2005. – С. 587-588.

Державні фінанси – головна ланка фінансової системи Украї­ни, яка охоплює близько 80 % усіх фінансових ресурсів і містить різноманітні фінансові інститути, за допомогою яких держава здійснює свою діяльність. Відносно структури державних фінан­сів у вчених-фінансистів України ще немає одностайності, але більшість погоджується із включенням до них у тій чи іншій формі таких елементів: 1) сукупність усіх бюджетів держави; 2) централізовані та децентралізовані фонди цільового призна­чення; 3) фінанси підприємств і організацій державної та кому­нальної форми власності; 4) державний кредит; 5) державне осо­бисте і майнове страхування.

Ресурси, які перебувають у розпорядженні держави, значно більші в країнах із трансформаційною економікою, ніж у роз­винутих країнах, що свідчить про їх недостатньо ефективне фун­кціонування (табл. 1.2).

Тому Україні, як й іншим країнам із трансформаційною еко­номікою, потрібно зменшувати перерозподільчі процеси на ко­ристь збільшення фінансових ресурсів недержавного сектору, що сприятиме розвиткові економіки. Це вимагає розробки но­вого бюджетного механізму, який би враховував економічну ситуацію, що склалася у світі та в Україні на початку XXI ст.

Бюджетний механізм – це сукупність певних видів бюджет­них відносин, специфічних методів мобілізації та використан­ня бюджетних коштів.

У 2003 р. було чотири основних бюджетоутворюючих подат­ки, частка яких становила майже 82 % від усіх надходжень до консолідованого бюджету, зокрема: 1) податок на додану вартість (ПДВ) – 23 %; 2) податок на прибуток підприємств – 24; 3) по­даток із доходів фізичних осіб – 25; 4) акцизний збір – 10 %.

Також значні суми від фонду заробітної плати (окремо від податкових) сплачуються роботодавцями на соціальний захист (до чотирьох соціальних фондів). Хоча їх вважають відрахуван­нями на соціальний захист, насправді це податки на заробітну плату, які становлять майже 38 % від загального фонду заро­бітної плати. Це змушує роботодавців приховувати справжній розмір заробітної плати від контролюючих органів.

Реформування податкової системи мають супроводжувати ефективні структурні заходи, спрямовані на вироблення необ­хідної результативної політики доходів, зменшення податково­го тиску на приватний сектор економіки, вдосконалення прин­ципів оподаткування, щоб збільшити доходи бюджету.

У галузі видатків бюджету важливими напрямами формуван­ня нового бюджетного механізму в країнах із трансформацій­ною економікою, в тому числі в Україні, мають стати: раціона­лізація мережі закладів і установ, які фінансуються з держав­ного та місцевих бюджетів, для підвищення рівня та якості су­спільних послуг, що надаються громадянам; виконання в повно­му обсязі цільових програм соціально-економічного та гумані­тарного розвитку; підвищення ефективності використання бю­джетних коштів, які виділяються на фінансування суспільних благ (на оборону країни, підвищення правопорядку, освіту, охо­рону здоров’я, культуру і мистецтво, благоустрій тощо).

Таблиця 1.2. Основні показники соціально-економічного розвитку України

Показник1995 р.1996 р.1997 р.1998 р.1999 р.2000 р.2001 р.2002 р.2003 р.
1234567891011
1. Валовий внутрішній

Продукт

Номіна­льний, млн.. грн.54 51681519313 365102 593130 442170070204190225 810263 28
Реаль­ний, % до поперед­нього року87,890,897,098,199,8105,9109,2105,2109,3
2. Зведений бюджетДоходи,

Млн.. грн.

20689,9ЗО 218,728112,028915,832 876,449117,954 934,661954,375 165,4
Видатки, млн.. грн.24302,834182,834 312,731195,634 820,948148,655 528,060 318,975 655,3
У % до ВВПДоходи38,037,030,128,225,228,926,927,428,5
Видатки44,641,936,730,426,728,327,226,728,7
3. Індекс споживчих цін, грудень поточного року до грудня попереднього року, %281,7139,7110,1120,4119,2125,8106,199,4108,2

