Фінанси – Лондар С. Л. – 14.4. Страховий ринок та його структура

Страховий ринок – це частина фінансового ринку, де об’єктом купівлі-продажу виступає страховий захист, формуються попит і пропозиція на нього. Головною функцією страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства. Отже, страховий ринок – це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється процес їх купівлі-продажу.

У територіальному аспекті виділяють місцевий (регіональний), національний (внутрішній) та світовий (зовнішній) страхові ринки. Місцевий (регіональний) ринок задовольняє страхові інтереси регіону; національний – інтереси, що переросли межі регіону і розширились до рівня нації (держави), світовий – задовольняє попит на страхові послуги в масштабі світового господарства.

Для існування страхового ринку необхідно дотримання таких основних умов:

1. Наявність хоча б двох зацікавлених сторін, що виступають суб’єктами ринку.

2. Можливість кожної з них запропонувати те, що має споживчу вартість для іншої сторони.

3. Право на отримання інформації для прийняття рішення про участь у страховій угоді.

Інституціональна структура страхового ринку представлена на рис. 14.1.

Фінанси   Лондар С. Л.   14.4. Страховий ринок та його структура

Рис. 14.1. Інституціональна структура страхового ринку

Державний регулюючий орган нагляду за страховою діяльністю – це спеціальний уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю, який здійснює нагляд з боку держави з метою дотримання вимог учасниками страхового ринку законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

Основними функціями Уповноваженого органу у справах нагляду за страховою діяльністю є:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та пере страхових брокерів;

2) видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок її відповідності виданій ліцензії;

3) видача свідоцтв про включення страхових та перестрахових брокерів до державного реєстру страхових та перестрахових брокерів та проведення перевірки додержання останніми законодавства про посередницьку діяльність їх звітності;

4) проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірність її звітності;

5) розроблення нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена до компетенції Уповноваженого органу;

6) узагальнення практики страхової діяльності і посередницької діяльності на страховому ринку, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні;

7) прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні і перестрахуванні;

8) проведення аналізу додержання законодавства об’єднаннями страховиків і страхових посередників;

9) здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов’язань перед страхувальниками;

10) забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного нагляду за страховою діяльністю;

11) встановлення правил формування обліку і розміщення страхових резервів та показників звітності;

12) проведення і координація у визначеному законодавством порядку навчання, підготовки і перепідготовки кадрів та встановлення кваліфікаційних вимог до осіб, які проводять діяльність на страховому ринку, організація нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;

13) участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні і перестрахуванні; вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду; організація виконання міжнародних договорів України з цих питань;

14) здійснення організаційно-методичного забезпечення проведення актуарних розрахунків.

Уповноваженими орган може здійснювати й інші функції, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Для отримання ліцензії страховик повинен подати до Уповноваженного органу:

– заяву;

– копії установчих документів;

– копію свідоцтва про реєстрацію;

– довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

– довідку про фінансовий стан засновників страховика, підтверджену аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;

– правила (умови) страхування;

– економічне обгрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

– інформацію про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копію диплома керівника про вищу освіту, інформацію про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Уповноваженим органом у справах нагляду за страховою діяльністю.

Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю зобов’язаний розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у термін, що не перевищує ЗО днів з часу одержання всіх перелічених належних документів.

У разі внесення страховиком змін у документи, необхідні для отримання ліцензії, він зобов’язаний повідомити у встановленому порядку Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю в десятиденний термін з часу реєстрації цих змін.

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування.

Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначених в них строку дії.

Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування. Керівниками страхової компанії мають бути дієздатні фізичні особи Голова виконавчого органу страховика або його перший заступник повинен мати вищу економічну або юридичну освіту, а головний бухгалтер страховика – обов’язково вищу економічну освіту.

У повноваженний орган у справах нагляду за страховою діяльністю може відмовити у видачі ліцензії.

Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на проведення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Про відмову у видачі ліцензії Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю повідомляє юридичну особу в письмовій формі із зазначенням причини відмови.

Спори про відмову у видачі ліцензії розглядає суд або арбітражний суд.

