Фінанси країн Європейського Союзу – Карлін М. І. – 16.8. Особливості фінансів гмін у Польщі
Конституційний принцип, за яким ”територіальне самоврядування є основною формою організації місцевого життя у гміні”, конкретизував закон про територіальне самоврядування. Відповідно до нього, “у компетенцію гміни входять усі громадські справи місцевого значення, не передбачені законами для інших суб’єктів”, а також те, що “задоволення спільних потреб громадськості віднесене до власних завдань гміни”,
У законі про доходи одиниць територіального самоврядування джерела доходів гмін поділяються на обов’язкові та необов’язкові.
Обов’язкові доходи гмін такі.
1. Надходження з податків від:
– нерухомого майна;
– сільського господарства;
– лісового господарства;
– транспортних засобів;
– господарської діяльності фізичних осіб, оплачуваної у формі податкової карти;
– спадщини і дарчих.
2. Надходження з оплати зборів:
– гербового;
– експлуатаційного;
– ринкового;
– адміністративного;
– місцевого.
3. Гмінний додаток до податку від доходів з фізичних осіб.
4. Гмінний додаток до податку від доходів з юридичних осіб.
5. Доходи бюджетних одиниць гмін та внески від одиниць позабюджетної економіки.
6. Доходи з майна гмін.
7. Загальна субвенція.
8. Субвенція на освітні завдання.
9. Дорожня субвенція.
10. Цільові дотації з державного бюджету на завдання, пов’язані з діяльністю урядової адміністрації, що доручені гмі-нам.
11. Відсотки з коштів гмін, нагромаджені на банківських рахунках.
Необов’язкові доходи гмін такі:
1. Субвенція, яка компенсує втрачені доходи з пільг та звільнень, що встановлені законом, з сільськогосподарського податку.
2. Цільові дотації на дофінансування власних завдань гмін.
3. Цільові дотації на завдання, що реалізуються гміною на основі домовленостей з органами урядової адміністрації або іншими самоврядними одиницями.
4. Цільові дотації з державного бюджету на усунення безпосередніх загроз для безпеки та громадського порядку.
5. Дотації з цільових фондів.
6. Спадщина і дарчі внески для гмін.
7. Податок із власників собак.
8. Відсотки з позик, наданих гміною.
9. Пролонгаційна оплата та відсотки за несвоєчасно виконані фінансові зобов’язання.
10. Відсотки та дивіденди за вкладений капітал.
11. Доходи зі штрафів і примусових платежів. Специфічною групою зворотних доходів, які, з економічного погляду, названо доходами гмін, є кредити, позики та облігації. Суть їх в тому, що вони становлять не лише доходи, а також майбутні витрати обов’язкового характеру. Використання зворотніх доходів пов’язане з конкретними витратами, тобто з виплатою нарахованих відсотків. Відповідно до закону про громадські фінанси цю групу доходів можна використати на:
– сплату бюджетної нестачі протягом року, за умови виплати до кінця року (перший принцип);
– фінансування витрат, не передбачених у запланованих доходах (другий принцип). Це, в основному, стосується фінансування багаторічних інвестицій. Відповідно до першого принципу, загальна сума передбачених у певному бюджетному році сум виплати кредитних часткових платежів, викупу цінних паперів, а також потенційних виплат сум, які гміна зобов’язана сплатити відповідно до певних запорук і гарантій, не може перевищувати 15 % запланованих доходів. Другий принцип обмежує розмір загальної заборгованості гміни на кінець бюджетного року до 60 % доходів.
Бюджет гміни має охоплювати всю фінансову діяльність гміни. Це означає, що фінансова діяльність гмінних організаційних одиниць має бути зазначена в бюджеті.
Залежно від форм організації таких одиниць можна виділити:
1) бюджетну економіку брутто, яку здійснюють бюджетні одиниці. Доходи і витрати цих одиниць у цілому охоплює бюджетний план. Це означає, що такі одиниці оплачують свої витрати безпосередньо з бюджету гміни, а отримані доходи відраховують до бюджету. Рівень їх витрат не залежить від рівня отриманих доходів;
2) бюджетну економіку нетто, яку в основному реалізують бюджетні заклади. Вони покривають витрати на свою діяльність з отриманих власних доходів, а з бюджетом гміни розраховуються за результатами діяльності, тобто у випадку:
– перевищення доходів над витратами увесь надлишок відраховують до бюджету;
– виникнення нестачі доходів стосовно витрат вони отримують з бюджету дотацію, розмір якої не може перевищувати 50 % власних доходів.
Завдання, які стоять перед гмінами, насамперед стосуються культури, освіти, соціальної та медичної допомоги, а також планування забудови території, забезпечення водопостачання, електропостачання, будівництва кладовищ і озеленення території. Поряд з цими поточними завданнями гміна виконує роботи за дорученням уряду. Це так звані “тверді” замовлення, до виконання яких залучаються ділові кола. Слід зазначити, що виконання урядових завдань (громадських замовлень) відбувається прозоро, за умов повної гласності, щоб громадськість мала змогу перевірити відповідність витрат цільовому призначенню коштів і одержати інформацію про напрями співробітництва бізнесменів з органами місцевої влади. Оскільки на гміну покладені функції контролю, нагляду, проблеми водо-, електро-, тепло – і газопостачання, то питання розв’язуються здебільшого змішаним способом, тобто гміна вибирає виконавця, орієнтуючись на вартість робіт. Наприклад, питання водопостачання чи будівництва систем водоочищення і стічних вод дуже важливі та складні, пов’язані, зокрема, з коливанням ринкових цін. Тому, доручаючи їх вирішення приватним фірмам, органи влади мають вибирати ті з них, де ціни найнижчі.
Вивіз сміття, будівництво сміттєсховищ місцева влада розподіляє між підприємствами різних форм власності: колективними, приватними і державними. До сфери шляхового господарства, будівництва транспортних розв’язок найчастіше залучаються спеціалізовані фірми, здебільшого не місцеві. Якщо ці роботи виконують приватні підприємства, то завдання місцевої влади – забезпечити ретельний нагляд за ходом робіт. У великих містах органи місцевого самоврядування подекуди здійснюють доплату за проїзд у громадському транспорті. У деяких гмінах практикується диференційований підхід до комунальних оплат населення залежно від рівня забезпеченості. Приватним фірмам також доручається займатися впорядкуванням кладовищ і меморіалів.
Важливо звернути увагу на Закон про громадські замовлення, який був ухвалений у 1994 р. Цей Закон регулює цільові витрати, забороняє здійснювати їх без тендерів, широко розповсюджених у Польщі. Система державних замовлень передбачає і певну свободу дій місцевих керівників влади. Наприклад, за цим законом бургомістр може використовувати гроші без якихось спеціальних погоджувальних процедур у сумі, яка в перерахунку на українські гривні становить близько 15 тис. Проте, якщо виконання замовлення вимагатиме більших коштів (наприклад, 150 тис. грн), то бургомістр вже не має права на самостійне рішення щодо їх використання.
У вказаному законі також обумовлена пріоритетність місцевих фірм стосовно фірм з інших міст під час проведення тендерів на одержання і виконання державного замовлення. У цьому випадку працює спеціальна комісія, в якій можна оскаржити результати того чи іншого конкурсу. Завдяки різним процедурам, запропонованим Світовим банком, такі тендери відбуваються на дуже високому рівні та приносять позитивні результати. Зокрема, вони сприяють зниженню цін, прозорому використанню публічних фінансів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)