Фінанси України та сусідніх держав – Карлін М. І. – 2.7. Основні шляхи розвитку фінансової системи Російської Федерації на перспективу
2.7.1. Оцінка макроекономічної політики
Починаючи з 2000 р. федеральний бюджет складався так, щоб бути профіцитним навіть за консервативних оцінок цін на нафту. Такий підхід забезпечив не тільки помітний профіцит бюджету, а і Його збалансованість незалежно від коливань цін на нафту. Імітаційні моделі показують, що федеральний бюджет був би збалансованим, навіть якби ціни на нафту залишалися на рівні 19 дол. за 1 барель нафти марки “Юралс” впродовж усього періоду. Справді, якби ціни на нафту впали до надзвичайно низького рівня, то дефіцит бюджету в такому випадку був би все одно відносно помірним і не перевищував би 2 % ВВП (див. табл. 2.16).
Таблиця 2.16. Федеральний бюджет і ціна на нафту, в % до ВВП
Показник | Роки | |||||||
1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | ||
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | |
Реальні доходи (без ЕСП)(1) | 10,8 | 9,2 | 12,8 | 15,5 | 17,8 | 17,2 | 16,7 | |
Доходи за ціни на нафту марки “Юралс” 19 дол. за 1 барель (2) | 12,6 | 10,4 | 13,2 | 14,1 | 16,2 | 15,3 | 15,0 | |
Додаткові “нафтові” доходи(3) -(1)-(2) | -1,8 | -1,2 | -0,4 | 1.4 | 1,6 | 1,9 | 1,7 | |
Реальний профіцит/ дефіцит бюджету (4) | -7,4 | -5,0 | -1,1 | 1,4 | 3,0 | 1,7 | 1,7 | |
Профіцит/ дефіцит бюджету за середньої ціни на нафту марки “Юралс”: | ||||||||
– 19 дол. за 1 барель | -5,6 | -3,9 | -0,7 | 0,0 | 1,4 | -0,2 | 0,0 | |
– 12 дол. за 1 барель | -6,0 | -4,4 | -1,9 | -1,0 | 0,0 | -2,1 | -2,0 | |
Реальний профіцит бюджету, у % від додаткових “нафтових” доходів =(4)/(3) | 103 | 190 | 88 | 100 |
Уряд в основному подолав спокусу витратити додаткові доходи і спрямував значну їх частину на погашення зовнішнього боргу і створення резервів, зокрема Стабілізаційного фонду. Уряд також скористався сприятливою бюджетною ситуацією для проведення комплексної реформи податкової системи, а також низки інституційних реформ, щоб поліпшити процес розробки фінансової політики та управління державними витратами.
У сфері бюджетних витрат відбулися значні структурні скорочення: частка загальних державних витрат, включаючи витрати на всіх рівнях державного управління і соціальні фонди, в обсязі ВВП нині приблизно на 10 відсоткових пунктів нижче, ніж до кризи 1998 р., а відношення доходів до ВВП залишається приблизно на докризовому рівні; значно скоротилася заборгованість з виплати заробітної плати і пенсій. Таким чином, створення Федерального казначейства, реформа бюджетних відносин на федеральному рівні і обмеження загальних державних витрат сприяли підвищенню ефективності управління бюджетними коштами. Погашення боргу за рахунок профіциту бюджету і підвищення курсу рубля привели до різкого скорочення частки коштів, що витрачаються на обслуговування боргу, у ВВП. На федеральному рівні витрати на виплату відсотків зменшилися з 3,4 % ВВП у 1999 р. до 1,7 % в 2003 р. Нижчий рівень державних витрат дав змогу ослабити податкове навантаження на економіку, що стало додатковим стимулом для приватних інвестицій і споживання, а отже, для економічного зростання.
Розумна податково-бюджетна політика і зумовлений нею профіцит бюджету відіграли ключову роль у пожвавленні приватних інвестицій. Випуск нових державних облігацій у період після кризи 1998 р. був обмеженим, вони характеризувалися негативними реальними відсотковими ставками, що стимулювало продуктивніше використання приватного капіталу і зростання інвестицій.
Зниження рівня суверенного зовнішнього боргу разом з поліпшенням оцінок стану російської економіки сприяло тому, що потужні російські компанії стали у все більших масштабах залучати кредити іноземних банків і здійснювати запозичення на міжнародних ринках. Загальний обсяг зовнішніх боргових зобов’язань російських підприємств у 2000-2003 рр. зріс більше, ніж на 20 млрд дол. Хоча подібна тенденція пов’язана з певними системними ризиками, позитивною її ознакою є те, що російські банки вимушені кредитувати ширший круг корпоративних клієнтів, а також фізичних осіб.
На основі проведеного аналізу можна зробити висновок, що підтримання високих темпів економічного зростання в Росії багато в чому залежатиме від стійкості експорту.
Безперечно, з цілком зрозумілих причин для російських властей важлива більш диверсифікована структура експорту, але порівняльні переваги Росії пов’язані головним чином із видобутком природних ресурсів (перш за все вуглеводів) і виробництвом енергоємної продукції обробної промисловості, а також деяких інших товарів. Нині частка нафти, нафтопродуктів і газу в російському експорті перевищує 50 %. Навіть якщо Росія зможе різко збільшити експорт продукції з вищою доданою вартістю, її внесок у загальний приріст експорту найближчими роками залишатиметься невеликим порівняно з нинішньою низькою часткою в його структурі. Для подальшого нарощування експорту нафти і газу буде потрібно значне збільшення пропускної спроможності трубопровідних мереж і, рано чи пізно, освоєння нових нафтових родовищ. Тому податково-бюджетна і законодавча політика має всебічно стимулювати інвестиції в такі проекти. На сучасному етапі керівники російських нафтових компаній, ймовірно, вважають поточні умови оподаткування цілком відповідними для інвестицій у короткотермінові проекти і підвищення видобутку на діючих родовищах, але податковий режим може виявитися не таким стимулюючим, коли потрібно буде здійснювати великомасштабні початкові капіталовкладення в освоєння нових родовищ. У зв’язку з цим потрібно забезпечити дотримання встановленого відповідно до закону розподілу прав власності з тим, щоб суперечки з приводу прав на активи не позбавили галузь можливості залучати нові інвестиції. Останнє особливо важливо, оскільки саме приватні нафтові компанії зробили найбільший внесок в економічне зростання останніх років. Значне підвищення ролі держави в управлінні нафтовими компаніями, на думку експертів Росії, швидше за все погіршить фінансові і виробничі показники цього сектору.
Таким чином, на найближчі роки перед країною стоїть подвійне завдання. По-перше, оскільки перспективи економічною зростання, як і раніше, визначатимуться становищем ресурсних галузей, владі доведеться здійснювати політику їх подальшого розвитку, одночасно скорочуючи ризики, пов’язані з ресурсозалежним зростанням. По-друге, в цілях сприяння довготермінової диверсифікації російської економіки і ослаблення її залежності від видобувних галузей, органи державної влади повинні продовжувати проведення структурних реформ, покликаних створити сприятливі умови для інвестицій у нересурсні сектори.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)