При виявленні порушень страховиком вимог законодавства України про страхову діяльність Уповноваженний орган мусить видавати приписи про їх усунення, у разі невиконання яких приймається рішення про призупинення або обмеження дії ліцензії цих страховиків аж до відкликання ліцензії вилучення таких страховиків та перестраховиків із державного реєстру. Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд.

Страхова кампанія (страхове товариство) – юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності у формі акціонерного, повного, командитного товариства чи товариства з повною відповідальністю, яка має ліцензію на право здійснення страхової діяльності.

Страхові агенти – громадяни або юридичні особи, які діють від імені і за дорученням страховика і виконують частину його діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, які пов’язані з виплатою страхових сум та страхового відшкодування). Страховий агент є представником страховика і діє у його інтересах. Страховик, звичайно, наймає страхового агента на роботу нештатним працівником, який виконує роботу (послуги) за комісійну винагороду на основі укладеного з ним договору. Комісійна винагорода визначається у відсотках від суми зібраних страхових платежів по видам страхування.

Страховий брокер – громадянин або юридична особа, що зареєстрована в установленому порядку як суб’єкт підприємницької діяльності і здійснює посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страховика або страхувальника.

Аквізитор – це працівник страхової компанії, страховий агент, який здійснює діяльність по заключенню та поновленню страхових контрактів, договорів про страхування; агент транспортної компанії, який залучає нових вантажовідправників.

Компанії, що займаються перестрахуванням – це організації, які не виконують прямих страхових операцій, а приймають у перестрахування ризики інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію.

Професійні оцінювачі ризиків і збитків є, як правило, уповноваженими особами страховика та виконують визначені функції.

Андерайтер має право від імені страховика брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови договору страхування цих ризиків на основі норм страхового права та економічної доцільності.

Сюрвеєр – інспектор або агент страховика, який здійснює огляд майна, що приймається на страхування, його оцінку та визначає ймовірну ступінь настання страхового випадку.

Аварійний комісар встановлює причини, характер і розмір збитку в результаті страхового випадку, як правило, ДТП.

Аджастер представляє інтереси страховика у вирішенні та врегулюванні заявлених претензій страхувальника, пов’язаних зі страховим випадком.

Диспашер – спеціаліст у галузі морського права, який здійснює розрахунки при загальній аварії, розподіляючи збитки між судном, вантажем, фрахтом. Функції диспашера може виконувати аджастер.

Галузеву структуру страхового ринку представлено на рис. 14.2.

Фінанси   Лондар С. Л.   14.4. Страховий ринок та його структура

Рис. 14.2. Структура страхового ринку за видами страхування

Оскільки головною функцією страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту громадян та суб’єктів підприємницької діяльності, тому важливе значення на ефективне формування ресурсів фонду та раціональне їх використання мають внутрішня система та зовнішнє середовище страхового ринку.

До внутрішньої структури страхового ринку відносять:

– страхові продукти (послуги за конкретними видами договорів страхування);

– система організації продажів страхових полісів та формування попиту на страхові продукти;

– гнучку систему тарифів (ціни, пільги, штрафи, пеня);

– власну інфраструктуру страховика (агентства, контори);

– матеріальні та фінансові ресурси, що визначають фінансове становище страховика;

– ліквідність страхового фонду.

Усі елементи внутрішньої структури страхового ринку взаємопов’язані. Вплив на один із них спричиняє дію в інших. Тому управлінському складу страхової компанії важливо враховувати взаємодію цих елементів і узгоджувати їх із зовнішнім середовищем.

Зовнішнє середовище страхового ринку – це система взаємодії факторів, що оточують внутрішню систему та впливають на неї. Зовнішнє середовище страхового ринку складається з елементів, якими страховик може управляти (ринковий попит, конкуренція, ноу-хау страхових послуг, інфраструктура страхового ринку), та з тих, на які він впливати не може (чисельність населення, його вікова та статева структура, сезонні міграції, купівельна спроможність населення), але повинен враховувати у своїй діяльності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)

Фінанси – Лондар С. Л. – 14.4. Страховий ринок та його структура