Фінанси, гроші та кредит – Коваленко Д. І. – 5.1. Інфляція: її сутність, причини, види й типи
5.1. Інфляція: її сутність, причини, види й типи
Інфляція – це процес знецінення грошей та загальне підвищення цін на товари і послуги внаслідок надмірної емісії та переповнення каналів обігу грошовою масою, яка виявилась не забезпеченою економічними благами.
Термін “інфляція” буквально означає “здуття або набухання”. Дійсно, фінансування державних видатків (наприклад, у періоди екстремального розвитку економіки в часи війн, революцій) за допомогою паперово-грошової емісії з припиненням розміну банкнот призводило до розширення грошового обігу та знецінення паперових грошей.
Як правило, інфляційні процеси були пов’язані безпосередньо з війнами або епідеміями, тривалими неврожаями та іншими стихійними лихами, що зумовлюють політичні і соціальні потрясіння.
Інфляція була характерна для грошового обігу:
– США – у період війни за незалежність 1775-1783 рр.;
– Франції – у період Французької революції 1789-1791 рр.;
– Англії – під час війни з Наполеоном на початку XIX ст.;
– Росії в 1769-1895 рр.;
– Особливо високих темпів інфляція набула у Німеччині після Першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу досягла 396 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилась у трильйон разів.
Уперше термін “інфляція” був застосований для характеристики економіки США в період громадянської війни 1861-1865 рр. Він засвідчував процес перевантаження, “набухання” каналів грошового обігу масою грошей, яка перевищувала потребу в них економічної системи.
Остаточно цей термін було введено в науковий обіг з метою теоретичного відображення певного стану економіки після Другої світової війни.
Ці історичні приклади доводять, що інфляція не є породженням сучасності, а мала місце і в минулому.
Сучасній інфляції притаманний ряд відмінних особливостей. Якщо раніше інфляція була локальною, то зараз вона всеохоплююча; раніше вона охоплювала певний період, тобто мала періодичний характер, а зараз – хронічний; сучасна інфляція перебуває під впливом не тільки грошових (монетарних) факторів (розбалансуванням грошової системи, надмірної грошово-кредитної емісії, валютних відносин тощо), а й негрошових факторів (монополізації економіки, здороження товарів критичного імпорту (енергоносіїв), сировинних матеріалів тощо).
Отже, інфляція як багатофакторний процес – це прояв диспропорційності у розвитку суспільного відтворення, що зумовлено порушенням закону грошового обігу. Таким чином, глибинні причини інфляції перебувають як в сфері обігу, так і в сфері виробництва, і дуже часто зумовлюються економічними і політичними відносинами в країні. Наслідком такої невідповідності є знецінення грошової одиниці й загальне підвищення цін на товари та послуги.
Слід зазначити, що не тільки зростання цін є основним проявом інфляції. Інфляція може бути відкритою і прихованою.
Знецінення грошей може відбуватись і за відсутності відкритого зростання цін – їхньому утриманні на відносно фіксованому рівні за допомогою адміністративних важелів.
В економіці України інфляція виникла ще в період існування СРСР у 50-60-х роках XX ст. і була пов’язана з різким падінням ефективності суспільного виробництва. Однак вона була прихованою і проявлялася в товарному дефіциті та великій різниці в цінах: низьких на кінцеву продукцію і високих на всі види сировини.
Слід зазначити й те, що прихована інфляція найбільш деструктивна, тобто позбавляє виробників економічних стимулів, потребує постійних державних дотацій, руйнує ринкові відносини, породжує “тіньову” економіку, спекуляцію та хабарництво.
Інфляція є складним економічним явищем і не має однозначного тлумачення серед економістів. Щодо причин інфляції існує кілька теорій. Одна з найпоширеніших – теорія інфляції попиту, засновником якої був Дж. Кейнс.
У кейнсіанських теоріях наголошується, що причиною інфляції є перевищення попиту над пропозицією (тобто надмірний попит на гроші відносно пропозиції товарної маси) – теорія інфляційного розриву.
Пізніше в умовах відсутності надмірного попиту кейнсіанська ідея була доповнена і розвинута теорією інфляції витрат. Сутність цієї теорії заключається в тому, що підприємці для покриття своїх зростаючих витрат намагаються весь час продати свою продукцію за більш високою ціною, а профспілки весь час намагаються підняти заробітну плату. Це, в свою чергу, змушує роботодавців підвищувати ціни.
Така низка причин, на думку прихильників цих теорій (попиту та витрат), і спричинює інфляцію.
По-іншому пояснюють причини інфляції представники монетаристської теорії. М. Фрідмен, засновник монетаристської школи, стверджує, що основними чинниками формування інфляції є зміна грошової маси, тому причини її виникнення треба шукати у сфері обігу.
