Фінанси – Лондар С. Л. – 16.3.2. Ринок міжнародних інвестицій (капіталів)
Ринок міжнародних капіталів – це ринок, на якому власники фінансових ресурсів пропонують їх на термін користування більше одного року. Класичними операціями ринку міжнародних капіталів є операції з акціями, середньо – та довгостроковими облігаціями; довгостроковими депозитами, позиками комерційних банків, операції з фінансовими активами спеціалізованих інвестиційних компаній тощо.
В сучасних умовах розвитку світового господарства переміщення інвестиційних ресурсів між країнами відбувається відповідно до принципу економічної доцільності. Концентрація таких інвестицій, в основному, відбувається у регіонах, де можна досягти найвищої економічної ефективності. Приплив іноземних інвестицій сьогодні є одним із ключових критеріїв статусу країни, успішності її включення у світове господарство.
Іноземні інвестиції – це сукупність усіх видів фінансових ресурсів, що вкладаються в об’єкти інвестування іноземними інвесторами з метою отримання прибутку. До іноземних інвестицій належать валюта у готівковому вигляді, цільові банківські депозити, цінні папери, майнові права тощо.
Іноземні інвестиції здійснюються як з боку приватних фізичних та юридичних осіб, так і держав, але частка державних інвестицій в загальній структурі вкладень є дуже низькою.
За статистикою Міжнародного валютного фонду іноземні інвестиції поділяють на:
– прямі інвестиції;
– портфельні інвестиції;
– інші інвестиції.
Прямі інвестиції – це тривале вкладення фінансових ресурсів з метою набуття довгострокового економічного інтересу та отримання підприємницького прибутку (доходу), причому інвестор, як правило, вкладає достатньо коштів, щоб забезпечити собі контроль над об’єктом інвестування.
Портфельні інвестиції – це диверсифіковане вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу, у цьому разі завдання отримання реального контролю над об’єктами інвестування не ставиться.
До складу інших інвестицій входять торговельні кредити, банківські позики, лізинг, придбання валюти та розміщення цих коштів на депозитах тощо.
На ринку іноземних інвестицій виділяються такі структурні сегменти:
– міжнародний ринок акцій;
– міжнародний ринок облігацій;
– міжнародний ринок векселів.
Міжнародний ринок акцій включає два основні сегменти: ринок євроакцій та ринки акцій країн “третього світу”.
На ринку євроакцій представлені цінні папери, які продаються за межами країни розміщення компанії, яка їх випустила. Такі акції розміщуються на євроринку і котируються у якому-небудь міжнародному фінансовому центрі або офшорі (переважно у Лондоні, меншою мірою – у Люксембурзі та Сінгапурі). Реалізація таких цінних паперів відбувається міжнародними банківськими синдикатами, переважно за евровалюту.
Ринки акцій країн, що розвиваються, є ринками обігу довгострокових позичкових коштів, на цих ринках наявні вищий ризик та досить велика кількість перешкод для іноземних портфельних інвестицій, що пов’язано з існуванням специфічних державних умов (політична та економічна нестабільність, несприятлива грошово-кредитна та фінансово-бюджетна політика, максимальний рівень процентних ставок за позиками та банківськими депозитами, недоліки інституціональної інфраструктури ринку та ін.). Результатом є те, що курс цінних паперів на цих ринках не завжди відображає економічні реалії. Але, поряд з тим, результатом операцій на цих ринках може стати отримання учасниками значно вищого за середній рівень прибутку.
Міжнародний ринок облігацій характеризується наявністю двох видів цінних паперів: іноземних облігацій та єврооблігацій. Перший вид облігацій випускається нерезидентами у національних фінансових центрах у національній валюті, з обов’язковою умовою обігу на біржовому ринку. Єврооблігації, в свою чергу, є борговими зобов’язаннями, що випускаються в іноземній валюті позичальником для отримання довгострокової позики на євроринку, і розміщуються одночасно на фінансових ринках декількох країн.
