Фінанси – Юрій С. І., Федосов В. М. – 16.1. Сутність та функціональне призначення міжнародних фінансів

16.1. Сутність та функціональне призначення міжнародних фінансів

Фінанси за своєю економічною природою виражають складну ієрархічну структуру, цілісність якої визначає субординацію окремих фінансових відносин і категорій, що відображають її багатоаспектну сутність. Обслуговуючи насамперед систему економічних взаємозв’язків як спосіб господарювання з властивими йому відносинами, формами й методами впливу на процес виробництва, розподілу і споживання, фінанси в ринкових відносинах є основою господарського механізму, що зумовлює економічні процеси як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Міжнародні фінанси – одна з основних форм міжнародних економічних відносин, функціонування і розвиток яких пов’язані з існуванням та обслуговуванням усього комплексу міжнародних зв’язків. Сучасне розуміння сутності міжнародних фінансів значно ширше, ніж розгляд лише міжнародних валютно-фінансових відносин чи функціонального призначення міжнародних фінансових інституцій або міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів через світовий фінансовий ринок. Це визначає необхідність інтегрованого підходу до висвітлення цього питання, основу якого становить аналіз взаємодії багатьох елементів світової фінансової архітектури, які прямо чи опосередковано пов’язані з рухом глобальних валютно-фінансових потоків. Логіка викладу передбачає з’ясування сутності міжнародних фінансів як багатоаспектного поняття, розкриття основних категорій міжнародних фінансів, перехід від загальних питань концептуального характеру до конкретних механізмів і технологій вироблення й прийняття раціональних фінансових, економічних і політичних рішень на глобальному рівні.

У науковій літературі є різні погляди щодо розуміння сутності багатьох ключових понять, у тому числі щодо міжнародних фінансів. У цьому не важко переконатися, звернувшись до відповідних розділів підручників і навчальних посібників у сфері світової економіки і міжнародних економічних відносин. Зокрема зауважимо, що загальним правилом стало використання як ідентичних словосполучень “світова валютна система” і “світова фінансова система”, так і похідних термінів на зразок “світова грошово-фінансова система”, “світова валютно-фінансова система”, “світова кредитно-фінансова система”, “світова валютно-кредитна система” та ін. Проте насправді є чимало суперечностей у визначені цих систем, що значною мірою пояснюється наявними внутрішніми змістовими відмінностями у самому методологічному підході до розуміння поняття світової фінансової системи. Методологічно і теоретично виправданим серед вищезазначених, є використання єдиного терміна “світова фінансова система”. Однак у багатьох підручниках і навчальних посібниках загальнотеоретичні та методологічні основи світової фінансової системи зводяться до звичайного розкриття іншого предмету – світової валютної системи, який, безумовно, є важливим аспектом, але, тим не менше, лише частиною загальної теорії у сфері світових фінансів, що мотивується такими міркуваннями.

Термін “світова фінансова система” включає змістовий аспект валютних відносин у повному обсязі, поглинаючи та інтегруючи їх. У цьому сенсі важливо усвідомлювати внутрішній зміст понять “валютна система” і “грошова система”, зрозуміти спільне і відмінне у них. Грошова система – перш за все національна система, в межах якої безпосередньо обертаються грошові знаки держави. Вона є складовою загальної фінансової системи держави. На відміну від грошової, не в усіх країнах діють “валютні системи” як інститути і складові фінансової системи, пов’язані із світовою валютною системою, що оперують конвертованими валютами. Більше того, поняття “валютна система” повністю відповідає поняттю “грошова система” лише в тих випадках, коли національна грошова одиниця є визнаною у світі як основна чи резервна валютна одиниця (такою найчастіше є національна валюта провідних країн світу, що накопичується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків), що служить міжнародним платіжним засобом, базою для визначення валютного паритету і валютного курсу, використовується як інструмент для проведення валютних інтервенцій.

