Фінанси – Лондар С. Л. – 1.2. Сутність фінансів
Фінанси є однією з найбільш важливих, складних та суперечливих економічних категорій. Правильне розуміння сутності цієї категорії є дуже важливим. Воно дозволяє формувати фінансову сферу та здійснювати фінансове управління адекватно до рівня розвитку національної та міжнародної економіки. Фінанси мають як видиму, так і приховану форму прояву. Видимість фінансів проявляється у потоках коштів, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин, формують вміст фондів, забезпечують економічні трансакції. Прихована сторона фінансів пов’язана з обмінними та розподільчими відносинами, які виникають при формуванні, розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту.
Дослідженню теоретичних проблем розвитку фінансів, з’ясуванню економічної сутності фінансів присвятили свою увагу багато провідних вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів. Водночас багато аспектів теорії фінансів недостатньо висвітлені ще й на сьогодні. Це пов’язано із тим, що сфера фінансів розвивається паралельно із розвитком світової економіки. Процеси глобалізації, які охопили протягом останнього часу світову економіку, створення моделей інформаційної економіки у найбільш економічно розвинених країнах світу, неминуче привносять нові аспекти фінансових взаємовідносин, яких не спостерігалось раніше. Свідченням запізнюваності людського усвідомлення явищ і процесів, які відбуваються у фінансовій сфері, є світові глобальні фінансові кризи 1998 і 2007 років. Тому дослідження, що стосуються встановлення глибинної сутності фінансів, є і завжди будуть актуальними.
На сьогодні серед вчених немає єдності щодо трактування сутності фінансів та функцій, які вони виконують. Можна, наприклад, зауважити існуючі розбіжності у поглядах на сутність фінансів у зарубіжних дослідників, які використовували різні підходи для дослідження фінансів, зокрема їх розгляд на макро – та мікроекономічному рівнях. Більшість цих науковців на макроекономічному рівні переважно зосереджувалися на фіскальному аспекті фінансів.
Інша частина зарубіжних науковців проводила дослідження на мікрорівні, зокрема вони вивчали фінанси фірм, підприємств. Ці науковці трактують термін “фінанси” як набір специфічних інструментів та прийомів за допомогою яких можна формувати потоки коштів на підприємстві. Так на думку Е. Нікбахта і А. Гропеллі, фінанси це “.. застосування різноманітних прийомів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного в справу”.
Звичайно, зазначені вузькі трактування фінансів, безперечно, відображають окремі суттєві сторони досліджуваної економічної категорії, але не розкривають її сутності на узагальненому рівні.
Стосовно вітчизняної фінансової науки, то тут існує декілька підходів. Досить поширеною серед значної частини вітчизняних вчених є так звана розподільна концепція фінансів. Наприклад, М. Романовський, відомий представник Санкт-Петербузької фінансової школи, для макрорівня формулює це так: “З’єднання двох основ – держави і податків у їх грошовій формі породжує феномен державних (публічних) фінансів з властивими їм атрибутами – податками, державним бюджетом, державним боргом”. Державні фінанси є “.. сукупністю перерозподільних грошових відносин, регламентованих державою і пов’язаних з формуванням і використанням централізованих (суспільних) грошових фондів (доходів)…”, які необхідні державі для виконання своїх функцій. Найвлучнішим висловлюванням щодо суті зазначеної концепції можна вважати визначення В. М. Опаріна “Фінанси – сукупність економічних відносин, пов’язаних із обміном, розподілом і перерозподілом у грошовій вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), а в певних умовах і національного багатства”. На мікрорівні, в рамках цього ж підходу, розглядають поняття “фінанси підприємств”, під якими розуміють сукупність економічних відносин, пов’язаних із рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів підприємства в процесі його економічної діяльності.
Можна привести ще декілька подібних означень, які наводяться в фінансовій літературі.
Зокрема відзначаються такі особливості фінансів.
Фінанси – це система економічних (грошових) відносин, за допомогою яких створюються, розподіляються та перерозподіляються фонди грошових коштів;
Фінанси – це сукупність об’єктивно зумовлених економічних відносин, що мають розподільний характер, грошову форму вираження, матеріалізуються у грошових доходах і нагромадженнях, які зосереджуються в державних структурах і суб’єктах господарювання з метою розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних потреб суспільства;
Фінанси – цс система економічних відносин між державою, юридичними і фізичними особами з приводу формування, розподілу, перерозподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, які регулюються правовими нормами.
