Філософія – Щерба С. П. – 3. Форми суспільної свідомості
Як уже говорилось, суспільна свідомість багатоманітна. У її структурі виділяють такі форми як: політична, правова, моральна, естетична, релігійна, філософська і наукова які склалися історично – на основі багатоманітності людської діяльності й суспільних відносин.
Критерії розрізнення форм суспільної свідомості такі:
– предмет відображення. Загальним об’єктом відображення для суспільної свідомості є суспільне буття (а ширше – вся дійсність, в якій живе людина), це буття багатогранне, і предметами відображення для різних форм суспільної свідомості є, відповідно, його грані. Крім того, кожна форма суспільної свідомості пов’язана не тільки з певним видом суспільних відносин і діяльності, з відповідними соціальними інститутами;
– спосіб відображення. Скажімо, філософська, політична й правова свідомості, відображають буття в понятійній (концептуальній) формі; естетична свідомість – в чуттєво-образній; для релігії характерне уявне роздвоєння світу на природний і надприродний; для моралі (як і для права) – нормативність, формулювання й обгрунтування норм, правил людської поведінки;
– функції. Політична свідомість спрямовує людську діяльність у сфері управління, владних відносин, виражає ставлення до державної влади і таке ін. Право і мораль – форми нормативного регулювання людської поведінки, що забезпечують упорядкований характер співжиття в суспільстві. Мистецтво – форма художньо-образного освоєння світу і своєї власної (людської) сутності. В ньому яскраво виражене творче начало. Релігія – спосіб ілюзорної компенсації того, чого людині не вистачає у житті, вираження потреби в розумному й справедливому світопорядку. Філософія виконує світоглядну, гносеологічну (пізнавальну), методологічну та ін. функції;
– співвідношення інтелектуального й емоційного елементів. Інтелектуальний є головним і визначальним у політичній, правовій, філософській свідомості, у моральній, естетичній, релігійній переважаюча роль належить емоційному елементу.
Історія виникнення й розвитку різних форм суспільної свідомості неоднакова. Моральна, естетична й релігійна є найдавнішими, вони зародилися ще при первіснообщинному ладі. Тоді суспільна свідомість ще не була розчленованою, тобто мала синкретичний характер. Окремі її форми не відділялися чітко одна від одної, так само як перепліталися елементи істинних знань з міфологічними уявленнями. Лише з утворенням цивілізованого суспільства, формуванням соціально-класової культури, державного ладу, зародженням і розвитком наукового пізнання виникають політична, правова та філософська форми свідомості.
Зупиняємося детальніше. Найважливішою серед них є політична, яка відображає політичні відносини, політичну діяльність, що здійснюється в суспільстві. Вона є сукупністю поглядів, ідей, вчень, певних політичних установок, методів, з допомогою яких формуються і втілюються у життя політичні інтереси суб’єктів, що беруть участь у політичних процесах. Політична свідомість, як і більшість з форм, включає в себе ідеологічний та психологічний аспекти. Перший пов’язаний з політичною ідеологією, як системою певних поглядів, ідей, що відображають корінні інтереси певних груп, верств, класів тощо. Другий – з політичною психологію, що грунтується на несистематизованих поглядах, настроях певної частини суб’єктів політичних відносин.
Політична свідомість відображає свідомо регульовані політичні процеси й тому органічно пов’язана з політикою. В свою чергу, остання пов’язана і з корінними економічними інтересами соціальних суб’єктів, й тому є надзвичайно складною й важливою сферою суспільних відносин.
Політична свідомість і політична ідеологія справляють досить вагомий вплив на розвиток суспільства, що й, у свою чергу, передбачає систематичні зміни у них самих.
Нині, в умовах кардинальних змін, які відбуваються в Україні та світі в цілому, формується нове політичне мислення, яке змушує шукати нові форми існування різних політичних систем, по-новому ставить питання про єдність народів, незалежно від будь-яких відмінностей між ними. Це вимагає глибокого розуміння своєрідності сучасного світу, як багатогранного й суперечливого явища, усвідомлення кожним активно захищати наше майбутнє.
