Фінанси – Лондар С. Л. – Розділ 8 Податки і податкова система

8.1. Історія розвитку податків

Будь-якій державі для виконання своїх функцій необхідні фінансові ресурси. Основним джерелом таких ресурсів є кошти, які держава збирає з фізичних і юридичних осіб у вигляді податків.

В понятті “податок” міститься не тільки економічний, але й філософський зміст. Податок – цс елемент суспільного побуту, його важливий атрибут. Тема податків завжди була актуальною і згадується ще у філософських трактатах античних мислителів. Так, мислитель арабського Сходу Ібн-Хальдун розквіт будь-якого міста в цілому пов’язував з рівнем податків: “Найпевніший спосіб досягнення розквіту суспільного життя – це раціональний розмір податків”. Міністр Франції Кольбер три століття назад, зауважив: “…збирання податків подібне до скубання гусака: необхідно отримати максимальну кількість пір’я з мінімальним шипінням”. Суддя Олівер Уенделл Холмс сформулював, що “податки – це те, чим оплачуємо цивілізованість суспільства”. Бенджамін Франклін, один із батьків Декларації незалежності СШ А, висловив таку історичну фразу: “В житті немає нічого більш неминучого, ніж смерть і податки”. Відомий французький вчений Монтеск’є у свій час дав визначення податків як “частини, яку кожний громадянин віддає зі свого майна для того, щоб забезпечити охорону тієї частини, що залишається в нього, та використання її з більшим задоволенням”. Це трактування податків було визнано більшістю дослідників і політичних діячів свого часу. Воно стало відправною точкою для появи багатьох напрямів у теорії податків.

На початку людської цивілізації філософи трактували податок як суспільно необхідне і корисне явище, незважаючи на те, що відомі на той час форми стягнення податків були варварськими: військові трофеї, жорстоке використання праці рабів, жертвоприношення. Якщо звернутись до історії становлення світової практики формування податкової системи, то побачимо, що більшість податків, зборів, платежів виникло стихійно, непередбачено, майже випадково. Спочатку податки існували у вигляді безсистемних платежів, які носили переважно натуральну форму. Піддані несли повинності особистого характеру або сплачували податки продовольчими товарами, знаряддями для армії. Обсяги виплати податків особливо зростали в тяжкі для країни періоди. В Афінах, наприклад, вважали, що вільний громадянин не повинен сплачувати прямі податки. Але коли передбачались значні видатки, то рада міста встановлювала відсоткові відрахування до казни.

У Древньому Римі у мирний час податків взагалі не існувало. Витрати на управління містом були мінімальні, оскільки обрані магістри виконували свої обов’язки безоплатно, це вважалось дуже почесним. Але у час війни всі громадяни Рима оподатковувались відповідно до своїх доходів. Визначення сум податків проводилось кожні п’ять років обраними чиновниками-цензорами. Громадяни Рима робили цензору заяву про свій майновий склад і сімейний стан. Саме тоді зародились зародки декларації особистого доходу. ВІУ-НІ ст. до н. е. Римська імперія розросталася, відбувалися зміни і в її податковій системі. У колоніях вводили комунальні (місцеві) податки та повинності. У випадку переможних війн податки зменшувались, а іноді зовсім відмінялись. Вже тоді у Римській імперії податки виконували не лише фіскальну функцію, але і роль додаткового стимулятора розвитку господарства. Для тих економічних процесів, які були бажаними для держави, надавались податкові пільги, для небажаних – податкові ставки підвищувались. Більшість господарських традицій Древнього Риму перейшли до Візантії. В ранню візантійську епоху до VII ст. н. е. включно існувало близько 20 видів податків. Особливі податки сплачували сенатори, а також чиновники та військові, отримавши підвищення по службі.

Окремі з податків носили парадоксальний характер. За свідками істориків, персидський цар Дарій брав податки євнухами, а правитель Пакистану Раджит Сінгх протягом 21 року збирав податки – по сотні відрізаних голів щорічно. У середньовічній Німеччині податки стягували з мешканців, які були досить жалібними до горобців і не хотіли їх вбивати. Такий платіж виник у зв’язку із зростаючою популяцією птахів, які докучали мешканцям Вюртемберга, тому від кожного мешканця будинку вимагали знищувати дюжину птахів, за що йому платили 6 крейцерів, якщо господар відмовлявся – йому необхідно було заплатити в казну 12 крейцерів. Прусський король Вільгельм Фрідріх ввів податок за носіння париків, ним заохочувались різноманітні бліц-перевірки, коли контролери вдиралися в будинки і зривали з голів господарів парики, таким чином перевіряючи чи за них сплачений податок.