Близьке за змістом і визначення фінансів, приводиться у “Фінансовому словнику” (Загородній А. Г., Вознюк Г. Л.): “Фінанси – цс сукупність економічних відносин, що виникають у процесі формування та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів”.
Деякі інші аспекти поняття “фінанси” виділяються у таких визначеннях.
Фінанси – це діяльність суб’єктів пов’язана з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач.
Фінанси – це елемент бізнесу, пов’язаний з залученням, розподілом та використанням фінансових ресурсів з метою забезпечення підприємницької діяльності.
Фінанси – невід’ємна частина грошових відносин, економічний інструмент розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та національного багатства, знаряддя контролю за утворенням і використанням грошових фондів.
Із приведеного переліку визначень поняття “фінанси”, які наводяться у вітчизняній літературі, можна зробити підсумовуючий висновок, що категорія “фінанси” переважно трактується як економічні відносини, що пов’язані із створенням, розподілом та перерозподілом ВВП у грошовій вартості. Відносини такого плану визначаються фінансовим правом і, очевидно, це занадто вузько для розуміння сфери фінансів у всьому спектрі можливих аспектів. Тому не дивно, що ряд авторів зауважують статичність розподільчої концепції, в той час як однією із найхарактерніших ознак фінансової сфери є динаміка, рух коштів. І з ними важко не погодитися.
Без сумніву, в результаті економічних трансакцій, які супроводжувались рухом коштів, між учасниками виникають певні економічні відносини. Але фінансисти – це ті фахівці, які уміють не тільки враховувати норми фінансового права, але й у межах цих норм регулювати та вимірювати потоки коштів як на макро-, так і на мікрорівні. Відносини, які при цьому виникають, є наслідком взаємодій між суб’єктами господарювання, державою, але їх важко оцінити кількісно.
Узагальнивши існуючі позиції, можна сформулювати наступне визначення фінансів. Фінанси – це регульовані у визначеному правовому полі за допомогою спеціальних методів, прийомів та інструментарію потоки коштів, вимірювані у грошовому еквіваленті, які циркулюють у національній економіці через створювану на макро – та мікрорівні систему грошових фондів і, в кінцевому рахунку, забезпечують здійснення процесів формування, розподілу, перерозподілу ВВП, національного доходу і національного багатства та супроводжуються виникненням економічних відносин між всіма учасниками цих процесів.
В цьому визначенні враховуються головні особливості фінансів.
По-перше, динаміка фінансової сфери: фінанси є там, де відбуваються господарські процеси, вони проявляються через потоки коштів, які підтримують господарську активність для формування валового внутрішнього продукту. Всі фінансові трансакції можна оцінити, виміряти у національній грошовій одиниці.
По-друге, фінанси функціонують у визначеному правовому полі, яке задається національним бюджетним, податковим, банківським і т. д. законодавством.
По-третє, існує специфіка засобів фінансового регулювання. Для забезпечення економічної життєдіяльності різних суб’єктів (від держави до домогосподарств) використовується широкий спектр методів, прийомів та інструментарію, притаманних тільки для фінансової сфери. Це, наприклад, встановлення ставок податків, мита, випуск цінних паперів для акумулювання коштів, пропонування нових платіжних технологій з використанням пластикових карток, встановлення розміру відсотків на депозити та кредити у банках і т. д.
По-четверте, визначення передбачає, що фінансова сфера має певну самостійність, відокремленість стосовно процесів господарського життя. Тільки в кінцевому рахунку фінанси забезпечують здійснення процесів формування, розподілу, перерозподілу ВВП, проте можливі часові та просторові розриви між рухом коштів та економічними процесами.
По-п’яте, у цьому визначенні вказується на структурну організацію фінансів: потоки коштів циркулюють через сформовану систему грошових фондів як на макрорівні (наприклад, державний бюджет), так і на мікрорівні (фонди підприємств). Фонди також існують у динаміці і у часовому вимірі, вони, фактично, є віртуальним місцем, де відбувається розгалуження доходних грошових потоків на видаткові грошові потоки.
По-шосте, рух, циркуляція фінансових потоків супроводжується виникненням економічних відносин між всіма учасниками господарського життя. Це, очевидно, впливає на їх статус, місце і роль у суспільстві, отже, фінанси мають і певний політичний підтекст.
