Фінанси підприємств – Славюк P. А. – 8.2. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ МАЛОГО БІЗНЕСУ

Подальший динамічний розвиток малого бізнесу істотно сприяє загальноекономічному зростанню. Однак його активність стримують фінансові бар’єри. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються власні фінансові ресурси суб’єктів малого бізнесу та сімейні позики. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки та брак гарантій для банків (у формі застав або високо ліквідних активів).

У країнах із ринковою економікою фінанси є головним економічним інструментом втручання в процеси розширеного відтворення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту. Вони є специфічною формою руху виробничих відносин, підсистемою економічного базису. Фінанси як система економічних відносин об’єктивно поділяються на дві сфери: державні фінанси і фінанси підприємств (підприємницьких структур).

Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних відносин і пов’язані з формуванням, розподілом та використанням грошових доходів і фондів. Вони тісно корелюють із державними фінансами: що вища продуктивність праці, то більші розміри продукту, який виробляє фірма, і то більшу його частину можна вилучити до державної скарбниці. Отже, що більший обсяг прибутку, то значнішу його частину можна спрямувати до бюджету й на розширення виробництва, а отже, вищою буде ефективність виробництва і, врешті-решт, маса самого прибутку*11.

*11: {Суторміна В. М., Федосов В. М., Рязанова Н. С. Держава, податки, бізнес / За ред. В. М. Федосова. – К.: Либідь, 1993. – С. 39.}

Фінанси суб’єктів малого бізнесу мають важливе значення для формування фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв’язки між макрорівнем та численними мікрорівнями фінансів господарських одиниць. Суб’єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам влади податки, у свою чергу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює непрямі заходи, що сприяють розвиткові підприємництва.

У структурі фінансових взаємозв’язків ринкового господарства фінанси підприємницьких структур, зокрема малого підприємництва, відіграють важливу роль, тому що вони обслуговують головну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і формується визначальна маса фінансових ресурсів країни. їм властиві, з одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів загалом, а з іншого – особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у підприємницьких структурах.

Незважаючи на відмінності у видах діяльності, фінанси суб’єктів малого бізнесу мають однакові принципи організації:

– сувора централізація фінансових ресурсів, що забезпечує швидку маневреність ними, їх концентрацію на головних напрямах підприємницької діяльності;

– фінансове планування, що визначає на перспективу всі надходження грошових коштів суб’єктів господарювання та основні напрями їх використання;

– формування фінансових резервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу в умовах можливих коливань ринкової кон’юнктури;

– безумовне використання фінансових зобов’язань перед партнерами.

Початкове формування ресурсів малого бізнесу відбувається під час заснування підприємств, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами залежно від організаційно-правових форм господарювання є: пайові внески, акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутний фонд характеризує обсяг грошових коштів (основних і оборотних), інвестованих у процес виробництва, де функціонують основні й оборотні фонди.

Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур – це грошові доходи та надходження, що перебувають у розпорядженні суб’єктів господарювання і призначені для виконання фінансових зобов’язань, здійснення витрат на розширене відтворення та економічне стимулювання працівників. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних та прирівняних до них коштів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку та надходження грошових коштів від фінансово-банківської системи в порядку перерозподілу.

Фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити на три групи відповідно до джерел їхнього формування.

Першу групу становлять доходи та надходження, які утворюються за рахунок власних та прирівняних коштів. Доходи: прибуток від основної діяльності, прибуток від виконаних науково-дослідних робіт та науково-конструкторських робіт (НДДКР), інші цільові доходи; прибуток від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським способом; інші види доходів. Надходження: амортизаційні відрахування; виручка від майна, що вибуло; непоточні пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів трудового колективу; інші види надходжень.

Другу групу становлять кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитні інвестиції.

До третьої групи зараховують надходження коштів від фінансово-банківської системи в порядку перерозподілу. До таких джерел належать: фінансові ресурси, що формуються на пайових засадах; страхове відшкодування ризиків; фінансові ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо; дивіденди та проценти на цінні папери інших емітентів; бюджетні субсидії, інші види ресурсів*12.

*12: {Малий бізнес України. Підприємці здатні відродити країну / Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва в Україні “Єднання”. – К., 1997. – С. 56.}

Ринкові відносини вимагають від суб’єктів малого бізнесу об’єктивної оцінки фінансового стану свого підприємства, фінансової ситуації в народному господарстві країни загалом. Інакше вони не зможуть прийняти правильні управлінські рішення в цій сфері, і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними.

Неймовірно важкий тягар оподаткування, обмеженість або цілковитий брак матеріально-фінансових та кредитних ресурсів спонукає багатьох суб’єктів малого підприємництва збочити в тіньову економіку. На нашу думку, суб’єкти малого підприємництва умовно можна поділити на дві групи: ті, що зайняті у формальному державному і недержавному секторі, і ті, що в неформальному секторі. До першої групи варто віднести діючі суб’єкти підприємницької діяльності, які:

– здійснюють офіційно зареєстровані види діяльності;

– сплачують відповідні податки;

– звітують в органах статистики.

До неформального сектора, або тіньової економіки, варто віднести суб’єкти малого підприємництва, які:

– не пройшли відповідної державної реєстрації;

– здійснюють незареєстровану та заборонену чинним законодавством економічну діяльність або ведуть її без спеціального дозволу (ліцензії) на відповідні види діяльності.

За способом здійснення неформальної діяльності та отримання доходів варто виділити такі категорії:

– індивідуально зайняті;

– працівники та власники малих незареєстрованих виробничих одиниць;

– офіційно не оформлені працівники в зареєстрованих організаціях;

– діяльність підприємств формального сектора, яка не враховується та не оподатковується, але дає їхнім працівникам невраховані доходи;

– неврахована діяльність працівників формального сектора, яка здійснюється на робочому місці, тощо*13.

*13: {Малий бізнес України. Підприємці здатні відродити країну / Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва в Україні “Єднання”. – К., 1997. – С. 58.}

Серед працівників, зайнятих у неформальному секторі, є такі, котрі зайняті тільки в неформальному секторі, а також такі, що зайняті і в неформальному, і у формальному секторах. Тобто неформальний сектор (тіньову економіку) умовно можна поділити на дві частини: тіньова економіка у “класичній” формі (діяльність незареєстрованих суб’єктів підприємництва, здійснення протизаконної діяльності тощо) і “напівформальний” сектор (діяльність зареєстрованих суб’єктів, яка не враховується, не оподатковується тощо).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)

Фінанси підприємств – Славюк P. А. – 8.2. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ МАЛОГО БІЗНЕСУ