Фінанси – Юрій С. І., Федосов В. М. – 14.5. Фінансові посередники: класифікація та функціональне призначення

Фінансовий ринок формується з різноманітних каналів, якими грошові кошти переміщуються від кредиторів (інвесторів) до позичальників. Такі канали поділяють на дві основні групи: прямого фінансування та непрямого фінансування.

При прямому фінансуванні кошти переміщуються безпосередньо від інвесторів до позичальників. Тобто при такому вкладенні коштів інвестори беруть на себе значну частину ризиків і зазнають іноді великих втрат, зумовлених цими ризиками. При непрямому фінансуванні важливу роль у переміщенні коштів від власників до позичальників відіграють фінансові посередники (банки, інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди тощо), які забезпечують таке переміщення і зменшують ризики та втрати, пов’язані з інвестуванням.

Фінансові посередники становлять доволі численну групу учасників фінансового ринку. Як правило, це великі фінансові структури (фінансові установи), які допомагають юридичним і фізичним особам, що мають заощадження, диверсифікувати їх (тобто вкласти капітал у різні підприємства).

Фінансова установа – юридична особа, яка відповідно до чинного законодавства надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Фінансові посередники мають можливість отримувати прибуток за рахунок економії (зумовленої зростанням масштабу операцій), рівномірно розподіляючи ризики.

Фінансові установи, які функціонують на ринку, поділяють на дві основні категорії – депозитні та не депозитні.

До депозитних фінансових інститутів належать банківські установи (емісійні, інвестиційні, іпотечні, ощадні банки), ощадні та кредитні організації, кредитні спілки. Основною функцією депозитних інститутів на ринку є залучення коштів у вигляді депозитів та надання позик. Банківські установи здійснюють кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів. Основними операціями банківських установ, крім залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів, є розрахункове і касове обслуговування клієнтів, операції з цінними паперами, довірчі операції, видача поручительств, гарантій та інших зобов’язань, надання консультаційних послуг тощо. Кредитні спілки є наймолодшими серед депозитних інститутів.

Це неприбуткові організації, засновані фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб їх членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Діяльність кредитної спілки грунтується на таких основних принципах: добровільність вступу та свободи виходу з кредитної спілки, рівноправність членів кредитної спілки, самоврядування, гласність. Кредитна спілка створюється на підставі рішення установчих зборів.

До недепозитних інститутів належать спеціалізовані небанківські установи (інвестиційні компанії, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії тощо). Пенсійні фонди забезпечують працівників доходом після виходу не пенсію у формі періодичних виплат. Засновниками пенсійного фонду є корпорації, приватні фірми, установи, спілки, фізичні особи. Кошти залучаються до фонду через надходження періодичних внесків як роботодавців, так і працівників. Частина пенсійних фондів наймає фінансових посередників для забезпечення професійного управління активами. Страхові компанії є фінансовими посередниками, що здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні страхового випадку. Страхова премія є платою за страхування, яку власник поліса вносить страховій компанії згідно з договором страхування. Укладаючи договори страхування, страхові компанії беруть на себе ризики власників полісів, а отримуючи страхові внески, отримують плату за взяті на себе ризики. Страхові внески використовують для придбання облігацій, акцій, заставних та інших цінних паперів. Інвестиційні компанії є інститутами спільного інвестування, які залучають кошти інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Інвестиційні компанії вкладають кошти в цінні папери великої кількості емітентів для того, щоб у рамках обраної стратегії максимально диверси-фікувати портфель і зменшити ризики інвестування.

Серед фінансових посередників особливу групу становлять професійні учасники фінансового ринку, до яких належать брокери та дилери.

Брокерська діяльність – діяльність щодо укладання угод з цінними паперами на основі договорів комісії або доручення. Брокер є посередником (агентом) інвестора, діє від імені клієнта та за його дорученням отримує винагороду у вигляді комісійних. Для здійснення брокерської діяльності брокер зобов’язаний відкрити окремий брокерський рахунок у банку з метою здійснення операцій з грошима, що належать клієнту брокера.

Брокерські контори суттєво відрізняються між собою як за спектром послуг, які вони надають своїм клієнтам, так і за розміром комісійних. Є брокерські контори з пониженою комісією, які надають обмежену кількість послуг за зниженою піною. Інвестори, яким не потрібні консультації чи інші додаткові послуги, звернувшись до таких брокерських фірм, можуть заощадити кошти. Часто брокерські фірми є досить великими, і в них інвесторів обслуговують різні спеціалісти фірми.

Дилерська діяльність – укладання професійним учасником фондового ринку (дилером) договорів з купівлі – продажу цінних паперів від свого імені і за свій рахунок шляхом публічного оголошення цін купівлі або продажу визначених цінних паперів із зобов’язанням придбати або продати ці цінні папери за оголошеними цінами. Основний дохід дилерів – позитивна різниця між цінами продажу та купівлі цінних паперів. Різниця в цінах купівлі-продажу є платою дилерам за терміновість і врівноваження тимчасового дисбалансу між попитом і пропозицією на певні види цінних паперів, що перебувають в обігу.

Роль дилерів на фондовому ринку полягає в тому, що вони роблять значний внесок у забезпечення ліквідності та стабільності ринку. Надзвичайні цінові коливання, які могли б мати місце, пом’якшуються за допомогою операцій, що проводяться на ринку дилерами. Саме дилери завжди готові продати потрібні інвесторам цінні папери та викупити їх у разі потреби. Здійснюючи операції на ринку, вони зменшують коливання цін та забезпечують ліквідність ринкових цінних паперів. Дилери також можуть надавати інформаційні послуги учасникам ринку, а на деяких ринках бути ведучими аукціонів на біржах.