Політична свідомість має суперечливий характер. Це обумовлюється тим, що реалізація завдань щодо активізації діяльності учасників суспільного процесу, та вдосконалення політичних відносин постійно наштовхується на невисокий рівень політичної культури людей, їх політичної незрілості, яка обумовлена впливом різних обставин. Для поліпшення цієї ситуації необхідно прийняти ряд науково обгрунтованих політичних рішень, сприяти максимальному включенню громадян у формування в них високої політичної культури.
З політичною свідомістю органічно пов’язана правова, яка є сукупністю знань, поглядів на юридичні права та норми, які виражені в законах і відображають державну волю, встановлюють права й обов’язки учасників правовідносин, змінюються разом з суспільством та його атрибутами. Правова свідомість завжди пов’язана з правовими нормами й законами у відповідності з існуючими уявленнями про законність, порядок, справедливість. Як юридичне оформлення соціально-економічних відносин, право насамперед виражає їхнє відношення до засобів виробництва та інтелектуальної власності. У взаємодії з політикою воно справляє великий вплив на її реалізацію, будучи основою розвитку правосвідомості. Остання найкраще реалізує себе через соціально-економічну та політичну сфери, в яких вона формується з правовою культурою.
Знання особистістю своїх прав і обов’язків сприяє їй у виявленні своєї соціально-політичної та правової активності. В цьому контексті важливим є й підвищення ролі правових та інших інститутів, щодо дотримання законності, демократичних принципів правосуддя й подолання всіляких порушень.
Розвиток правосвідомості теж має суперечливий характер. Перш за все, між необхідністю розвитку у кожного високої правової свідомості, культивування шанобливого ставлення до законів, посиленні їхньої ролі в суспільстві, громадянської відповідальності та низькою правовою культурою.
З правовою свідомістю тісно пов’язана моральна свідомість, яка є відображенням моралі (системи її норм, правил поведінки людей тощо). На відміну від правових, моральні норми не закріплені в юридичних актах, а регулюються лише силою громадської думки.
Залежно від розвитку суспільства принципи й норми моралі постійно змінюються й розвиваються. Нині особлива увага акцентується на формуванні тих моральних цінностей, які найбільше впливають на культурну й моральну регуляцію суспільних відносин, на прогрес в цілому.
Багатогранність цінностей духовного життя розширює сферу застосування моральних принципів, сприяє формуванню високих моральних якостей людини. Тому необхідно, щоб моральні цінності служили критерієм оцінки та регулятором поведінки кожного, його зрілості Важливо й, щоб у всіх сферах життя роль моральних принципів та норм постійно зростала. А з цим – і роль моральної відповідальності особи, оскільки формування її духовності передбачає і виховання та самовиховання в неї непримиренності до будь-яких відхилень від норм моралі та від того, що гальмує духовний прогрес суспільства. Чим багатший моральний світ людини, тим вищою має бути її громадянська відповідальність. Це найкраще має проявитися в активній життєвій позиції кожного.
Нині при формуванні моральної свідомості важливим має стати пошук вирішення суперечностей, які породжуються тим, що міра моральної відповідальності у деякої частини людей не відповідає характеру змін, що відбуваються в світі та нашій країні. Існують суперечності й між передовою моральною свідомістю певної частини людей та її антиподами, між словом і ділом, ставленням до різновидів моралі, які гальмують процес становлення моральної культури та духовних цінностей суспільства.
Особливе місце в суспільстві належить естетичній свідомості. На відміну від інших форм суспільної свідомості, вона відображає буття в наочно-чуттєвій формі, художніх образах, що впливають на органи чуття й викликають емоційні відчуття. Вона існує й розвивається в органічному зв’язку з суспільством, відображаючи його сторони і зміни.
В її основі лежить художня культура з своїм художнім виробництвом, які включають в себе естетичну активність особистості, естетичне виховання, естетичні потреби, почуття, смаки, що реалізуються в художній діяльності. В основі останньої лежить культурно-творча діяльність (ставлення людини до світу), яка поширюється на всі сторони її життя.
Особлива роль належить мистецтву, яке виступає практично-духовним способом освоєння світу, художньо-образним відображенням дійсності, особливою формою творчої діяльності, пізнанням та оцінкою. Функціонування мистецтва тісно пов’язане з життям, зокрема духовним виробництвом. Духовно-моральний аспект, проблема загальнолюдського в естетичній свідомості постійно зміцнюється, на що вирішальний вплив здійснює духовна культура.
