Фінанси – Лондар С. Л. – 13.2. Регулювання фінансового ринку
Фінансовий ринок потребує регулювання. Це пов’язано з наступними причинами. По-перше, на фінансовому ринку працює величезна кількість його учасників, тих, хто має надлишкові фінансові активи і тих, хто їх потребує. Інтереси цих учасників, в першу чергу – професіоналів, тобто тих, які мають професійні фінансові знання, часто діаметрально протилежні, антагоністичні і тому державою повинна бути впроваджена відповідна система регулювання. По-друге, найбільш численною категорією інвесторів на фінансовому ринку є населення, яке має надлишкові кошти, хоче надати їх на ринкових умовах у користування, але фаховими фінансовими знаннями не володіє. Без створення надійної системи захисту прав та інтересів цих інвесторів фінансовий ринок взагалі не буде працювати. По-третє, на фінансовому ринку реалізуються державні інтереси з приводу втілення макроекономічної політики, яка забезпечує комплекс економічних і політичних пріоритетів і держава повинна бути переконана, що фінансовий ринок з його інструментами буде працювати в контексті цих пріоритетів.
В країнах з розвинутою ринковою економікою регулювання фінансового ринку є, як правило, дворівневим. На верхньому рівні регулювання здійснюється відповідним державним органом, який функціонує у визначеному правовому полі. Нижчий рівень регулювання забезпечується саморегулюючими організаціями, що створюються професійними учасниками фінансового ринку (різного роду союзи, ліги, асоціації, біржі тощо). Державно-правове регулювання є загальнообов’язковим, субординаційним та здійснюється на умовах застосування примусу, якщо це необхідно, до учасників фінансового ринку. Головним завданням цього регулювання є узгодження інтересів учасників ринку через певні правові обмеження і заборони, а також через непряме втручання держави у роботу фінансового ринку. Важелями такого втручання є податкова політика, яка впливає на потребу у фінансових активах, монетарна політика, яка регулює пропозицію фінансових активів, зовнішньоекономічна політика, яка регулює операції з іноземною валютою, боргова політика, яка впливає на внутрішній ринок позичкових капіталів тощо. Щодо регулювання, яке забезпечується саморегулюючими організаціями, то воно здійснюється не методами жорстких нормативних приписів, а шляхом переговорного процесу, індивідуальних погоджень з окремими учасниками фінансового ринку тощо. В різних країнах співвідношення між впливом верхнього і нижнього рівня регулювання є різним. Наприклад, в США і Франції домінує державне регулювання фінансового ринку, а у Великобританії домінує регулювання фінансового ринку через саморегулюючі організації.
13.3. Структура фінансового ринку
В науковій літературі використовуються різні класифікаційні ознаки структуризації фінансових ринків. В цьому нічого дивного немає, оскільки один і той же предмет, процес, явище можна розглядати під різними кутами зору і, залежно від практичних потреб, вибирати найкращий, відповідно до поставлених завдань практичного аналізу.
Щодо часової ознаки фінансовий ринок поділяють на дві складові:
1) грошовий ринок – ринок, де здійснюється короткострокове інвестування надлишкових фінансових активів, переважно терміном не більше одного року.
2) ринок капіталів – ринок призначений для середньо – та довгострокового інвестування фінансових активів на термін більше одного року. Класичними операціями ринку капіталів с операції з акціями, середньо – та довгостроковими облігаціями; довгостроковими депозитами та позиками комерційних банків, операції з фінансовими активами спеціалізованих інвестиційних компаній.
Грошовий ринок, в свою чергу, має підструктуру:
1) обліковий ринок – це ринок, на якому відбуваються трансакції з високоліквідними активами (векселі, чеки) за альтернативною вартістю, що вимірюється в одиницях номінальної норми процента;
2) міжбанківський ринок – це ринок, на якому залучаються та розмішуються міжбанківські короткострокові кредити, у тому числі кредити НБУ та комерційних банків;
3) валютні ринки – ринки, що забезпечують обмін однієї валюти на іншу у формі купівлі-продажу для обслуговування експортно-імпортних операцій, а також платіжного обороту.
Відповідно до інституціонального складу учасників фінансового ринку, його поділяють на:
1) ринок банківських кредитно-фінансових установ (ощадні, універсальні, спеціалізовані банки тощо);
2) ринок парабанківської системи (кредитні спілки, каси взаємної допомоги тощо);
3) ринок контрактних фінансових інститутів (страхові компанії, пенсійні фонди, благодійні фонди тощо);
4) ринок інститутів спільного інвестування (пайові інвестиційні фонди, венчурні фонди тощо).