Міжнародний ринок векселів представлений обігом єврокомерційних паперів (векселів) – короткострокових зобов’язань промислових і торговельних компаній, що розміщуються на євроринку за допомогою інвестиційних банків. Єврокомерційні векселі не мають стандартних термінів обігу – зазвичай вони розміщуються на період від 3 до 6 місяців. Інвестиційні банки, як правило, не несуть відповідальності за цими цінними паперами, а виконують суто технічну роль, здійснюючи негарантоване їх розміщення. Гарантом єврокомерційних векселів та засобом залучення покупців виступає тільки авторитет (рейтинг) компанії, що їх виписала. Основними перевагами випуску таких цінних паперів є розвиненість їх вторинного ринку, а також відносно низький обсяг витрат на розміщення.
Розширення сфери міжнародного інвестування невід’ємне від інтернаціоналізації діяльності підприємств, збільшення кількості транснаціональних корпорацій, зміцнення економічної потужності кожної з них. Сьогодні в багатьох галузях народного господарства жодна велика промислова група не може навіть уявити розвиток своєї діяльності у суто національних межах. Стратегія розвитку багатонаціональних фірм у частині їх закордонних підрозділів досить швидко стає незалежною від національних умов у їх рідних країнах.
Найвищим рівнем інтернаціоналізації компанії є транснаціональний. Відповідно до цього, виділяють три головні критерії належності тієї чи іншої корпорації до транснаціональної:
1) структурний критерій;
2) критерій результативності;
3) критерій поведінки.
За структурним критерієм транснаціональна корпораціація (ТНК) – це фірма, що має власні філії у двох і більше країнах, або компанія, власники чи вищий управлінський персонал якої є громадянами різних країн (при цьому діяльність ТНК контролюється штаб-квартирою, що міститься в одній країні).
За критерієм результативності фірма визначається як ТНК на основі абсолютних або відносних показників: ринкової вартості капіталу, обсягу продаж, прибутку, активів. Характерним для транснаціональних корпорацій є те, що значна частина їх загального прибутку отримана від зарубіжних операцій. Загальні зарубіжні активи американських промислових ТНК на початок XXI століття складали понад 1500 млрд. доларів, валова балансова вартість фондів їхніх філій за кордоном – понад 500 млрд. дол.
Згідно з критерієм поведінки фірма може бути названа транснаціональною, якщо її вищий менеджмент “мислить інтернаціонально”. Оскільки транснаціональна корпорація діє більш ніж в одній країні, то її керівництво має розглядати весь світ як сферу своїх потенційних інтересів.
Існує декілька визначень суті ТНК. Згідно з визначенням Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), транснаціональна корпорація – це група компаній приватної, державної або змішаної форм власності, що розташовані в різних країнах, при цьому одна чи більше з цих компаній може суттєво впливати на діяльність інших, особливо у сфері обміну знаннями і ресурсами.
За визначенням, що схвалене ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі та розвитку), транснаціональна корпорація – це підприємство, що об’єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності у двох і більше країнах, провадить координуючу політику і втілює в життя загальну стратегію через один або більше центрів прийняття рішень.
На сучасному етапі особливо помітним стає процес глобалізації діяльності не лише виробничих ТНК, а й фінансових ТНК.
Для підготовки зарубіжних ринків до своєї продукції ТНК використовують таку схему своїх дій:
– експорт товару, що виробляється фірмою в країні походження;
Надання ліцензії зарубіжній компанії для використання процесу чи технології виробництва (контрактні операції: ліцензування і франчайзинг);
– поширення продукції за кордоном через дочірню компанію (спільні підприємства);
– закордонне виробництво (створення за кордоном власного виробничого підрозділу).
– Мотиви здійснення прямих зарубіжних інвестицій ТНК можна пояснити декількома основними причинами:
Недосконалістю ринку та роллю уряду на ньому – обмеженістю обсягу сировини та специфікою застосування урядом країни тарифів і нетарифних бар’єрів для імпорту, податкових стимулів, субсидій і контролю за фінансовими угодами; можливістю отримання прибутку від створення власного виробництва за кордоном; існуванням привабливих для ТНК позитивних економічних умов у країні розміщення філій;
Можливістю досягти кращих співвідношень ризику і прибутку за рахунок диверсифікації діяльності на різних міжнародних ринках.
Використання інтернаціоналізованими компаніями прямих зарубіжних інвестицій обумовлюється їх виробничо-економічними, маркетинговими, пропагандистськими, персональними та екологічними мотивами.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)