Центральне місце в науці про державні фінанси посідає ви­вчення процесу прийняття “бюджетних” рішень. Будь-якому процесові прийняття спільного бюджету загрожує проблема Фрирайдера (або “безбілетного пасажира”). Що це означає? У кожного індивіда завжди є стимули ухилятися від участі в про­цесі колективного фінансування суспільних благ і користува­тися ними безплатно. Чим більше осіб бере участь у такому фінансуванні, тим чіткіше виражений цей стимул, оскільки фактична пропозиція суспільного блага навряд чи залежить від того, чи буде окремий індивід користуватися ним з іншими. Водночас усе відбувається навпаки, якщо суспільні блага споживає лише один індивід. У разі виходу окремого індивіда зі складу групи, що скооперувалася, пропозиція суспільного блага може або цілком зникнути, або істотно скоротитись. Оскільки всі індивіди перебувають в однаковому становищі, є стимули для проведення переговорів про розмір добровільних внесків для фінансування витрат із надання суспільного блага в бажаному обсязі. Внаслідок проведення переговорів у малих групах спостерігаєть­ся тенденція до досягнення ефективної пропозиції суспільних благ. У великих групах це навряд чи здійсненне. Тому в бюджетному процесі доцільною є відмова від принципу одностайності й перехід до правила “простої” більшості.

Правило простої більшості означає, що щонайменше 0,5 П + 1 З п-го числа громадян повинні віддати свої голоси за проект, аби він був ухвалений.

Державна політика пов’язана як із бюджетними, так і позабюджетними витратами, які необхідно аналізувати. Для цього використовують квоти, що обмежують втручання держави в ринково-економічні процеси: 1) (норми) реальних витрат держави (PQ); 2) загальних витрат (gQ); 3) податків (зборів) держави (AQ); 4) сукупних доходів держави (EQ). Для ФРН у 1994 р. ці квоти у ВВП відповідно становили (%): PQ – 20; gQ – 47; AQ – 45; EQ – 52. Розглянуті державні квоти стосуються переважно лише сфери державного бюджету й позабюджетних фондів. Сукупна квота державної активності охоплює широке коло об’єктів. Це не тільки результати господарської діяльності державних підприємств, а й сукупна заново створена цими

Підприємствами вартість. При цьому треба враховувати, що у більшості випадків ВВП вимірюється на базі поточних ринко­вих цін, а частку державного сектору у ньому оцінюють відповідно до витрат на надання суспільних благ. На цій основі визна­чають названі вище квоти держави у народногосподарському балансі, які залежать від показників видаткової й дохідної частин державного бюджету. Вони можуть прийматись як показники, що характеризують обсяг державної активності. Якщо громадяни не задоволені обсягами державного сектору, то ма­ють право змінити чинні правила прийняття рішень шляхом використання механізму Суспільного вИбору. Значний внесок у теорію суспільного вибору зробив відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки Дж. Б’юкенен.

Поряд із групами, об’єднаними інтересами, на зростання державних витрат у постсоціалістичних країнах суттєво впливає Державна бюрократія. Це пояснюється тим, що користуючись своєю монопольною владою, бюрократія має можливість спожи­вати більше суспільних благ, ніж приватне підприємство, яке надає такі послуги, що і бюрократичний апарат. Подібне становище вигідне передусім для управлінської ланки бюрократії, оскільки приносить їй владу, прибутки та пошану. Причому бюрократії властива спроможність пересуватися – збільшувати обсяг контрольованих нею коштів. У зв’язку з цим бюрократія з року в рік намагається реалізувати свої прогресуючі бюджетні запити, що потрібно враховувати в Україні.

Які методи обмеження зростання державних витрат використовуються сьогодні? В сучасній фінансовій науці склався консенсус стосовно того, що самими лише зверненнями до політиків із вимогами про скорочення державних видатків мети досягти неможливо, оскільки політики мають практично необмежені повноваження в бюджетних питаннях і водночас не зацікавлені в скороченні державних витрат. Радикальні зміни в цій сфері можуть відбутися лише у вигляді суттєвого обмеження їхньої бюджетної компетенції, що тепер і відбувається в розвинутих країнах. Заходи щодо обмеження зростання державних витрат можна згрупувати за такими двома ознаками: кількісні фіскальні обмеження й обмеження щодо порядку прийняття фіскальних рішень. За кількісних фіскальних обмежень державним інституціям, відповідальним за прийняття політичних рішень у фіскальній сфері, не дозволяється переходити за встановлений граничний рівень оподаткування (наприклад, за рівень податкової квоти у ВВП). Процедурні фіскальні обмеження полягають у регламентації порядку прийняття рішень у сфері оподаткування. З цією метою використовують різноманітні методи оподаткування, головним з яких є поєднання рішень про доходи і видатки, обгрунтоване К. Вікселлем (Швеція). Відповідно до цього підходу рішення про державні витрати мають ухвалюватися тільки за наявності реального джерела їхнього покриття.

Непоганою ідеєю було б упровадження в Україні спрощеної системи оподаткування для всіх підприємств, а не тільки для малого бізнесу. Введення спрощеного оподаткування зі сплатою єдиного податку вже неодноразово обговорювали в Україні. Півтора року тому, відразу після обрання Ю. Тимошенко на посаду прем’єр-міністра, такий пункт містився у програмі дій її уряду, але, на жаль, такої системи не запровадили. Наприкінці 2005 р. це питання знову обговорювали в уряді Ю. Єханурова і знову єдиного податку для всіх підприємств введено не було.