Із зазначеного вище очевидно, що не зовсім правильно використовувати терміни “гроші” і “валюта” як синоніми, а тому важливо розмежовувати:

– валютну систему, що забезпечує функціонування єдиного світового господарства з національними “валютними підсистемами”;

– грошову систему національних держав, що забезпечує відповідні потреби національних економік і населення.

При цьому необхідно зауважити таку особливість: у відкритій економіці з високим індексом інтернаціоналізації валютна система є досить розвинутою;

Вона безпосередньо забезпечує зростаючі зовнішньоекономічні та інші міжнародні зв’язки країни; національна грошова одиниця таких країн набуває статусу резервної валюти. Натомість у замкнутих, автаркічних національних економіках валютні системи як розвинуті інститути в цілому відсутні: зовнішньоекономічні операції, навіть якщо вони здійснюються на більш або менш інтенсивній і масштабній базі, здійснюються за принципом “разових угод”, тому що немає “сполучної ланки” між національною і світовою економікою у формі інституційно-діючої внутрішньої валютної системи. Відповідно і національна грошова одиниця має замкнутий характер.

Не менш важливо чіткіше розмежовувати ті поняття, які об’єднуються у рамках усталених, зокрема таких як “міжнародні фінанси” і “світові фінанси”. У науковій літературі є спроби, з одного боку, розширено трактувати поняття “світові фінанси” і розчинити в ньому предмет “міжнародних фінансів”, тоді як насправді йдеться про два самостійні предмети вивчення, однаково важливі для системного розуміння сучасних глобальних процесів.

У сфері світових фінансів, крім національних суб’єктів – держави, підприємств, громадян, виокремлюють наднаціональні суб’єкти – міжнародні організації та міжнародні фінансові інституції. На основі такого умовного поділу до трактування міжнародних фінансів часто підходять дещо звужено, вважаючи, що вони відображають виключно діяльність міжнародних організацій і фінансових інститутів. Теорія і набутий досвід підтверджують, що в умовах глобалізаційних процесів фінанси реструктуризуються не тільки за простором їх функціонування, а й за походженням суб’єктів, які умовно можна поділити на національно-держав ні та міжнародні. Так, національно-державні, як правило, функціонують у межах території однієї держави, не залучаючи іноземних суб’єктів, на основі національного законодавства і є виключно внутрішньо-національними. Міжнародні фінанси охоплюють міждержавні та транснаціональні фінансові відносини, для яких характерний іноземний елемент. До того ж міжнародні фінанси є не лише результатом відносин держав як цілісних блоків. Вони передбачають співпрацю з метою раціонального розміщення внутрішніх ресурсів для вироблення й прийняття раціональних зовнішньоекономічних і політичних рішень. Міжнародні фінанси обслуговують, по-перше, економічні зв’язки між резидентами різних країн; по-друге, відносини країн світу з міжнародними та регіональними організаціями (ООН, ЄС); по-третє, операції урядів та резидентів різних країн на міжнародних фінансових ринках.

Таким чином, світові фінанси реалізуються у двох діалектичних формах: національно-державні й міжнародні фінанси. При цьому національно-державні фінанси завжди є складовою світових фінансів, проте не завжди елементом міжнародних фінансів (йдеться про замкнуті, автаркічні національні економіки та їх фінансові системи, що базуються виключно на національних грошових системах). Хоч національно-державна форма є первинною щодо міжнародної, останню можна розглядати як вищу, більш досконалу й найбільш динамічно зростаючу. Динамізм саме цієї складової світової економіки і світових фінансів надає глобальних ознак усьому сучасному світовому господарству.