Залежно від того, пропонуються на продаж нові фінансові активи чи раніше випущені, фінансовий ринок поділяється на:
1) первинний – ринок, на якому пропонуються для продажу фінансові активи нової емісії;
2) вторинний – ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу виступають фінансові активи, які перебували в обігу.
Залежно від місця, де відбувається торгівля фінансовими активами, фінансовий ринок прийнято поділяти на:
1) біржовий – ринок, на якому відбуваються купівля-продаж фінансових активів, попередньо випущених (раніше емітованих) в обіг;
2) позабіржовий – ринок, де відбувається купівля-продаж фінансових активів нової емісії (на позабіржовому ринку відбувається розповсюдження акцій закритих акціонерних товариств) через так звані торгово-інформаційні системи. Учасники таких систем – фінансові посередники – мають змогу ознайомитись із попитом/пропозицією на окремі фінансові активи та укласти угоди з тими посередниками, пропозиції яких їх зацікавили.
За тривалістю реалізації укладених фінансових угод фінансовий ринок поділяється на:
1) ринок з терміновою (негайною) реалізацією угод – ринок “спот” або ринок “кеш”;
2) ринок з реалізацією угод у майбутньому періоді – ф’ючерсний або опціонний ринок.
За ознакою глобальності, поділ фінансового ринку можна здійснити на:
1) міжнародний;
2) національний.
У свою чергу національний фінансовий ринок поділяють на внутрішній і зовнішній.
Внутрішній ринок – ринок фінансових активів, які перебувають в обігу в межах конкретної країни і емітовані її резидентами (юридичні і фізичні (громадяни) особи цієї країни).
Зовнішній ринок – це ринок, на якому нерезиденти (юридичні і фізичні особи інших країн) пропонують резидентам певної країни свої фінансові активи на продаж. В цьому випадку активи, наприклад, цінні папери, повинні відповідати законодавству країни, де вони будуть продаватись.
На міжнародному фінансовому ринку активи, емітовані поза юрисдикцією будь-якої однієї країни, пропонуються інвесторам багатьох країн. Основними фінансовими інструментами, що мають суттєвий обіг на міжнародному ринку, є єврокредити, єврооблігації, євроакції, а також похідні фінансові інструменти – ф’ючерси, форварди, опціони, свопи.
Все ж найбільш поширеною структуризацію фінансового ринку вважається структуризація за типом фінансових активів:
1) грошовий ринок;
2) валютний ринок;
3) ринок дорогоцінних металів;
4) ринок цінних паперів;
5) ринок капіталів;
6) страховий ринок;
7) ринок нерухомості.
Структуризація фінансового ринку за групами і видами фінансових активів представлена в таблиці 13.2.
Основними суб’єктами фінансового ринку виступають інститути позафінансової сфери, держава, домогосподарства (населення), професійні учасники ринку (фінансові інститути, інститути інфраструктури фінансового ринку), іноземні учасники ринку.
Організацію роботи фінансового ринку здійснюють професійні учасники ринку. Представниками фінансових інститутів, без яких неможливе функціонування фінансового ринку, є комерційні банки, кредитні спілки, інвестиційні банківські фірми, пенсійні фонди, страхові та інвестиційні компанії тощо. Інститути інфраструктури забезпечують стабільне функціонування ринку, купівлю-продаж фінансових активів на постійній, впорядкованій основі, контроль за якістю фінансових активів, що перебувають у обігу на ринку. Серед них:
– фондові біржі та інші торгівельні системи (організатори торгівлі);
Брокери та дилери (посередники в торговельних угодах);
– реєстратори та зберіганні цінних паперів;
– депозитарії, клірингові депозитарії,’
– розрахунково-клірингові банки;
– інформаційно-аналітичні інститути.
Класифікація існуючих суб’єктів фінансового ринку представлена в таблиці 13.3.
Об’єктами фінансового ринку є фінансові активи, інструменти фінансового ринку (спеціальні позичкові угоди), фінансові технології (платіжні системи, програмне забезпечення банків, технології пластикових карток тощо), в які можуть вкладатись тимчасово вільні грошові кошти.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)