Фінанси – Юрій С. І., Федосов В. М. – 19.1. Етапи економічної інтеграції в Європі. Фінансова політика у контексті поглиблення європейської інтеграції

19.1. Етапи економічної інтеграції в Європі. Фінансова політика у контексті поглиблення європейської інтеграції

Фінанси Європейського Союзу є багаторівневою, проте ще не повною мірою ієрархічно впорядкованою, системою, яка водночас характеризується певною органічною цілісністю, взаємопов’язаністю її складових та структурною єдністю її функціональних елементів. За своєю організацією та функціональним призначенням фінанси ЄС значною мірою подібні до державних фінансів. Функціонування ЄС, як і окремої держави, пов’язане з виконанням певних функцій, фінансове забезпечення виконання яких здійснюється через централізований міждержавний фонд грошових коштів країн-членів – Євро бюджет. Проте головним суб’єктом фінансових відносин у цьому випадку є не держава, а багатонаціональне інтеграційне об’єднання, що відповідає якісно іншому рівню організації фінансової системи.

Для того щоб зрозуміти всю складність проблем організації фінансів ЄС та перспектив розвитку цього інтеграційного об’єднання, слід розглянути проблематику розширення Євросоюзу в органічному зв’язку з поглибленням його інтеграційних процесів, які пройшли у своєму розвитку кілька етапів. У цьому контексті особливої уваги заслуговують питання щодо основних напрямів західноєвропейських об’єднавчих процесів, розкриття взаємозв’язків між процесами розширення ЄС, з одного боку, а також формами та стадіями його політичної, економічної та валютно-фінансової інтеграції, з іншого. Йдеться про етапи поглиблення західноєвропейської інтеграції: від Європейських Співтовариств до економічного, валютного і політичного союзу.

Початком процесу інтеграції країн Західної Європи вважається 9 травня 1950 р., коли міністр закордонних справ Франції Р. Шуман запропонував створити спільний ринок вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн. Ця пропозиція була реалізована в результаті підписання у 1951 р. Паризького договору про створення Європейського співтовариства вугілля та сталі (ЄСВС), до якого увійшли шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина і Франція (“європейська шістка”).

Згодом на основі досягнутого позитивного досвіду ЄСВС об’єднавчий процес поширився на економіку в цілому. Так, у 1957 р. було підписано Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратому). Метою ЄЕС визначалися створення митного союзу, усунення внутрішніх торговельних бар’єрів усередині Співтовариства (забезпечення вільної торгівлі) і врешті – створення спільного ринку. Водночас ідея створення Євратому полягала у налагодженні співпраці у використанні ядерної енергії у мирних цілях. У 1967 р. відбулося злиття виконавчих органів названих трьох співтовариств. У результаті була створена єдина структура інститутів, що забезпечують розвиток європейської інтеграції, основними серед яких були Європейська Комісія, Рада ЄС, Європейський Парламент і Суд Європейських Співтовариств. Практично одночасно у 1968 р. завершується створення митного союзу ЄС.

Отже, з кінця 1950-х років до кінця 1969 р. відбувався інтенсивний процес розвитку спільного ринку ЄС, а досягнення первісних цілей, визначених Римським договором 1957 р., об’єктивно підвело до порушення питання про подальший розвиток інтеграції. Етапним у цьому стало підписання в 1986 р. Єдиного європейського акта, що поставив завдання створити до 1 січня 1993 р. єдиний внутрішній ринок, запровадив спільну політику в соціальній сфері й галузі науково-технологічного розвитку, щодо охорони навколишнього середовища. Договір не лише вніс зміни до раніше укладених угод про утворення Європейських Співтовариств, а й поширив інтеграційний процес на сферу зовнішньої політики, поставив питання про створення Європейського Союзу як не лише економічного, а й політичного інституту.

Наступним кроком у процесі європейської інтеграції стало підписання в лютому 1992 р. Маастрихтського договору про Європейський Союз, що в економічному сенсі фактично означало курс на форсоване завершення формування єдиного внутрішнього ринку та перехід до реалізації ідеї економічного та валютного союзу. Новим кроком посилення взаємодії стало підписання у червні 1997 р. Амстердамського договору, що вніс істотні зміни в установчі угоди про Європейське Економічне Співтовариство та Європейський Союз. Прийняття Амстердамського договору привело інституційні механізми ЄС у відповідність до цілей, визначених Маастрихтським договором. Особливу роль у цьому відіграло укладення в 1997 р. Шенгенської угоди про вільне пересування громадян у межах Євросоюзу.

Додаткові зміни в чинні механізми інституційного розвитку ЄС були внесені на засіданні Європейської Ради 7-9 грудня 2000 р. ухваленням Ніццького договору. Ці зміни, що мають набути чинності після ратифікації Договору всіма членами ЄС, спрямовані одночасно і на цілі поглиблення інтеграції ЄС.

Отже, у своєму розвитку Європейський Союз пройшов кілька етапів економічної інтеграції (табл. 19.1).

Таблиця 19.1. Етапи економічної інтеграції ЄС

Форма економічної інтеграціїСкасування

Тарифів і квот між учасниками

Єдина торговельна політика щодо третіх країнСкасування обмежень на рух факторів виробництва (послуги, робоча сила, капітал)Гармонізація економічної політики та інституційЄдина валюта,

Єдина валютна політика

Зона вільної торгівлі (з 1959 до 1968 р.)+
Митний союз (з 1968 до 1976 р.)++
Спільний ринок (з 1977 до кінця 1984 р.)+++
Єдиний внутрішній ринок (з 1985 до кінця 1992 р.)+++
Економічний та валютний союз (з 1993 р.)+++++


Фінанси – Юрій С. І., Федосов В. М. – 19.1. Етапи економічної інтеграції в Європі. Фінансова політика у контексті поглиблення європейської інтеграції