Філософія – Щерба С. П. – 4. Значення та функції філософії
Філософія виконує ряд важливих функцій і тому відіграє суттєву роль у житті суспільства. Це обумовлюється, передусім її особливим предметом, до якого відносяться основне питання філософії та найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення.
Як відомо, зміст філософії визначається її місцем у системі знань. Вона, з одного боку, черпає матеріал для своїх гранично широких узагальнень із природничих та суспільних наук, з людської практики. Це не просто сума знань, оскільки філософські узагальнення завжди пов’язані з основним питанням філософії і з проблемою сутності розвитку. З іншого боку, філософія є загальнотеоретичною і загально-методологічною основою наук, озброює їх знаннями принципів, законів, категорій науково творчого мислення, дає їм найголовніші пізнавальні орієнтири. Тому для того щоб будь-який вчений був на висоті вимог сьогодення, йому необхідно володіти глибокими філософськими знаннями.
Однією з найважливіших функцій філософії є формування нею найзагальніших ідей, уявлень про природу, про форми людської діяльності, які у філософії одержали назву універсалій. Важливе місце серед них займають категорії, які відображають найзагальніші зв’язки, відношення між речами, явищами. Ні в науці, ні в повсякденному житті обійтись без них неможливо. Тому в своїй сукупності вони становлять основу людського інтелекту.
Категорії виникають на певному етапі історичного розвитку і втілюються в мовних структурах. Аналізуючи їх і дії людей, філософи виявляють загальні основи мислення й практики.
У найзагальніших основах культури важливе місце займають узагальнені образи буття в їх взаємозв’язку й взаємодії. У свою чергу, як наголошувалося, ці образи трансформуються у філософські вчення: онтологію, праксеологію, гносеологію, аксіологію та ін. Тому філософія в науковому пізнанні та суспільному житті виконує ряд важливих функцій:
– світоглядна: формує загальну систему розуміння природи, людини, суспільства в їх сутнісних характеристиках, тобто вирішує загальнотеоретичні проблеми їх наукового розуміння. Вона формується в процесі осмислення, обгрунтування світоглядних ідеалів. Філософія як теоретичний світогляд – це не лише зміст, а й спосіб осягнення дійсності, а також принципи самого життя, які визначають характер діяльності людей. Найважливішим компонентом світогляду є ідеали як визначальні життєві цілі. Характер уявлень про світ сприяє постановці певної мети, життєвих завдань, із узагальнення яких виробляється життєвий план, формуються відповідні ідеали.
У формуванні цієї функції філософія опирається на сукупність наук, на всю людську практику освоєння дійсності, визначає своє ставлення до релігії, яка теж претендує на виконання світоглядної функції.
– онтологічна: вирішує проблему, яким є світ сам по собі, безвідносно до людини, людських форм пізнання, в яких він (світ) дається людині, яка його природа, сутність, структура. До онтологічних включається і проблема людського буття, його залежності від зовнішніх факторів, під якими мають на увазі як природні, так і надприродні чинники. Ця функція тісно пов’язана з попередньою;
– праксеологічна: досліджує активне, дієве, практичне ставлення людини до світу, можливості, способи й межі її діяльності, зокрема, проблема свободи й необхідності та різні спроби її розв’язання (фаталізм, волюнтаризм);
– гносеологічна (логіко-гносеологічна): досліджує процес пізнання світу людиною, визначає його сутність, можливості, умови, закономірності, розробляє систему принципів і категорій, які організовують раціональне пізнання, є його понятійним фундаментом;
– методологічна: відіграє роль загального методу, цілісної сукупності орієнтирів як практично-перетворювальної, так і пізнавальної діяльності. Осмислюючи й обгрунтовуючи стратегію щодо реалізації людських ідеалів, формуючи принципи їх досягнення, філософія цим самим виконує методологічну роль. Процес пізнання й практичної діяльності може дати належний ефект, лише будучи відповідно упорядкованим і організованим. Якщо на перших порах секрети такої упорядкованості залишалися поза увагою людей, то в подальшому вони виділяються в спеціальний предмет раціонального пізнання і фіксуються як система соціально апробованих правил, нормативів пізнання і діяльності. Пізніше методологія стає предметом спеціальної теоретичної рефлексії, формою якої виступає, передусім, філософське осмислення принципів організації і регуляції пізнавальної діяльності, виділення в ній умов, структури й змісту знання, а також шляхів, що ведуть до істини.
Кожна наука сама розробляє свої методи, але вони опираються на ту чи іншу філософську систему.
Методологічна функція філософії не зводиться лише до методології пізнання, а охоплює й весь рівень методології людської діяльності.
-ідеологічна: показує, що філософські вчення і напрями виражають не тільки “чисте прагнення до істини”, а й інтереси та позиції певних суспільних сил, спільнот (націй, класів тощо). Тому будь-яка філософська школа з позицій певного класу формує світогляд і впливає на суспільну діяльність з тих же певних соціальних (класових) позицій;
– виховна: показує, що оволодіння філософськими знаннями, філософським мисленням сприяє формуванню в людини потреб і прагнень до раціонального розуміння світу й самої себе, свідомого визначення свого місця в світі, своїх найвищих цінностей, ідеалів, життєвих орієнтацій і цілей, сенсу життя;
-аксіологічна: вказує на місце цінностей у житті, на структуру ціннісного світу, тобто на зв’язок різних цінностей між собою, зв’язок із соціальними Й культурними факторами та структурою особистості. Вона досліджує моральне й естетичне ставлення людини до дійсності;
-інтегруюча (інтегративна): показує, що філософія робить узагальнення висновків часткових (спеціальних, “конкретних” наук), пов’язуючи їх з постановкою і розв’язанням корінних світоглядних проблем; тим самим філософія сприяє створенню цілісної системи наукового знання, елементи якої (окремі науки, галузі, розділи) між собою не пов’язані. При цьому філософія не підміняє конкретні науки, не претендує на розв’язання “своїми методами” їх проблем.
