Фінанси – Юрій С. І., Федосов В. М. – 18.7. Загальна характеристика фінансів Скандинавських країн

Скандинавськими країнами називають п’ять держав, які розташовані на території Скандинавського півострова. Три з них – Швеція, Норвегія та Фінляндія – становлять особливо значний інтерес у плані організації фінансів, оскільки тут сформовано модель загального добробуту із найвищими соціальними стандартами та гарантіями з боку держави. В окрему групу ці країни об’єднують не лише фінансові, а й економічні, соціальні, політичні, а також історичні національні ознаки.

Передусім для усіх країн характерною є значна перерозподільна роль держави – 55-65 % ВВП. Саме за часткою держави

Норвегія і Фінляндія займають перші три місця серед усіх країн (нині цей показник дорівнює відповідно 66, 61 і 56 %). Рівень оподатковування у Скандинавських країнах традиційно один із найвищих серед промислово розвинутих держав. Наприклад, частка податків у ВВП Швеції на початку 90-х років становила 61 %, що є максимальним загальносвітовим показником.

Соціальна сфера є пріоритетом фінансової політики. Крім того, що велика частка соціальних послуг у Скандинавських країнах є безкоштовними, вони дуже різноманітні за формами і доступні всім громадянам. У державному секторі економіки та у бюджетній сфері зайнята значна частина працездатного населення. Приблизно кожен третій швед, норвежець, датчанин, і кожен четвертий фін належать до державних службовців або працюють на підприємствах, що знаходяться у державній власності. Цей показник становить у Швеції – 32 %, у Норвегії і Данії – близько ЗО, у Фінляндії – 25 %. Це найбільші масштаби зайнятості у державному секторі економіки серед розвинутих країн. Відповідно, соціально-економічна активність держави стосовно постачання суспільних благ та перерозподілу доходів відображається в унікальних пропорціях державних фінансів та ознаках фінансової політики. Приведемо коротку характеристику окремих з них.

Швеція.

У 2004 р. у країні розпочався черговий економічний підйом, який продовжувався і в 2007 р. У 2006 р. приріст ВВП становив 4,4 % – це найбільші темпи зростання, починаючи з 1970-х років, і одні з найвищих серед країн ЄС. Збереження сприятливої економічної кон’юнктури дало змогу укріпити стан державних фінансів, проводити ефективну політику доходів та державних витрат. З 1998 р. державний бюджет зводиться з позитивним сальдо. У 2006 р. було отримано профіцит державного бюджету, який за розмірами наблизився до 18 млрд крон. Це посприяло також швидкому скороченню державного боргу.

У країні досить низький, як для європейської держави, рівень оподаткування податком на прибуток корпорацій і одночасно чи не найвищі ставки оподаткування особистих доходів громадян. Однак ці платежі повертаються громадянам через розгалужену систему програм соціальної підтримки, що не викликає у платників відчуття надмірного податкового тягаря. Підтвердженням цього є досить незначний за європейськими мірками обсяг тіньової економіки. Тобто у Швеції на практиці впроваджена модель фіскального обміну, в якій значну частку благ, які споживає особа, разом із товарами ринкового характеру, становлять блага, забезпечувані державою.

Податки на доходи стягуються за трьома категоріями. Перша – податок на доходи від трудової діяльності (у першу чергу, зарплати і пенсії). Місцева частина цього податку стягується заставкою 26-35 % залежно від муніципалітету (найнижчі ставки зазвичай у передмістях великих міст, а найвищі – у сільській місцевості на півночі країни), а загальнонаціональна – за ставкою 20 % при сумі доходу від 292 до 441 тис. крон у рік і за ставкою 25 % при сумі доходу більше 441 тис. крон у рік. Друга – податок на доходи від капіталу. Тут ді базова ставка ЗО %. Третя категорія – податки з бізнесу, або податки на прибуток корпорацій, які сплачуються за ставкою 28 %.

Крім того, всі працівники, або їх работодавці, платять багато внесків у різні системи соціального страхування, зокрема 7-відсотковий податок до пенсійн го фонду. Серед непрямих податків основне місце займають податок на додану вартість (ПДВ) і акцизи.

Пенсійна система країни до 1994 р. окремими рисами нагадувала радянський варіант. Обов’язковий для отримання пенсії трудовий стаж становив 30 років, перевищення стажу не враховувалося, рівень зарплати конкретного пенсіонера до виходу на пенсію теж у розрахунок не брався. Пропрацювавши 30 років, кожен, незалежно від роду занять, міг розраховувати на отримання від держави пенсії у розмірі близько 60 % від середньої зарплати по країні.

Зменшення рівня народжуваності і скорочення чисельності працездатного населення змусили розпочати у 1994 р. реформу пенсійної моделі й у Швеції. У 1999 р. у країні була остаточно розроблена нова пенсійна система, до якої були включені всі громадяни країни, які народилися після 1953 р. Система почала складатися з трьох рівнів – розподільного, накопичувального і добровільного. Для вкладники) з’явилась можливість вибирати, де зберігати гроші – У державному пенсійному фонді, або в приватних. При цьому, якщо спочатку таких приватних фондів було всього п’ять, то вже через чотири роки їх кількість збільшилася у сто разів. Зараз у Швеції нараховується близько 700 пенсійних фондів. Власні кошти у них накопичують близько 65 % майбутніх пенсіонерів, а 35 % залишають накопичення у державному пенсійному фонді. Це вважається цілком високим показником, адже навіть у США, де чи не найбільш поширена система приватних пенсійних фондів, не ризикувати і довіряти гроші державі віддають перевагу лише 28 % потенційних пенсіонерів.



Фінанси – Юрій С. І., Федосов В. М. – 18.7. Загальна характеристика фінансів Скандинавських країн