Більшість податків і зборів в Росії започатковано під час царювання Петра І, коли він намагався перетворити Росію в могутню державу і країна потребувала багато коштів. Саме у цей час до основних податків відносили – придворний та кінний збір, драгунський збір, збір на будівництво суден, податки за полоскання білизни, прогін худоби по річці, мито, всього з’явилося 50 різноманітних платежів. Саме у цей час з’явився курйозний податок на носіння бороди.

Податок на бездітних громадян, який існував в СРСР, не мав жодних аналогів у світі і крім СРСР існував лише в Монголії.

Розвиток господарського життя супроводжувався формуванням і розвитком податкових теорій (класичної, кейнсіанської, неокласичної, неокейнсіанської). Тривалий час провідне положення займали класичні уявлення про роль податків в економіці. Зокрема праці А. Сміта і Д. Рікардо набагато випередили практику не тільки тих років, але й майбутнього. Принципи оподаткування, визначені А. Смітом та В. Петті, пізніше у концентрованому вигляді були викладені визнаним теоретиком податкової науки М. І. Тургенєвим:

1. Рівний розподіл податків. Податки повинні бути розподілені між усіма громадянами в однаковій пропорції, платежі кожного для спільної користі повинні відповідати його доходу. Винятки окремим приватним особам є шкідливими для суспільства.

2. Визначеність податків. Розмір податку, час і спосіб платежу повинні бути визначені законодавчо, відомими платникові і незалежними від податківців.

3. Збір податків у зручний для платника час. Наприклад, сільськогосподарський податок треба стягати після збору врожаю.

4. Дешевий збір податків. Витрати на справляння податків мають бути мінімальними.

5. Податок повинен братися з чистого доходу, а не з капіталу, щоб джерело державних доходів не виснажувалось.

Зазначені положення не втратили своєї актуальності і сьогодні, вони покладені в основу побудови переважної кількості податкових систем країн світу.

Кейнсіанська теорія відображала елементи аналізу загального функціонування економіки, обгрунтовувала важливі макроекономічні основи державного регулювання. Дж. М. Кейнс (1883-1946) був прихильником прогресивності в оподаткуванні, він вважав, що прогресивна податкова система стимулює прийняття ризику виробниками щодо своїх капітальних вкладень. Відповідно до теорії Дж. М. Ксйнса податки діють в економічній системі як “вбудовані стабілізатори”: під час економічного піднесення податкові доходи держави зростають швидше, ніж доходи економіки, і таким чином не допускається “перегрів” економіки, а при кризовій ситуації податки зменшуються швидше, ніж падають доходи, і економіка підтримується. Англійська влада успішно застосувала теорію Кейнса на практиці перед початком першої світової війни, коли всі її сили були спрямовані на розвиток військового промислового виробництва.

Неокласична теорія в нових економічних умовах розглянула можливості усунення перешкод, зокрема через зменшення податків, які заважають дії законів вільної конкуренції. За постулат взято те, що державне втручання не повинно обмежувати ринок з його природними саморегулюючими законами, здатних забезпечити економічну рівновагу. Дж. Мід, який побудував неокласичну модель, відводив державі лише допоміжну роль в регулюванні економічних процесів.

Теорія економіки пропозиції, яку розвивали М. Уейденбаум, М. Берне, Г. Стайн, А. Лаффер, передбачає зниження рівня оподаткування через надання податкових пільг корпораціям. На думку прихильників теорії, високі податки стримують підприємницьку ініціативу, гальмують політику інвестування та розвиток виробництва. Зниження рівня оподаткування повинно супроводжуватись обов’язковим скороченням державних витрат. На сьогодні всі економісти погоджуються щодо можливості регулювання економіки через податки.

А. Лаффер обгрунтував залежність між рівнем оподаткування та доходами бюджету і відобразив цю залежність у так званій кривій Лаффера (рис. 8.1).

Відповідно до кривої Лаффера, якщо податкове навантаження (відношення суми сплачуваних податків до обсягу прибутку) дорівнюватиме нулю, то всі підприємства працюватимуть, але жодних надходжень до бюджету не буде. Якщо податкове навантаження дорівнюватиме 100 %, то підприємці не матимуть стимулів до виробництва оподаткованого товару, зменшення виробництва може призвести до того, що жодне підприємство не буде працювати, відбувається тінізація економіки, бюджетні надходження знову будуть нульовими. Крива Лаффера показує, що існує певне раціональне податкове навантаження, коли надходження до бюджету будуть максимальними: в цьому разі податкове навантаження є прийнятним для економіки, оподаткування не підриває стимулів до економічної діяльності та інвестиційної активності.

Теорія монетаризму, яка була розроблена американським економістом М. Фрід-маном, також доводила необхідність зниження існуючих в США ставок податків.

Фінанси   Лондар С. Л.   Розділ 8 Податки і податкова система


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Фінанси – Лондар С. Л. – Розділ 8 Податки і податкова система