Фінанси – Юрій С. І., Федосов В. М. – Юридичні особи

11.1. Поняття суб’єкта господарювання, ознаки його ідентифікації. Класифікація суб’єктів господарювання

Різні види людської діяльності в ринкових умовах виявляються як сукупність економічних взаємовідносин і зв’язків між фізичними особами, суб’єктами підприємництва та державними інституціями. Ця діяльність людей, пов’язана зі створенням матеріальних і нематеріальних благ та послуг, координується у межах чинної економічної системи – сукупності наявних у країні принципів, правил, законодавчо закріплених норм, які визначають форму і зміст основних економічних відносин, котрі виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання економічного продукту.

Як організуюча сила ринкової економіки ця система потребує відповідної інфраструктури у вигляді державних та недержавних інститутів; виробників матеріальних і нематеріальних благ, продавців, покупців, споживачів із відповідним економічним та правовим статусом – суб’єктів ринкової економіки.

Економічна система як сукупність господарських (інституційних) одиниць містить такі сектори економіки:

1) державні й недержавні корпорації (суб’єкти господарювання сфери суспільного виробництва), які займаються ринковим виробництвом товарів та послуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають прибуток або досягають інших цілей, яких прагнуть його власники: державні, приватні, колективні, орендні, спільні підприємства, акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, кооперативи, а також добровільні об’єднання підприємств і галузеві органи господарського управління у формах асоціацій, консорціумів, корпорацій, концернів, організацій орендарів тощо;

2) фінансові корпорації, що займаються фінансово-посередницькою діяльністю, забезпечують рух грошової маси, формують кредитні та фінансові ресурси, необхідні для ефективного функціонування економіки, і мають на меті отримання доходу: кредитні установи, інвестиційні фонди, страхові організації, недержавні пенсійні фонди та ін.;

3) загальне державне управління, до якого належать органи управління центрального та місцевого рівнів та некомерційні (неприбуткові) організації, що утримуються за рахунок коштів бюджету: лікарні, загальноосвітні школи, вищі навчальні заклади, професійно-технічні училища, творчі спілки, театри, бібліотеки, музеї та ін.;

4) некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства, до яких належать суб’єкти економіки, що створили окремі групи домашніх господарств для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально-культурних послуг (соціально-культурні підрозділи нефінансових корпорацій), отримують доходи з метою забезпечення своєї життєдіяльності: творчі спілки, громадські організації, політичні партії та ін.;

5) домашні господарства, які об’єднують фізичних осіб як споживачів, а в деяких випадках – як суб’єктів некорпоративної виробничої діяльності, котрі отримують доходи з метою поліпшення свого матеріального становища.

Господарські (інституційні) одиниці поділяють на дві групи: юридичні особи та домашні господарства.

Юридичні особи.

Корпоративні підприємства, створені з метою ринкового виробництва товарів та послуг, е джерелом прибутку чи іншої фінансової вигоди для своїх власників. Вони перебувають у колективній власності акціо-нерівпайовиків, які діють окремо від підприємств, і їх відповідальність обмежена сумою капіталу, вкладеного в акції:

А) господарське товариство – підприємство або інші суб’єкти господарювання, які створили юридичні особи та/або громадяни шляхом об’єднання їх майна й участі в підприємницькій діяльності товариства з метою отримання прибутку: акціонерне товариство – господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, й відповідає за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах вартості належних їм акцій; товариство з обмеженою відповідальністю – господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір якого визначений в установчих документах, і відповідає за зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах своїх вкладів; товариство з додатковою відповідальністю – господарське товариство, статутний капітал якого поділений на частки, визначені установчими документами розмірів, і яке відповідає за зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відловідальність у визначеному в установчих документах однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників; повне товариство – господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном; командит-не товариство – господарське товариство, в якому один або кілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники);

Б) кооперативи – добровільні об’єднання громадян з метою спільного вирішення економічних, соціально-побутових та інших питань (виробничі, споживчі, житлові тощо);

В) господарські об’єднання. Об’єднанням підприємств є господарська організація, утворена з двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань.

Некорпоративні підприємства – підприємства, які належать одному власникові і в усьому іншому, крім форми власності, поводяться так, наче вони є корпораціями. Прикладами таких підприємств можуть бути:

А) компанії (підприємства) у державній, одноосібній приватній чи іншій власності – самостійні суб’єкти господарювання, створені компетентними органами державної влади або органами місцевого самоврядування чи іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичної виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами;

Б) резидентні філії іноземних фірм.

Не комерційні організації створюють з тією самою метою, що і корпорації, * але їх організаційно-правовий статус не дає їм можливості бути джерелом доходу для суб’єктів, які їх контролюють та фінансують.

Органи державного управління: а) неринкові установи й організації покликані виконувати законодавчу, юридичну або виконавську владу над іншими інституційними одиницями; їхніми повноваженнями є збирання податків та інших обов’язкових платежів, а також витрачання їх відповідно до певної урядової політики; б) ривкові заклади органів державного управління та неринкові некомерційні організації (негоспрозрахункові друкарні, автогосподарства тощо, які виконують платні роботи на замовлення фізичних і юридичних осіб); в) неприбуткові організації, що утримуються за рахунок коштів бюджету, які надають безкоштовні індивідуальні послуги громадянам у сфері освіти, культури і спорту, відпочинку, соціального забезпечення.

