Фінанси: курс для фінансистів – Оспіщева В. І. – 5.2. Складові податку та їх характеристика
З метою розуміння сутності податку потрібно чітко визначити його головні складові, що зумовлюють внутрішній зміст цього поняття. До них належать:
1. Суб’єкт оподаткування, або платник податків – фізична або юридична особа, на яку за законом покладається обов’язок платити податок.
Носій податку – фізична або юридична особа, котра у кінцевому підсумку несе витрати зі сплати податку.
Суб’єкт оподаткування (платник), не завжди є дійсним його носієм, оскільки іноді податок перекладається на інших осіб, наприклад, щодо обкладання митом якого-небудь товару зрозуміло, що воно перекладатиметься на споживачів шляхом надбавки до ціни. Якщо суб’єкт оподаткування може перекласти свій податок на іншого, то він уже не є носієм податку.
2. Об’єкт оподаткування – явище, предмет або процес, унаслідок наявності яких сплачується податок, тобто те, що обкладається податком (дохід, майно тощо). Часто власне назва податку випливає з об’єкта (наприклад, поземельний, прибутковий, та ін.).
Є два підходи стосовно оцінювання об’єкта: кількісний і натуральний та грошовий.
3. Джерело сплати податку – дохід суб’єкта (прибуток, заробітна плата, відсоток, рента), з якого сплачується податок. За деякими податками об’єкт і джерело збігаються.
4. База оподаткування – законодавчо закріплена частина доходів або майна платника податків (за вирахуванням пільг), що враховується у процесі розрахунку суми податку, тобто сума, з якої стягується податок.
5. Ставка податку – величина податку на одиницю обкладання; якщо вона виражена у відсотках, то називається квота.
Залежно від структури податків розрізняють тверді й часткові ставки. Тверді ставки встановлюються в грошовому вираженні на одиницю об’єкта, часткові – виражають у визначених частках об’єкта обкладання.
У свою чергу часткові ставки поділяються на такі види:
– пропорційні, які діють в однаковому відсотковому відношенні до об’єкта оподаткування без урахування диференціації його величини;
– прогресивні. Під час збільшення об’єкта оподаткування зростає ставка податку. Якщо темпи збільшення ставки податку відповідають темпові зростання об’єкта оподаткування, то це проста прогресія; коли темпи збільшення ставки податку випереджають темпи зростання об’єкта оподаткування – складна прогресія (шкала ставок);
– регресивні – у процесі збільшення об’єкта оподаткування зменшується ставка податку.
6. Сфера дії податку – сукупність носіїв податку, на яких у результаті лягає його тягар.
7. Масштаб оподатковування – одиниця, що береться в основу виміру об’єкта оподаткування; у промисловому податкові масштабом може бути оборот підприємства чи його прибуток, капітал, чисельність робітників і кількість верстатів, величина приміщення, плата за нього та ін.
8. Одиниця обкладання – одиниця виміру об’єкта (з податку на прибуток – грошова одиниця країни, з земельного податку – гектар, акр і т. ін.). Різниця між масштабом і одиницею обкладання полягає в тому, що в масштабі одиниця береться як принцип, а в одиниці обкладання – як міра.
9. Податковий оклад – сума податку, що сплачує суб’єкт з одного об’єкта.
10. Податкові пільги – законодавчо закріплений перелік умов, за яких платник податку зменшує податкові зобов’язання (податкова соціальна пільга, знижки, відрахування та ін.).
11. Податковий період – термін, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов’язання.
5.3. Податкова система і податкова політика держави
Податкова система – це сукупність установлених у країні податків, зборів та інших обов’язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів; принципів, форм і методів їх установлення, зміни або скасування; дій, що забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.
Нині система оподаткування в Україні визначається Законом України “Про систему оподаткування”, який був викладений у новій редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування України” від 18 лютого 1997 p. № 77/97-ВР*9.
*9: {Закон України “Про систему оподаткування України” від 18 лютого 1997 р. № 77/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. -№8.}
У цьому нормативному документі визначено основи та принципи формування системи оподаткування в Україні, а також права та обов’язки платників податків, встановлено перелік загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов’язкових платежів.
Ставки, механізм стягнення податків, зборів та обов’язкових платежів, за винятком мита, а також пільги в оподаткуванні не можуть бути встановлені та змінені іншими законами України, крім законів із питань оподаткування.
Перелік загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових платежів подано в ст. 14 Закону України:
1. Податок на додану вартість.
2. Акцизний збір.
3. Податок на прибуток підприємств.
4. Податок з доходів фізичних осіб.
5. Мито.
6. Державне мито.
7. Плата (податок) на землю.
8. Рентні платежі.
9. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
10. Податок на промисел.
11. Збір на геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету.
12. Збір на спеціальне використання природних ресурсів.
13. Збір за забруднення навколишнього середовища.
14. Збір на обов’язкове соціальне страхування (у разі тимчасової втрати працездатності, на випадок безробіття, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань).
15. Внески на обов’язкове державне пенсійне страхування.
16. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
17. Фіксований сільськогосподарський податок.
18. Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.
19. Єдиний збір, що справляють у пунктах пропуску через державний кордон України.
20. Збір за проведення гастрольних заходів.
21. Збір за використання радіочастотного ресурсу України.
22. Збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий регулярний, спеціальний).
23. Збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
24. Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію.
Є також податки і збори, передбачені системою оподаткування, але вони не застосовуються в Україні. До них належать: податок на нерухоме майно (нерухомість), збір до Фонду з метою здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збір до Державного інноваційного фонду, гербовий збір тощо.
Загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) встановлює Верховна Рада України, вони справляються на всій території України.
Перелік місцевих податків, зборів та обов’язкових платежів визначено у ст. 15 Закону України “Про систему оподаткування”. До них належать два податки: податок з реклами та комунальний податок.
Також стягуються такі місцеві збори та обов’язкові платежі:
1. Збір за паркування автотранспорту.
2. Ринковий збір.
3. Збір за видачу ордера на квартиру.
4. Курортний збір.
5. Збір за право використання місцевої символіки.
6. Збір за участь у бігах на іподромі.
7. Збір за виграш у бігах на іподромі.
8. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі.
9. Збір за право проведення кіно – і телезйомок.
10. Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей.
11. Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг.
12. Збір із власників собак.
Місцеві податки та збори (обов’язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюють сільські, селищні та міські ради відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.
Проблема побудови ефективної податкової системи – одна з найбільш актуальніших у процесі становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки у світовий ринок. її слід розв’язувати шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як наявної в Україні законодавчої бази, так і набутого у світі досвіду в сфері оподаткування.
Чинне податкове законодавство України характеризується включенням його до бюджетного права, що й визначає в податковому регулюванні фіскальні функції. Поширена ідея про те, що податки – це лише засіб для наповнення державного бюджету або, інакше, джерело коштів, потрібних для функціонування держави – безпідставна та обмежена. Насправді податки суттєво впливають на діяльність суб’єктів господарювання, податкова система виконує функцію структурування економіки, створює та посилює одні зв’язки або знищує інші. Недоцільно акцентувати увагу лише на наповненні бюджету з податкових джерел, ігноруючи при цьому те, як процедура його наповнення впливає на економічні процеси. Має йтися про розробку такої податкової системи, яка б забезпечувала або хоча б не стримувала розвиток економіки.
Податкова політика визначає сутність і роль системи оподаткування та належить до виняткових повноважень держави.
Податкова політика – діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування й організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.
Формуючи податкову політику, держава шляхом збільшення або зменшення державної маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаданню господарської активності, створенню сприятливої кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Організація оподаткування має значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.
Гнучкість податкової політики полягає в тому, що коли податковий тиск на суб’єктів господарювання зумовлює припинення діяльності виробництва, податкова система перебудовується на зменшення податкового тиску в інтересах виробника.
Стабільність податкової політики означає, що податкова система будується на чіткому визначенні об’єктів оподаткування, їх обліку, а нормативи оподаткування або обов’язкових платежів не змінюються протягом бюджетного року.
Система пільг щодо оподаткування має стимулювати виробництво й інвестування, адже практично ті кошти, що мали б зарахуватися до бюджету, залишаються у виробника, який є своєрідним бюджетним фінансуванням.
Поступове удосконалення податкової системи здійснюється в напрямі її лібералізації, децентралізації (державні й місцеві податки) за рахунок розширення прав регіонів, зменшення тієї частинки ВВП, яка перерозподіляється через бюджет. Потребує вдосконалення й механізм оподаткування, котрий стимулював би виробництво у пріоритетних напрямах економіки та сприяв упровадженню у виробництво нових технологій і високоефективного обладнання.
Податкову політику потрібно реформувати шляхом зменшення податкового тиску стосовно тих, хто сплачує податки, а не ухиляється від їх сплати. Насамперед, необхідно зменшити кількість податків, оскільки наше законодавство переобтяжене ними.
Метою реформування податкової політики є зміна податкової системи для забезпечення стабілізації економіки та, передусім, матеріального виробництва, поліпшення його ефективності й на цій основі забезпечення доходів державного бюджету та соціально-культурного розвитку держави. Отже, податкова система має забезпечити оптимізацію розподілу і перерозподілу національного доходу, спираючись на такі принципи:
1) стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;
2) стимулювання підприємницької виробничої діяльності й інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;
3) обов’язковість – упровадження норм стосовно сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
4) рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юридичних осіб у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів) – на більші доходи;
5) рівність, недопущення будь-яких виявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) у процесі визначення обов’язків щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);
6) соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;
7) стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів) та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;
8) економічна обгрунтованість – встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням потреби досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;
9) рівномірність сплати – встановлення термінів сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) з огляду на необхідність забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету з метою фінансування витрат;
10) компетенція – встановлення і скасування податків та зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними та міськими радами;
11) єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов’язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов’язкового платежу), термінів та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;
12) доступність – забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов’язкових платежів).