У цьому сенсі слід підкреслити, що міжнародні фінанси є самостійною економічною категорією, яка, будучи невід’ємною складовою фінансів у широкому розумінні, характеризується ознаками, притаманними фінансам в цілому, але одночасно має свої особливості, які вирізняють її як особливу систему фінансових відносин. Міжнародні фінанси мають як видиму зовнішню форму вияву, так і внутрішній економічний зміст. Розкриваючи внутрішню змістову сторону міжнародних фінансів, зазначимо, що це є надзвичайно складна і багатоаспектна економічна категорія. Як економічна категорія міжнародні фінанси – сукупність відносин, опосередкованих рухом валютно-фінансових потоків, що виникають у зв’язку з перерозподілом фінансових ресурсів і капіталу в системі світового господарства через дію ринкового і неринкового механізмів.

Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб’єктами. Суб’єктами міжнародних фінансів є:

– держави;

– міжнародні організації;

– міжнародні фінансові інституції;

– юридичні особи, серед яких особливе місце займають транснаціональні корпорації (ТНК), транснаціональні банки (ТНБ), фінансово-кредитні інститути, біржі;

– фізичні особи.

Таким чином, міжнародні фінансові відносини є досить складною і розгалуженою системою руху валютно-фінансових потоків, які можна згрупувати за такими напрямами:

– взаємовідносини між суб’єктами господарювання різних країн;

– взаємовідносини держави з юридичними і фізичними особами інших країн;

– взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями;

– взаємовідносини держави і суб’єктів господарювання з міжнародними фінансовими інституціями.

Від налагодженості цих відносин значною мірою залежить узгодження індивідуальних, корпоративних, національно-державних, регіональних та глобальних інтересів задоволення спільних потреб як на регіональному, міжнародному, так і глобальному рівнях.

Видимою зовнішньою формою вияву міжнародних фінансів є розгалужена система руху валютно-фінансових потоків, що виникають між суб’єктами фінансових відносин на міжнародному і глобальному рівнях. Фінансові ресурси і капітал нерівномірно розподілені у світовому масштабі між власниками – приватними особами, фірмами, транснаціональними банками і корпораціями, міжнародними організаціями і міжнародними фінансовими інституціями, державами. Це приводить до постійного руху грошових і фінансових потоків у системі світового господарства між його суб’єктами. Частина фінансових ресурсів опосередковує міжнародний економічний обмін товарами і послугами, формуючи міжнародні валютно-розрахункові відносини. Відтак виникають відносини обміну, пов’язані з міжнародною торгівлею та опосередковані рухом грошових, а точніше валютних, потоків, оскільки у системі світового господарства і міжнародних відносин торгівля товарами, послугами і факторами виробництва здійснюється опосередковано через обмін іноземних валют. Вони характеризують валютні надходження та валютні платежі, які відображаються у торговельному балансі, стан якого характеризує відносини обміну та якісну сторону міжнародних грошових потоків. Позитивне сальдо відображає перевищення валютних надходжень над платежами, що є передумовою стабільності національної валюти, і навпаки. Інша частина фінансових ресурсів і капіталу не пов’язана безпосередньо з міжнародною торгівлею реальними активами й відносинами обміну, і в процесі свого перерозподілу між суб’єктами світової економіки створює суто міжнародний рух капіталу. При цьому перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу в системі світового господарства відбувається через дію ринкового й неринкового механізмів. Найбільша частка фінансових активів купується і продається на глобальному (світовому) фінансовому ринку (світових ринках капіталів), частина – набуває форми офіційної міжнародної фінансової допомоги, ще частина потрапляє у золотовалютні резерви. Таким чином, відносини перерозподілу виникають у процесі формування і використання централізованих грошових фондів світових та регіональних міжнародних організацій і фінансових інституцій, а також у процесі перерозподілу фінансових активів на світовому фінансовому ринку, що є глобальною системою акумулювання тимчасово вільних фінансових ресурсів і капіталу та надання їх позичальникам, якими найчастіше є країни-реципієнти.