Домашні господарства як споживчі одиниці та учасники виробничої діяльності. Остання набирає форм: поставки робочої сили для різних типів інститу-ційних одиниць; безпосередньої зайнятості на власних некорпоративних підприємствах (в індивідуальних, сімейних, селянських, підсобних господарствах, котрі займаються підприємництвом без утворення юридичної особи).

Найбільш узагальненою характеристикою внутрішньої інституційної одиниці є поняття суб’єкта господарювання, що відображає його сутнісні ознаки та місце в економічній системі.

Суб’єкти господарювання – організована форма продуктивної діяльності окремих громадян, підприємств, організацій та державних інституцій, які відповідають вимогам економічної системи. До суб’єктів господарювання належать не лише юридичні чи фізичні особи, які займаються діяльністю з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншою господарською діяльністю, а й будь-які юридичні або фізичні особи, котрі здійснюють контроль над суб’єктами, група суб’єктів господарювання, якщо один або кілька з них здійснюють контроль над іншими, та органи державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю в частиш їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.

Найважливішими ознаками будь-яких суб’єктів господарювання, які визначають їх місце у господарських відносинах, є такі.

1. Господарська компетенція (сукупність господарських прав та обов’язків), властива суб’єктам господарювання в усій її повноті або така, якою їх наділяють відповідні державні інституції. Ступінь господарської компетенції залежить насамперед від участі суб’єктів у господарських відносинах, які здійснюються у формі організаційно-господарських і оперативно-господарських відносин. До організаційно-господарських відносин належать: організаційно-структурні, які виникають під час створення, реорганізації та ліквідації суб’єктів господарювання і характерні для всіх суб’єктів господарювання; організаційно-функціональні, які виникають у сфері управлінського впливу на суб’єкти господарювання та діяльності державних інститутів і характерні для органів виконавчої влади, державних установ, які репрезентують державу в економічній системі, для органів господарського управління.

2. Майнова незалежність та відповідальність за зобов’язаннями у межах належного їм майна, якщо інше не передбачено законодавством. Відповідно до законодавства, яке регламентує діяльність суб’єктів господарювання будь-якої галузі, вони відповідають за зобов’язаннями в межах належного їм майна. Однак залежно від інституту засновників і обраної організаційно-правової форми вони мають різний ступінь майнової відповідальності. Наприклад, за зобов’язаннями повну необмежену майнову відповідальність несуть приватні підприємства і підприємці; повну – державні комерційні підприємства і господарські товариства; обмежену майнову відповідальність – казенні підприємства, товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю. Державні (комунальні) організації та установи несуть майнову відповідальність у межах грошових коштів без її перекладання на рухоме і нерухоме майно засновників (вищі органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування); об’єднання громадян та інші громадські організації – повну майнову відповідальність без її перекладання на засновників (членів організації).

8. Мета, яка залежить від їх функціональної ролі в економічній системі. Метою суб’єктів підприємницької діяльності (у тому числі підприємців) є прибутковість, збільшення вартості капіталу; метою установ, що створили органи влади, і громадських утворень (некомерційних організацій) – соціально важлива діяльність і отримання вигоди.

4. Організаційно-правова форма та юридичний статус. Суб’єкти господарювання, метою яких є отримання прибутку (підприємство, господарське товариство, кооператив, корпорація, концерн, консорціум), а також некомерційні організації (установа, організація, членське товариство, місія, фонд та ін.) набувають статусу юридичної особи. Не набувають статусу юридичної особи об’єднання підприємств, що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об’єднання вкладів, промислово-фінансові групи, пайові інвестиційні фонди, страхові пули, технологічні парки та ін.

Особливий статус належить індивідуальним підприємцям – організованій формі продуктивної діяльності окремих громадян та громадян, об’єднаних у сім’ю, яка відповідає вимогам економічної системи. Ці суб’єкти економіки мають ті самі ознаки, що й окреслене вище коло суб’єктів господарювання (господарську компетенцію; майнову незалежність та відповідальність за своїми зобов’язаннями у межах належного їм майна; мету діяльності).

Отже, суб’єктами господарювання є власники майна і наділені майном незалежні учасники господарських відносин різних форм власності й організаційно-правових форм із властивою їм господарською компетенцією відповідно до функцій, які вони виконують у ринковій інфраструктурі, здатні нести майнову відповідальність за зобов’язаннями в рамках, передбачених суспільним господарським порядком, та мають на меті отримання вигоди або суспільно-корисну діяльність.

Отже, з урахуванням основних ознак суб’єктів господарювання, до них належать: суб’єкти підприємницької діяльності (підприємства і господарські товариства та їх об’єднання) реального сектору економіки; фінансові установи (кредитні установи, інвестиційні фонди, страхові компанії та ін); державні установи й організації, створені органами влади, що здійснюють господарські операції з метою одержання доходу; некомерційні організації, тобто організації, що обслуговують домашні господарства; підприємці.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Фінанси – Юрій С. І., Федосов В. М. – Юридичні особи