Фінанси – Юрій С. І., Федосов В. М. – Оборотний капітал
Оборотний капітал суб’єкта підприємництва (підприємства) – грошові кошти і мобільні активи, що перетворюються на грошові кошти протягом одного виробничого циклу, які забезпечують неперервність процесу виробництва й обігу та отримання прибутку від звичайної діяльності.
Метою функціонування капіталу підприємства, й оборотного зокрема, е його самозростання в процесі кругообігу. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал у процесі кругообігу, одночасно є початковою стадією наступного обороту капіталу, пов’язаного як зі створенням матеріальних благ, так і з нагромадженням фінансових ресурсів із метою розширеного відтворення та авансування коштів за іншими напрямками отримання прибутків. Це означає, що оборотний капітал за умови його самозростання набуває таких форм: оборотних коштів, які опосередковують створення і продаж матеріальних і нематеріальних благ, та коштів, не залучених до основної діяльності підприємства, які використовують на фінансовому ринку, забезпечуючи приріст доходів підприємства.
Найважливішою частиною оборотного капіталу підприємств реального сектору економіки, пов’язаною зі створенням і продажем матеріальних благ, е оборотні кошти, тобто грошові кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, які забезпечують безперервність процесу виробництва та здійснення розрахунків.
Оборотні виробничі фонди у буквальному розумінні не є матеріальними цінностями, з яких створюються матеріальні блага. Це оборотні кошти, що у процесі кругообігу набирають форму оборотних фондів – грошових коштів, авансованих у виробничі запаси (сировину, основній допоміжні матеріали, куповані напівфабрикати); паливо, тару; незавершене виробництво (незавершену виготовленням продукцію), витрати майбутніх періодів (витрати на освоєння нової продукції, вдосконалення технології). За матеріальним змістом оборотні виробничі фонди є предметами праці, які повністю переносять свою вартість на вартість готової продукції у процесі одного виробничого циклу.
Фонди обігу, хоча й не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, потрібні для забезпечення єдності виробництва й обігу – процесу реалізації продукції. Матеріальною основою фондів обігу є запаси продукції на складах, товари відвантажені, залишки грошових коштів на рахунках у банках і в касі підприємства, що забезпечують процес реалізації продукції.
Оборотні кошти суб’єкта підприємництва (підприємства) виконують виробничу і розрахункову функції. Суть виробничої функції полягає у забезпеченні безперервності процесу виробництва. Оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, підтримують безперервність процесу виробництва і переносять свою вартість на новостворений продукт. Після завершення виробництва обігові кошти переходять у сферу обігу, де виконують розрахункову функцію, тобто опосередкування завершення кругообігу коштів шляхом перетворення оборотних коштів із товарної форми на грошову.
Склад оборотних коштів – сукупність елементів, що становлять оборотні виробничі фонди (виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) і фонди обігу (готова продукція і товари на складах, товари відвантажені, грошові кошти в розрахунках і на рахунках). Такий поділ оборотних коштів зумовлений наявністю двох сфер індивідуального кругообігу: сфери виробництва та сфери обігу.
За принципами організації оборотні кошти поділяють на кошти, що потребують встановлення їх оптимального розміру, і такі, що не потребують цього.
Управління оборотними коштами передбачає встановлення оптимальних запасів товарно-матеріальних цінностей у грошовому вираженні, що забезпечують безперервність виробничого процесу. Це стосується насамперед запасів сировини, основних і допоміжних матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції на складі, тари тощо. Дотримання оптимального рівня виробничих запасів досягають шляхом нормування запасів матеріальних ресурсів – встановлення оптимального розміру коштів, постійно необхідних підприємству, що дає змогу максимально скоротити затрати на їх формування та зберігання і забезпечити потреби виробництва. Методи встановлення оптимальних запасів оборотних коштів підприємства обирають самостійно з урахуванням виконання угод із постачальниками матеріальних цінностей та покупцями продукції впродовж кількох останніх років.
Виділення оборотних коштів, які не потребують встановлення їх оптимального розміру, не означає, що елементи оборотних коштів змінюються довільно і безмежно і ніхто цього не контролює. Це стосується насамперед товарів відвантажених, строк оплати яких не настав, і товарів відвантажених та неоплачених у визначений строк; грошових коштів у касі підприємства.
За джерелами формування оборотні кошти поділяють на власні, позичені й залучені.
До власних джерел формування оборотних коштів на момент створення суб’єкта підприємництва (підприємства) належать частки майна (матеріальні активи) і грошові кошти (монетарні активи) засновників (акціонерів), спрямовані до статутного капіталу. Підприємства поповнюють оборотні кошти за рахунок: збільшення акціонерного капіталу (емісія цінних паперів); чистого прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства; вільних амортизаційних коштів; залишків резервів, утворених за рахунок прибутку.
До позичених коштів належать: суми короткострокових позик банку; кошти міністерств (асоціацій), отримані за умови їх повернення; надходження від продажу облігацій тощо.