За матеріально-речовим втіленням міжнародні фінанси часто ототожнюють із фондами фінансових ресурсів, що утворюються у результаті перерозподільних відносин і використовуються для забезпечення безперервності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення. Значною мірою це правильно, але дещо звужує розуміння міжнародних фінансів, обмежуючи їх виключно формуванням і використанням централізованих грошових фондів світових та регіональних міжнародних організацій і фінансових інституцій. Відповідно поза увагою залишаються канальний характер руху фінансових ресурсів, міжнародне переливання капіталів та їх перерозподіл між різними учасниками міжнародних економічних відносин.

З інституційного погляду, міжнародні фінанси – сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об’єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків.

Міжнародні фінанси, як і будь-яка інша економічна категорія, виконують певні функції. Функції міжнародних фінансів – зовнішній вияв їхньої внутрішньої сутності, що розкриває їх функціональне суспільне призначення у системі міжнародних економічних відносин та у розвитку світового фінансового середовища. Передусім слід підкреслити, що міжнародні фінанси є само стійною економічною категорією. їх функціонування й еволюція зумовлені розвитком усієї системи фінансових категорій. Міжнародні фінанси як логічне продовження і розвиток більш загальної категорії “фінанси”, характеризуються функціями, притаманними фінансам у цілому (нагадаємо фінанси виконують розподільну і контрольну функції), але одночасно мають свої особливості.

Сутність міжнародних фінансів як економічної категорії реалізується через перерозподільну, контрольну і регулюючо-координуючу функції. Зміст цих функцій, сфера та об’єкт їх дії характеризують специфіку міжнародних фінансів як економічної категорії. Через механізм міжнародних фінансів здійснюється перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу між різними суб’єктами міжнародних економічних відносин. При цьому перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу в системі міжнародних фінансових відносин визначається як об’єктивними закономірностями (капітал орієнтується на високу норму прибутковості, низький рівень ризиковості фінансових трансакцій, дію закон)’ пропорційного розвитку), так і політикою (інтересами) суб’єктів міжнародних відносин. Відтак об’єктивною основою становлення і розвитку міжнародних фінансів є закономірності міжнародного кругообігу функціонуючого капіталу: на одному його полюсі виникають тимчасово вільні кошти, а на іншому – постійно з’являється попит на них. Іншими словами, джерела фінансових ресурсів зосереджені в країнах-донорах, до яких належать розвинуті економіки: саме в цих країнах акумулюється переважний обсяг фінансових ресурсів світу, їм належать найбільші розміри квот у фондах міжнародних організацій, що призначені для надання фінансової допомоги (такі фонди формуються в основному за рахунок внесків урядів країн-донорів); найбільша частка світових золотовалютних резервів є власністю приватних осіб, компаній, організацій та урядів розвинутих країн світу. Відтак розвинутий світ постійно шукає вигідні сфери вкладення заощаджень і намагається максимально диверсифікувати їх. З іншого боку, країни, традиційно зараховані до категорії “ринків, що внормуються”, об’єднує характерна риса – вони відчувають гостру нестачу припливів довгострокових інвестицій. І саме сфера міжнародних фінансів дає змогу і розвинутим країнам, і тим, що розвиваються, задовольнити певною мірою свої об’єктивні потреби та економічні інтереси. При цьому інтереси суб’єктів міжнародних відносин та об’єктивні закономірності можуть як збігатися, так і су* перечити один одному.

Фінанси на рівні кожної держави об’єктивно виконують контрольну функцію, сутність якої полягає в тому, що фінанси – не лише інструмент розподілу і перерозподілу, але й інструмент контролю за діяльністю суб’єктів обмінно-розподільних відносин. Рух грошових потоків відображає обмін, розподіл і перерозподіл вартості, тому об’єктивно вимагає контролю. У процесі фінансових взаємовідносин різні суб’єкти контролюють один одного. Саме така підкон-трольність забезпечує збереження фінансових ресурсів та формування доходів на законній основі.