Тих, хто займається дилерською діяльністю на ринку, часто називають спекулянтами та маркет-мейкерами (ті, що формують ринок). Торговців цінними паперами, які проводять операції з великими пакетами цінних паперів як від свого імені, так і в інтересах клієнтів, називають трейдерами. Як правило, трейдери виконують і брокерські, і дилерські функції на ринку.

Отже, фінансові посередники, надаючи великий спектр послуг учасникам фінансового ринку, виконують такі важливі функції:

– здійснюють ефективний розподіл фінансових ресурсів інвесторів у часі, сприяючи зниженню вартості фінансових операцій за одночасного зростання їх кількості (так званий “ефект масштабу”);

– об’єднують заощадження своїх клієнтів для здійснення великих інвестицій на фінансовому ринку. Акумулюючи невеликі за розміром заощадження, фінансові посередники в значній мірі підвищують ефективність інвестиційного процесу;

– диверсифікують ринок, що важко зробити окремим власникам заощаджень;

– об’єднують та перерозподіляють фінансові ризики, акумулюючи великі обсяги фінансових ресурсів з метою зниження ризику інвестицій для окремих суб’єктів;

– сприяють збалансуванню попиту і пропозиції на фінансові активи з різною тривалістю дії, оскільки допомагають вирішити суперечності між схильністю інвесторів до короткострокових (тобто більш ліквідних) вкладень та потребами позичальників у залученні фінансових ресурсів на тривалі строки для здійснення своїх інвестиційних програм.

Фінансові посередники, акумулюючи великий обсяг фінансових ресурсів (навіть якщо більшість цих зобов’язань є короткостроковими), мають можливість придбання і довгострокових активів.

ПРАКТИКУМ

Базові терміни і поняття

Фінансовий ринок, ринок грошей, ринок капіталів, кредитний ринок, ринок цінних паперів, валютний ринок, ринок золота, ринок фінансових послуг, організований (біржовий) ринок, неорганізований (позабіржовий) ринок, первинний ринок, вторинний ринок, інструменти фінансового ринку, суб’єкти фінансового ринку, фінансові посередники.

Контрольні запитання і завдання

1. Охарактеризуйте економічну сутність фінансового ринку.

2. Проаналізуйте чинники, що визначають сучасні тенденції розвитку фінансового ринку в Україні.

3. На чому базуються методологічні підходи до класифікації фінансового ринку?

4. Що таке сегментація фінансового ринку?

5. Як класифікують фінансовий ринок за видами фінансових активів?

6. Охарактеризуйте основні функції фінансового ринку.

7. Дайте характеристику фінансових інструментів з урахуванням особливостей класифікації фінансового ринку.

8. Яку роль виконують домогосподарства (населення) як суб’єкт фінансового ринку в сучасних умовах розвитку вітчизняної економіки?

9. Які аргументи можна навести “за” і “проти” втручання держави у функціонування фінансового ринку?

10. Які заходи здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України щодо вдосконалення інституціонально-нормативного забезпечення розвитку фінансового ринку?

11. Назвіть прямих учасників фінансових операцій на ринку цінних паперів України.

12. Назвіть основні чинники, які впливають на формування та функціонування валютного ринку.

13. Проаналізуте діяльність страхових компаній на фінансовому ринку України.

14. Які структурні утворення належать до інфраструктури фінансового ринку?

15. Назвіть основні функції, які виконують фінансові посередники на фінансовому ринку України.

Рекомендована література

1. Алексеєнко ЛМ. Вплив державного регулювання економіки на становлення інститутів ринку // Світ фінансів. – 2007. – № 2.

2. Алексеєнко Л. М., Кузнецова Л. В. Теоретичні та інституціональні засади функціонування ринку фінансового капіталу // Світ фінансів. – 2006. – № 3.

3. Алексеєнко Л. М. Ринок фінансового капіталу: становлення, проблеми та перспективи розвитку: Монографія. – К.: Видав, дім “Максимум”; Т.: Екон. думка, 2004. — 424 с.

4. Бланк И А. Основы финансового менеджмента: В 2 т. – Т. 1. – К.: Ника-Центр: Эльга, 2001.

5. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. № 2121-ПІ // Офіційний вісник України. – 2000. – № 52.

6. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” від 3 червня 1999 р. № 719-XIV // Офіційний вісник України. -1999. – № 26.

7. Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР // Відомості Верховної Ради України.

– 1996. – №51.

8. Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15 березня 2001 р. №2299-111 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 16.

9. Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40.

10. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 р. № 2664-ІП // Офіційний вісник України. – 2001. – № 32.

11. Закон України “Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб” від 20 вересня 2001 р. № 2740-ПІ // Офіційний вісник України. 2001. – № 42.

12. Лютий І. О., Алексеєнко М. Д., Алексеєнко ЛМ. Традиційно усталені та новітні засади діяльності фінансових посередників у конкурентному середовищі // Вісник ТАНГ. – Т., 2004. – Вип. 5/1.

13. Ринок фінансових послуг: Навч. посіб. / М. А. Коваленко, Л. М. Радвансь-ка, Н. В. Лобанова, Г. М. Швороб. – Херсон: ОлдД-плюс, 2005. – 572 с.

14. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2002.

– 535 с.

15. Юрій С. І., Алексеєнко ЛМ. Інституціоналізація фінансового посередництва в економічній системі // Економіка України. – 2007. – № 10.



Фінанси – Юрій С. І., Федосов В. М. – 14.5. Фінансові посередники: класифікація та функціональне призначення