На рисунку 1.1 зображена якісна модель функціонування ринкової економіки держави. її можна зобразити у вигляді кругопотоку, у якому взаємодіють домогосподарства (власники ресурсів – таких, як земля, капітал, інтелектуальні ресурси, робоча сила тощо) і підприємства, фірми (виробники товарів і послуг). Домогосподарства пропонують на ресурсний ринок свої матеріальні та інтелектуальні ресурси, працю, а за продані ресурси отримують доходи у вигляді грошових коштів (потік 1). Кошти надходять від підприємств (потік 2), які здійснюють видатки для закупівлі необхідних для виробництва ресурсів: сировини, матеріалів, праці. Вироблену продукцію підприємства постачають на ринок товарів і послуг, а після її реалізації отримують
Грошовий виторг (потік 3). Кошти надходять від домогосподарств (потік 4), які на ринку товарів і послуг здійснюють споживчі видатки для отримання необхідних їм для життєзабезпечення товарів і послуг.
Рис. 1.1. Кругопотік коштів (тонкі темні і білі стрілки), кругопотік матеріальних ресурсів товарів, послуг (широкі темні стрілки) та шляхи переливу надлишкових коштів у моделі ринкової економіки (тонкі сірі стрілки)
Отже, у схемі кругопотоку – два кола: одне (зовнішнє) відображає рух реальних економічних ресурсів, товарів, послуг, інше (внутрішнє) відображає протилежно направлений потік коштів: виторгу та ресурсних витрат підприємств, доходів та споживчих видатків домогосподарств. Ринок ресурсів та ринок товарів, послуг можуть взаємодіяти з міжнародними ринками, тому можливі експортно-імпортні операції з відповідними відгалуженнями потоків коштів.
Наведена модель враховує і місце держави у функціонуванні національної економіки. Держава здійснює контроль і регулювання ринків, суб’єктів господарської діяльності, домогосподарств. Для забезпечення свого існування вона, через використання інструментів фіскальної і монетарної політики, здійснює бюджетний та монетарний перерозподіл потоків коштів для формування державного бюджету і інших централізованих грошових фондів (потік 5 від юридичних осіб та потік 6 від фізичних осіб формують доходну частину державного бюджету, потоки 7 та 8 формують видаткову частину бюджету).
Для забезпечення зазначених вище фінансових потоків у ринковій економіці існує відповідна інфраструктура фінансової системи, яка забезпечує переливання коштів від фірм, підприємств, домогосподарств, що мають надлишок коштів (на схемі позначено Н), через систему фінансових посередників (банки, страхові компанії, пенсійні фонди тощо) і через фінансовий ринок (торгівля грошима, цінними паперами, валютою, борговими зобов’язаннями тощо) до фірм, підприємств, домогосподарств, що мають дефіцит коштів (на схемі позначено Д). Фінансовий ринок та фінансові посередники постійно взаємодіють як між собою, так і з фірмами, підприємствами, домогосподарствами, які потребують фінансових послуг.
Суб’єктами фінансової сфери є державні центральні органи фінансового управління (Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Рахункова палата тощо), суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності, домогосподарства (громадяни і групи громадян, робітники та службовці тощо), фінансові посередники (інвестиційні та страхові компанії, комерційні банки, небанківські фінансово-кредитні установи), міжнародні фінансові організації.
Інтереси суб’єктів фінансової сфери досить часто конфліктують між собою. Наприклад, державні фінансові органи ставлять за мету забезпечити в достатньому обсязі доходну частину бюджету держави для здійснення запланованих поточних витрат та виконання функцій держави, передбачених конституцією держави. Для цього держава здійснює свою фінансову діяльність в рамках законодавства, зокрема, забезпечує мобілізацію фінансових ресурсів через податкову, митну служби. Методи та обсяги мобілізації державою фінансових ресурсів не завжди збігаються з інтересами суб’єктів підприємницької діяльності, оскільки підприємці ставлять за мету максимізацію прибутку при мінімізації витрат, зокрема, шляхом оптимізації податкових платежів. Занадто високий податковий тиск змушує підприємців припиняти виробництво, шукати тіньові схеми продовження підприємницької діяльності. Для уникнення такої ситуації ставки податків мають бути поміркованими, а податкове законодавство – стабільним. Знайти рівноважний компроміс між суб’єктами фінансової сфери є важливим завданням фінансової політики держави.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)