Фінанси – Лондар С. Л. – 16.3. Світовий фінансовий ринок

Світовий фінансовий ринок – це складова частина інфраструктури світової фінансово-валютної системи, яка забезпечує територіальне (місце, віртуальне місце), часове і функціональне здійснення трансакцій суб’єктів міжнародної економіки, встановлення рівноважної ціни за відповідних обсягів купівлі-продажу фінансових активів, інструментів, технологій, а також надання фінансових послуг, необхідних для здійснення міжнародної господарської та фінансової діяльності

Світовий фінансовий ринок з інституційного погляду є сукупністю банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків та які є посередниками перерозподілу фінансових активів між кредиторами і позичальниками, їх продавцями та покупцями.

Об’єктивною основою розвитку світового фінансового ринку є закономірності кругообігу функціонуючого капіталу. У деяких місцях виникає надмірна пропозиція тимчасово вільних капіталів, в інших постійно виникає попит на них. Бездіяльність капіталу суперечить його природі та законам ринкової економіки. Світовий фінансовий ринок вирішує цю суперечність на рівні глобальної економіки. Світовий фінансовий ринок на сучасному етапі має такі особливості:

– спрощений доступ до довгострокового кредитування для більшості позичальників;

– менші витрати на проведення операції;

– менш жорсткі вимоги до розкриття інформації;

– більший рівень участі суб’єктів на ринках боргових пінних паперів через їх меншу ризиковість тощо.

В структурі світового фінансового ринку можна виділити такі найважливіші сегменти:

– міжнародний валютний ринок;

– міжнародний ринок інвестицій (капіталів);

– міжнародний ринок банківських кредитів.

16.3.1. Валютний ринок і валютні операції

Неодмінною складовою світового фінансового ринку є світовий валютний ринок. Міжнародні валютні ринки, які є складовими світового валютного ринку, у сучасному розумінні сформувалися в XIX столітті. На сьогодні система валютних ринків працює цілодобово та постійно розширюється територіально. Наприкінці 90-х років минулого століття щоденний обіг валютних ринків становив близько 3 трлн доларів США.

Інфраструктуру міжнародних валютних ринків формують сукупність офіційних центрів, де здійснюється купівля-продаж одних іноземних валют за інші за курсом, що складається на базі политу та пропозиції, а також розгалужена мережа сучасних телекомунікаційних комп’ютерних засобів зв’язку, що об’єднують національні та іноземні банки й брокерські фірми в світовому масштабі.

Характерними особливостями світового валютного ринку на сучасному етапі є:

– посилення інтернаціоналізації внаслідок розширення міжнародних господарських зв’язків та глобалізації світової економіки;

– широке використання телекомунікаційних комп’ютерних систем зв’язку;

– здійснення операцій протягом доби безперервно в усіх частинах світу;

– уніфікація техніки валютних операцій;

– суттєве перевищення обсягу спекулятивних та арбітражних валютних операцій над комерційними, тобто такими, які забезпечують потреби реальної економіки. Останнє є чинником кризової дестабілізації світової фінансово-валютної системи загалом.

На сьогодні через фінансові інструменти валютних ринків здійснюються міжнародні розрахунки, страхування валютних ризиків, диверсифікація валютних резервів, регулювання валютних курсів, спекулятивні операції та державне регулювання економіки.

На рівні світової фінансово-валютної системи валютні ринки виконують три основні функції:

Обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталу; – формування валютного курсу під впливом попиту та пропозиції;

Надання механізмів для захисту від валютних ризиків, руху спекулятивних капіталів,

А також інструментів для цілей грошово-кредитної політики центральних банків.

Основними учасниками валютного ринку є банки-дилери й інші банки, експортери, імпортери, транснаціональні компанії, фінансові установи, інвестори й урядові агентства. Ці суб’єкти при здійсненні операцій керуються різними інтересами, наприклад, щодо хеджування відкритих позицій на валютному ринку, інвестування коштів у різні райони світу тощо. Основні фінансові суб’єкти працюють, загалом, у провідних фінансових центрах (Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур, Гонконг). Забезпечення функціонування світового валютного ринку реалізується через обмін інформацією між валютними брокерами по всьому світу за допомогою телекомунікаційних комп’ютерних систем зв’язку, телефонних ліній, інших засобів комунікацій. Індивідуальні суб’єкти фінансових центрів, де вже почалися валютні торги доповідають брокерам, які лише очікують початку торгів, про тенденції розвитку, досягнення і події у сфері валютних операцій. Згодом відбувається доповнення цієї інформації технічним аналізом, економічними даними та інформацією про політичні умови. На основі цього брокери формують тактику своєї діяльності з метою кращої оцінки ситуації на ринку.