Із середини 60-х років ХХ ст. в економічній теорії інфляція цін розглядається як багатофакторний процес, що відбувається у сфері обігу, виробництві, охоплює всі складові економічної системи. Чинники, які призводять до інфляції, не діють окремо, проте їхнє різномаїття в цілому можна класифікувати так:
– вплив на інфляцію мілітаризації економіки: особливість її полягає в тому, що для виробництва військової техніки залучаються найпередовіші технології, використовуються дорогі, найвисокоякісніші матеріали, залучаються наукові та інші працівники найвищої кваліфікації – усе це веде до збільшення витрат державного бюджету, спричинюючи інфляційне його фінансування;
– вплив на інфляцію зростання витрат виробництва: перевищення темпів зростання заробітної плати над темпами зростання продуктивності праці; перевищення темпів зростання податків над темпами зростання доходів; зростання цін на сировину та енергоресурси. Ця негативна динаміка веде до збільшення собівартості продукції товаровиробника, яка врешті-решт призводить до збільшення середнього рівня цін на всі кінцеві товари та послуги, спричинюючи інфляцію;
– вплив на інфляцію зростання сукупного попиту: він може бути з декількох причин:
O по-перше: безпосередньо пов’язаний з дією монетарних факторів, насамперед з надлишковою емісією грошей (постійне підвищення соціальних гарантій, пенсій тощо при незмінній динаміці ВВП в країні), яка призводить до перевищення попиту над існуючою пропозицією на товари і послуги, що викликає “спіраль” (зарплата – ціни) інфляції або порушення закону рівноваги І. Фішера: МУ = Р Ц(ВВП) (в реальній економіці: кожне підняття мінімальної заробітної плати, пенсії, стипендії тощо буде призводити до збільшення цін на всі товари та послуги на ринку, якщо рівень виробництва в країні залишатиметься незмінним);
O по-друге: зростанням сукупного попиту, не пов’язаним зі збільшенням грошової маси. Причиною збурення сукупного попиту в цьому випадку є оптимістичні очікування підприємців щодо майбутньої кон’юнктури в умовах повної зайнятості (підвищення рівня життя населення). За цих умов зростання сукупного попиту зумовлює зростання цін;
O по-третє: зміни структури ринку, пов’язані з владою монополій, олігополій та держави, яка реалізується в адміністративному монопольному зростанні цін.
Є десятки різних формулювань видів інфляції. Найбільш коректною формою є класифікація видів за такими критеріями (рис. 5.1) [6, с. 54].
За формами прояву інфляції можна виділити:
– цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін;
– інфляцію заощаджень – при зафіксованих державою цінах, доходах, повальному дефіциті товарів знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощадженнях у населення;
– девальвацію, за якою знецінення грошей проявляється у падінні їхнього курсу до іноземних валют.
Залежно від середньорічних темпів зростання (приросту) цін розрізняють п’ять типів інфляції:
– повзучу: прискорене зростання маси грошей в обороті без помітного підвищення цін – до 5-10 % на рік. Вона характеризується надмірною емісією маси грошей без помітного підвищення зростання цін. Цей процес стимулює підприємницьку активність, гроші використовуються для пожвавлення попиту, нагромадження тощо. Така інфляція немає негативних наслідків, мало відчутна для економічних агентів та притаманна більшості розвинутих країн, стимулюючи їхній економічний розвиток та зростання.
Рис. 5.1. Види інфляції
– помірну: прискорене знецінення грошей у формі зростання цін на 5-20 % за рік. Така інфляція стає відчутною для всіх економічних суб’єктів, і вони починають вживати певних заходів для адаптації їх у нових умовах господарювання (підприємці починають поступово підвищувати ціни на свої товари, відповідаючи на зростання сукупного попиту, збільшуються державні видатки на фінансування соціальних гарантій населенню, спричинюючи нову емісію грошей тощо). Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи рівновагу всього ринку;
– галопуючу: зростання цін досягає 20-50 %, а інколи 100 % за рік. На цій стадії відбувається стрімке зростання цін, тобто прискорена або галопуюча інфляція призводить до випередження сукупного попиту порівняно з товарною пропозицією, спричинюючи нерівномірне, стрибкоподібне зростання цін. На стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообігу, втрачається стимул до інвестицій, зменшується процес суспільного нагромадження з боку усіх суб’єктів господарювання, що посилює руйнівний вплив на грошовий обіг (гроші зі сфери нагромадження чи заощадження переходять у сферу обігу);
– гіперінфляцію: надзвичайно високі темпи зростання цін – більш як на 100 % за рік. Гіперінфляція часто пов’язана з політичним хаосом, наслідками війн та соціальних революцій. На цій стадії гіперінфляції домінує нестабільність цін в усіх секторах економіки, спричинюючи хаос на ринку, поширення бартерних операцій, порушення фінансово-кредитного механізму, що призводить до несправедливого перерозподілу доходів та багатства в суспільстві, соціальної та політичної нестабільності;
– супергіперінфляцію: катастрофічне зростання цін – до 1000 % за рік і більше. На цій стадії гроші починають втрачати всі свої функції, купюри низьких номіналів та розмінна монета зникають з обігу, занепадає роль грошей в економіці, розвивається платіжна криза та поширюється бартер.
Для промислово розвинутих країн характерна повзуча інфляція, тобто невелике, помірне обезцінювання грошової одиниці з року в рік.
У країнах, які розвиваються, переважне місце посідає галопуюча та гіперінфляція. Останню відчувають переважно ті країни, які здійснюють докорінну ломку своїх економічних систем. Зростання цін, що перевищує темпи в 50 % щомісячно, класифікують як супергіперінфляцію. У 80-90-х роках ХХ ст. навіть такі економічно міцні країни, як Ізраїль, Німеччина, Франція, Югославія, не кажучи вже про більшість латиноамериканських країн, потрапили в полон глибокої інфляції.
Залежно від причин, які призводять до інфляційних процесів, розрізняють два типи інфляції:
– інфляцію попиту;
– інфляцію пропозиції (витрат).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)