Джерелом формування оборотних коштів підприємств є залучені кошти – кошти, прирівнені до власних (стійки пасиви), асигнування з бюджету тощо.
Фінансовим результатом діяльності суб’єкта підприємництва (підприємства) є прибуток (збиток), який визначають шляхом зіставлення доходів і витрат. Прибутку властиві такі функції:
– оціночна – характеризує економічний ефект, отриманий у результаті звичайної і надзвичайної діяльності підприємства (прибуток відображає кінцевий фінансовий результат);
– стимулююча – полягає в тому, що прибуток одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства, які необхідні для забезпечення розширення виробничої діяльності, науково-технічного і соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення працівників, виплати дивідендів, формування резервів тощо;
– бюджетоутворююча – прибуток є одним із джерел формування дохідної бази бюджетів різних рівнів. Він надходить до бюджетів у вигляді податку на прибуток, податку з власників транспортних засобів, плати за землю тощо.
Загальний показник, що характеризує фінансовий результат від діяльності підприємства за будь-який період, – прибуток від звичайної діяльності, тобто прибутком є частина чистого доходу, що обраховується як різниця між чистим доходом, отриманим від продажу продукції (активів), обчисленої за відпускними цінами виробника без податку на додану вартість і акцизного збору, та витратами на її виробництво і реалізацію (залишковою вартістю активів).
Прибуток від звичайної діяльності містить прибутки, одержані від основної (операційної) діяльності, фінансові прибутки і прибуток, отриманий методом участі в капіталі, прибутки від інших операцій.
Прибуток від продажу товарної продукції, а також від інших видів діяльності підприємства, які не є інвестиційними чи фінансовими (операційний прибуток), визначають методом прямого рахунку. Послідовність визначення прибутку від операційної діяльності така:
1) чистий дохід визначають шляхом зменшення доходу від обсягу проданої продукції за відпускними цінами виробника на суми вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів та непрямих податків (податку на додану вартість, акцизного збору тощо);
2) валовий прибуток одержують у вигляді різниці між чистим доходом і обсягом проданої продукції за її виробничою собівартістю, збільшеною на суми нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, не списаних на виробничу собівартість продукції і понаднормативних виробничих витрат;
3) операційний прибуток визначають шляхом зменшення валового прибутку на суми адміністративних витрат (загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням суб’єкта підприємництва) і витрат на збут і рекламу (витрати, пов’язані з реалізацією продукції; утриманням підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламою, доставкою продукції споживачам тощо).
Фінансові прибутки містять суми одержаних дивідендів, відсотки та інші доходи, одержані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі), зменшені на суми витрат на виплату відсотків та інших витрат суб’єкта підприємництва, пов’язаних із залученням позикового капіталу.
Прибуток, одержаний методом участі в капіталі, визначають як різницю між доходом, одержаним від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі в капіталі, і збитком, спричиненим інвестиціями у згадані підприємства.
Інші прибутки визначають як різницю між доходом від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, неопераційних курсових різниць й інших доходів, які виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов’язані з операційною діяльністю підприємства, і їх собівартістю.
Алгебраїчну суму прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків) визнають прибутком (збитком) від звичайної діяльності до оподаткування.
Прибуток від звичайної діяльності визначають як різницю між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток за встановленою законодавцем ставкою у розмірі 25 %.
Надзвичайний прибуток – різниця між надзвичайними доходами (суми страхового відшкодування та покриття втрат від надзвичайних ситуацій за рахунок інших джерел; доходи від інших подій та операцій) і надзвичайними витратами (невідшкодовані втрати від надзвичайних подій: стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо, включаючи затрати на запобігання виникненню втрат від стихійного лиха та техногенних аварій і втрати від інших подій та операцій).
Розмір податку на надзвичайний прибуток визначають за встановленою законодавцем базовою ставкою у розмірі 25 %.
Чистий прибуток (збиток) розраховують як алгебраїчну суму прибутку (збитку) від звичайної діяльності і надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку.
Розподіл і використання чистого прибутку суб’єктів підприємництва відрізняються залежно від набутої ними організаційно-правової форми і форми власності.
Чистий прибуток приватного підприємства зазвичай спрямовують на фінансування реальних і фінансових інвестицій, поповнення оборотного капіталу, утримання соціальної інфраструктури, заохочення членів трудового колективу, формування резервних фондів, проведення благодійних заходів тощо. Державні комерційні і казенні підприємства, окрім перерахованих напрямків використання прибутку, вносять до бюджету державні дивіденди, які розраховують на державну частку в розмірі, встановленому законодавством.
Розподіл і використання чистого прибутку в господарських товариствах усіх форм власності (на відміну від приватних підприємств) передбачає його розподіл на дві частини. Спочатку формують резерв на виплату дивідендів, а решту суми прибутку використовують за напрямами, згаданими вище. Господарські товариства з часткою держави у статутному капіталі додатково вносять до бюджету державні дивіденди на державну частку. їх розмір законодавець встановлює у відсотках до чистого прибутку без урахування виплат з фонду дивідендів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)