Для забезпечення міжнародних господарських процесів здійснюються валютні операції – такий вид фінансових операцій, які пов’язані з переходом права власності на валюту певної країни; використанням її як засобу платежу в міжнародному обороті, увезення, вивезення, переказу і пересилання на територію потрібної країни. Ринок валютних операцій поділяється на ринок поточних операцій “спот” (spot) і ринок строкових операцій.

Купівля-продаж валюти на умовах “спот” здійснюється на умовах її негайної поставки банками-контрагентами не пізніше другого робочого дня з дня укладення угоди за курсом, зафіксованим на момент укладання угоди. Механізмом забезпечення укладання таких угод є засоби електронного зв’язку (торговий термінал Рейтер-дилінг, телефон, факс, електронна пошта, ІНТЕРНЕТ), а розрахунків за ними – банківські телеграфні перекази та електронні системи розрахунків (наприклад, СВІФТ). Менше 5 % операцій цього ринку пов’язані з угодами, які обслуговують реальний рух товарів і капіталів; основна ж їх частина являє собою суто спекулятивний обіг грошових коштів.

До строкових операцій належать угоди з купівлі-продажу валюти на організованому (біржі) або неорганізованому (позабіржові організації) валютному ринку з терміном оплати більше двох банківських днів. До основних видів строкових угод належать: форвардні, ф ф’ючерсні, своп – та операції.

Форвардні операції (forward) здійснюються на банківському ринку у вигляді міжбанківських угод терміном до І року з фіксованими майбутніми датами виконання через один, два, три, шість і 12 місяців. Форвардні операції є угодами з обміну валют за узгодженим і зафіксованим в угоді валютним курсом, які укладені сьогодні, але дату поставки відкладено на певний термін у майбутньому. Результатом їх виконання, як правило, с реальна поставка активів, які були предметом угоди.

Операції такого типу здійснюються за форвардним курсом, який відрізняється від валютного курсу, що існує у поточних операціях на величину форвардної маржі. Остання може бути у вигляді премії (курс “форвард” вищий за курс “спот”) або дисконту (курс “форвард” нижчий за курс “спот”). Курси валют за строковими операціями, визначені методом премії чи дисконту, мають назву “курси аутрайт”. Форварди використовуються, в основному, великими зовнішньоторговельними фірмами для хеджування валютних ризиків. їм значно зручніше укласти індивідуальну угоду з банком щодо майбутньої конверсії однієї валюти в іншу, аніж виходити на біржу для купівлі ф’ючерсних угод, оскільки форвардна угода дає можливість вибору необхідного терміну обміну валют. В той же час, вадою таких угод порівняно з ф’ючерсами є те, що гарантією виконання форварду є тільки банк, тоді як за ф’ючерсом гарантом є біржа.

Ф’ючерсні операції реалізуються на товарних і фондових біржах з метою отримання різниці в цінах (курсах) активів на момент закінчення угоди. Алгоритм укладання таких угод є аналогічним до форвардів, проте характеризується деякими відмінностями.

Всі розрахунки за ф’ючерсними контрактами здійснюються через клірингову (розрахункову) палату, яка є посередником між продавцем і покупцем і гарантом виконання зобов’язань. До початку операції у клірингову палату вноситься певна заставна сума, яка і є гарантією виконання угоди. Більшість ф’ючерсних операцій не закінчуються поставкою фінансового активу, який був об’єктом угоди. Головною метою таких контрактів є отримання спекулятивного прибутку від зміни цін.

Контракти “своя”укладаються у вигляді одночасної купівлі та пролажу (обміну) іноземної валюти на приблизно однакові суми при умові розрахунків за отриману валюту в різні дати. Якщо з якихось причин валюта не може бути викуплена або продана, вона може бути отримана або надана у кредит на період “своп”.

Існують такі основні види “свопів” – відсоткові “свопи”. за якими передбачається обмін фіксованої ставки кредиту на плаваючу ставку або обмін тільки плаваючими ставками між суб’єктами угоди та валютні “свопи”, за якими передбачається обмін постійного обмінного курсу валюти на змінний.

Валютні опціони визначаються як угоди, за якими інвестор має право (а не обов’язок) здійснити обмін валют. Продавець позбавляється права відмовитися від виконання угоди, тому він стягує з покупця опціону високу надбавку (опціонну премію), різницю між ринковою ціною опціону та його внутрішньою вартістю.

Опціонні контракти є вигідними за курсових коливань, що перевищують розмір премії. Власник (покупець) опціону може скористатися правом купити / продати валюту за умовою опціону лише при сприятливому коливанні цін. Якщо ж такі коливання с несприятливими, він відмовляється від виконання контракту, втрачаючи при цьому премію, сплачену за придбання опціону. Особливістю таких угод також є те, що укладатися вони можуть як на біржовому, так і на позабіржовому (міжбанківському) ринку з метою як отримання суб’єктами спекулятивного прибутку, так і хеджування своїх ризиків.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)

Фінанси – Лондар С. Л. – 16.3. Світовий фінансовий ринок