В системі духовної культури мистецтво являє собою єдність естетично-пізнавальної та естетично-творчої основи. Проте визначальною все ж є духовно-емоційна основа. Всі складові у мистецтві (наочно-чуттєва, предметна, духовна, ідейна та емоційна сторони) знаходяться в єдності. Воно впливає на людей, коли є сприйнятим і відчутим ними. Це обумовлене й рівнем духовності особистості, її здатністю відчувати твори мистецтва. Суспільний зміст творів мистецтва залежить від змісту їхніх ідей, духовної спрямованості, форм організації, викладу та ін.
Успішний розвиток естетичної свідомості вимагає поєднання національного і загальнолюдського в мистецтві, всебічного відродження й вільного розвитку національного, матеріальної та духовної культури будь-якого народу. Збагачення світової скарбниці мистецтва має здійснюватися за рахунок прогресивного в досягненнях національних культур. З іншого боку, воно має позитивно впливати на національні культури й мистецтво зокрема, надавати особливого емоційного забарвлення, образності загальнолюдським та національним цінностям.
Суттєву роль у духовному житті суспільства займає релігія та релігійна свідомість. В ході людської історії вони набули різних форм і відтінків (від примітивних культів до національних і світових релігій сучасності).
Релігійна форма суспільної свідомості включає в себе релігійну ідеологію та релігійну психологію. Перша являє собою систему релігійних ідей та понять, які розробляються й розвиваються теологами. Релігійна психологія формується в процесі життя і включає в себе несистематизовані релігійні почуття, звичаї, що пов’язані з вірою в надприродні сили. Важливе місце в цьому займає релігійне поклоніння (культ), в процесі якого людина піддається духовно-емоційному та психологічному впливам.
Релігійна свідомість, ставлення до релігії з боку суб’єктів історичного процесу в ході розвитку постійно змінювалась. Це, перш за все, визначалось соціально-економічними, духовно-моральними й гуманістичними факторами та розвитком культури і можливостями пізнання.
Нині формується нове ставлення до релігії, переосмислюється її роль та місце в житті людей, особливо в процесі гуманізації їх відносин. На основі поєднання духовних сил суспільства, людей різних світоглядних орієнтацій можлива соціальна, міжнаціональна, духовна консолідація, здорове співробітництво народів та взаємозбагачення їхніх культур. Це дозволяє поглибити й розширити наше розуміння духовності й взаємозв’язку національного та загальнолюдського в історичному процесі. А також дає можливість чіткіше усвідомити наше місце в системі суспільних відносин, активніше включити віруючих у процес утвердження духовно-морального, гуманістичного прогресу суспільства, для чого необхідна демократизація процесу формування як релігійної, так і атеїстичної свідомості людей.
А ще крім філософської та наукової форм свідомості, про які йдеться в інших розділах підручника, в останні десятиріччя йшли дискусії про виділення в окремі економічної та екологічної, вважаючи, що останні в нашому столітті займуть досить вагомі місця.
Із сказаного слідує, що суспільна свідомість це складний соціально-духовний феномен, який відіграє велику роль у духовній життєдіяльності людства та сферах суспільних відносин. Від її зрілості та участі залежить зрілість суспільства, його динамізм і свобода.
Контрольні запитання:
1. Структура духовного життя.
2. Основні форми суспільної свідомості.
3. Буденна і теоретична свідомість.
4. Що таке масова свідомість?
5. Основний зміст духовної культури.
Теми рефератів:
1. Духовне життя суспільства та його структура.
2. Поняття “духовне виробництво”.
3. Основні форми суспільної свідомості.
4. Особливості української духовної культури.
5. Проблеми відродження української культури.
Рекомендована література:
1. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. – К., 1993.
2. Духовне оновлення суспільства. – К., 1990.
3. Культура і побут населення України. – К., 1991.
4. Культурне відродження в Україні. – К., 1993.
5. Огієнко Іван. Українська культура. – К., 1991.
6. Попович М. Нарис історії культури України. – К., 1998.
7. Стан культурної сфери та культурної політики в Україні. – К., 1993.
8. Тойнбі А. Дослідження історії. – К., 1995.
9. Українська культура. Лекції. – К., 1993.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)