Із 26 країн колишнього соціалістичного табору 18 уже мають систему єдиного податку, наприклад, Естонія, Литва, Словаччина, Болгарія, Угорщина, Румунія, Вірменія, Грузія. Цікаво, що єдиний податок введено саме в країнах із перехідними еко­номіками. У15 з цих 26 країн цю систему вже введено в дію. До країн із перехідними економіками спрощена система оподатку­вання діяла, зокрема, в Ізраїлі (з середини 1980-х років). Країни з перехідними економіками почали впроваджувати єдиний податок у себе років десять тому, і дотепер більшість із них уже працюють зі спрощеною системою оподаткування.

Досвід найуспішніших реформаторів, таких як Грузія, Румунія та ін., показує, що реформи треба здійснювати паралель­но в трьох основних напрямах. Перший – це сплата податків. При цьому насамперед треба зменшити і податковий, і адміністративний тягар, який несуть підприємства при сплаті податків. Другим напрямом є сфера ліцензування підприємницької діяльності, що фактично зводиться до скорочення переліку видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, і до спрощення процедур отримання ліцензій і дозволів. Важливо зазначити, в Україні вже займаються цим, і досить успішно-1 третій – вступ України до COT: спрощення умов для експорту продукції, тобто все, що стосується перегляду процедур або зміни рівня витрат для експортерів.

Ці три напрями є найважливішими, оскільки вони найбіль­ше пов’язані зі створенням нових робочих місць у приватних компаніях і насамперед на малих підприємствах.

У 17 з 18 країн із перехідною економікою, за винятком Румунії, яка тільки недавно впровадила єдиний податок, загальна сума надходжень до державного бюджету від сплати податків насправді збільшилася, і дуже істотно. Наприклад, у Грузії єдиний податок було введено два роки тому і, по суті, за цей період до сьогодні сума надходжень до бюджету від сплати податку на прибуток підприємств становить 300 %.

Така система оподаткування сприяє виходу підприємств із тіні. Саме це є найважливішою причиною, чому в країнах колишнього соціалістичного табору такі зміни в оподаткуванні мають дуже позитивний результат. Коли уряд зменшує ставку податку, велика кількість бізнесменів, які працюють у тіньовій економіці, переходять в офіційну економіку. Дуже багато людей вважають за краще перейти з неофіційної економіки в офіційну, оскільки менша ставка податку на прибуток не є для них такою болісною. Іноді уряди таких країн, як Україна, дивляться на країни Західної Європи, наприклад, на ту саму Німеччину, де розмови про необхідність запровадження єдиного податку тривають давно. Од­нак якщо послухати німецького консультанта з питань економіки, то він, швидше за все, відмовлятиме від руху в цьому напрямі, бо свого часу введення спрощеної системи оподаткування в Німеч­чині такого позитивного ефекту не дало. Це пояснюється дуже просто. У Німеччині сектор тіньової економіки дуже малий. Якщо там знизити ставку податку, то такого значного зростання доходів до бюджету, яке було б можливе в Україні, уряд не отримує. Але в країнах із перехідними економіками можна отримати дивовиж­но позитивні результати.

У країнах із трансформаційною економікою, в тому числі в Україні, доходи державного бюджету мають збільшуватися не за рахунок посилення податкового навантаження на економіку, а шляхом глибокої лібералізації податкового законодавства, розширення бази оподаткування, створення сприятливих умов для розвитку виробництва, малого і середнього бізнесу, скорочення тіньової економіки. Одночасно необхідно передбачити можливості стимулювання економічної, інноваційної та інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання незалежно від того, до якої галузі вони належать, а також звільнення від оподаткування доходів громадян, що інвестуються в цінні папе­ри. Прогнози розвитку державних фінансів України наведено в табл.1.3.

Розглянувши еволюцію теорії економічного зростання, можна зробити висновок, що багато проблем суспільного розвитку України не вирішувалися належним чином, тому що не було поєднання відповідної теорії, стадій розвитку, врахування особливостей України, зокрема ментальних проявів. У сучасних реаліях України необхідно визначити, що основою економічного зростання, генеруючим чинником, координуючим важелем має бути бюджетний потенціал, і вся історія економічних теорій, концепцій переконливо підтверджує, що в трансформаційних періодах розвитку суспільства у держави є вагомий національ­ний ресурс – бюджетний потенціал.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Фінансова система України – Карлін M. I. – 1.3. Державні фінанси – основа фінансової системи України