На завершення слід підкреслити, що в філософії відображається не лише минуле й сучасне. Вона конструює й майбутнє, формуючи принципово нові ідеї, світоглядні ідеали. В галузі конкретно-історичного життя вона здійснює інтеграцію різних форм людського досвіду.
У час, коли інтереси людства вимагають планетарного підходу до розв’язання світових проблем, філософія має інтегрувати всі основні завдання і цінності людської культури. Це можливо лише на основі універсального мислення, на яке спроможна тільки філософія. Ось чому без філософії не обійтись людині, яка мислить, творить, відповідає за майбутнє нашої планети.
Контрольні запитання:
1. В чому особливості філософського знання?
2. В чому сутність картини світу?
3. Як співвідносяться поняття “філософія” і “світогляд”, їх єдність та відмінність? Історичні типи світогляду.
4. Чи всякий світогляд є філософією, а філософія – світоглядом?
5. Як виникали матеріалізм, ідеалізм та агностицизм?
1. Які Ви знаєте методи філософствування і побудови філософських систем?
6. Філософія і наука.
7. Філософія в системі культури.
8. Основні функції філософії.
Теми рефератів:
1. Особливості філософського знання.
2. Співвідношення філософії та науки.
3. Філософія і світогляд.
4. Філософія і політика.
5. Людина в системі цінностей філософського знання.
Рекомендована література:
1. Аббаньяно М. Мудрость философии. – СПб, 1998.
2. Алексеев П., Помин А. Философия. Учебник. – М., 1998.
3. Аристотель. Метафизика // Соч.: В 4 т. – М., 1976. – Т. 1.
4. Библер АС. Что есть философия // Вопросы философии. – М., 1995, № 1.
5. Блинников Л. В. Великие философы. – М., 1998.
6. Вандишев В. М. Філософія. Навч. посібник. – К., 2006.
7. Введение в философию. Учебник для вузов. В 2 х частях / Руководитель И. Т. Фролов. – М., 1989.
8. Вступ до філософії //.За ред.. С. П. Щерби. – К., 2002.
9. Вчитель і світогляд / Ред. СП. Щерба. – Житомир, 1996.
10. Горак Г. І. Філософія. Курс лекцій. – К., 1997.
11. Давыдова Л. А. О мировоззренческой природе философского знания // Вопросы философии. 1988. № 2.
12. Делез Ж. Что такое философия? – СПб, 1998.
13. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях великих философов. – М., 1979.
14. Енгельс Ф. Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії // Маркс К, Енгельс Ф. Твори. – Т. 21.
15. Ильенков Э. В. Философия и культура. – М., 1991.
16. Кармин A. C., Бернацкий Г. Г. Философия. 2-е Изд. – М. К.,
17. Куватн В. А. Что такое философия? Сущность, закономерности развития и принципы разработки. – М., 1989.
18. Ленін В. І. Філософські зошити // Повн. зібр. тв. – Т. 29.
19. Мамардашвили М. Как я понимаю философию? – М., 1990.
20. Нестеренко В. Г. Вступ до філософії і онтологія людини. – К., 1995.
21. Ойзерман Т. Н. Проблемы историко-философской науки. 2-е ИЗД.-М., 1982.
22. Ортега-и-Гассет. Что такое философия? – М., 1991.
23. Причепій Є. М., Черній А. М., Чекалъ Л. А. Філософія. Підручник. – К., 2007.
24. Радует АЛ. Хрестоматия по философии. Учебное пособие. – М., 1998.
25. Сагатовский В. Н. Вселенная философа. – М., 1972.
26. Смольников О А,, Дешцнсъкий Ю. Л. Філософія. – Львів, 2008.
27. Сморж Л. О. Філософія. Навч. посібник. – К., 2006.
28. Спиркин А. Г. Основы философии. – М., 1988.
29. Туровский М., Туровская С. Предмет философии // Философские науки. -1991. – № 5.
30. Философская энциклопедия: В 5-ти т. – М., 1960 – 1970.
31. Философский энциклопедический словарь. – М., 1983.
32. Філософія. Курс лекцій / За ред. І. В. Бичка. – К., 1994.
33. Філософія. Навчальний посібник / За ред. І. Ф. Напольного. – К., 2003.
34. Філософія. Підручник / За ред. І. В. Бичка. – К., 2002.
35. Філософія. Підручник / За ред. МЛ. Горлача, В. Г. Кременя, В. К. Рибалка. – Харків., 2000.
36. Філософія. Підручник для вузів / За ред. Г. А. Заїченка. – К., 1995.
37. Філософія. Підручник для вузів / За ред. С. П. Щерби. – К. 2007.
38. Франкфорт Г., Уилсон Ж., Якобсен Т. В преддверии философии. Духовные искания древнего человека / Перевод с англ. – М., 1984.
2007.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)