Зважаючи на те, що за визначенням Дж. Менвіла Херріса міжнародні фінанси — економічна сукупність часу і невизначеності щодо рішень, які стосуються декількох різних країн з урахуванням того, що кожна суверенна держава має власну валюту, закони бізнесу і політичні системи, то контрольна функція фінансів у цьому випадку є свого роду інтегрованим поняттям, що передбачає:

– валютний контроль (забезпечення дотримання валютного законодавства, недопущення незаконного відпливу (“втечі”) капіталу, контроль за валютними позиціями банків, обов’язкове декларування зарубіжних авуарів і т. ін.);

– митний контроль (процедури з попередження та виявлення порушення митних правил, а також контроль за правомірністю застосування тарифних і нетарифних правил та механізмів захисту національних економічних інтересів в умовах лібералізації світової торгівлі товарами і послугами);

– податковий контроль (здійснення ефективного і дієвого контролю за дотриманням податкового законодавства у сфері міжнародних відносин, уникнення випадків незаконного ухилення від сплати податків);

– адміністративний контроль (встановлення валютних обмежень: ліцензування валютних операцій (є навіть повна заборона певних валютних операцій), обов’язкові повернення та продаж валютної виручки чи її частини експортерами-резидентами через центральний чи уповноважений банк, який має валютну ліцензію, обмеження на продаж іноземної валюти імпортерам, обмеження строків платежів за експортом та імпортом товарів і строків надходження імпортних товарів у разі здійснення попередньої оплати);

– інституційний контроль у сфері міжнародних фінансових відносин (контроль з боку міжнародних інституцій: Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Група з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням “брудних грошей” (ФАТФ), Базельський комітет банківського нагляду, Європейський центральний банк, міжнародні банки тощо).

Міжнародні фінанси – досить розгалужена структура з множинністю державних, приватних і власне міжнародних елементів, які є повноцінними учасниками глобального економічного простору. Сучасну систему світового господарства вирізняє розгалужений регулятивний механізм, що охоплює і сферу фінансових перерозподільних процесів. Цей механізм забезпечує координацію зусиль світової спільноти щодо регулювання міжнародних фінансових відносин, а отже, міжнародних валютно-фінансових потоків як приватного, так і офіційного походження. Тому без перебільшення можна стверджувати, що окрім перерозподільної і контрольної, міжнародні фінанси виконують регулюю-чо-координуючу функцію. Практична реалізація цієї функції полягає у прийнятті узгоджених рішень щодо міжнародних фінансів, розробленні поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики. Тим паче, що міжнародна фінансова сфера залишається найбільш вразливою підсистемою світового господарства внаслідок невпорядкованої міграції “летючих” капіталів, офшоризації та тінізації фінансових ресурсів, зростання обсягів спекулятивних операцій, слабкої інституційної спроможності регулятивних механізмів. Саме тому у світлі недавніх фінансових криз увага до цієї функції міжнародних фінансів значно посилилася.

Отже, міжнародні фінанси є багаторівневою, проте ще ієрархічно невпорядкованою, системою, яка водночас характеризується певною органічною цілісністю, взаємопов’язаністю складових та структурною єдністю функціональних елементів, кожен з яких міг би стати предметом окремого вивчення. У цьому не важко переконатися, звернувшись до відповідних розділів підручників і навчальних посібників з теорії фінансів. Пропонуємо спиратися на функціональне призначення міжнародних фінансів (через механізм міжнародних фінансів здійснюється перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу між різними суб’єктами міжнародних економічних відносин; цей перерозподіл у системі світового господарства відбувається через дію ринкового й неринкового механізмів), і, відповідно, матеріал цієї теми структурувати таким чином: розкриття міжнародного ринкового механізму перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу, з’ясування особливостней міжнародного неринкового перерозподілу фінансових ресурсів.



Фінанси – Юрій С. І., Федосов В. М. – 16.1. Сутність та функціональне призначення міжнародних фінансів