Філософія родознавства – Черепанова С. О. – Тавро руси
Впродовж VII-V ст. до н. е. греки утворили численні міста-держави на зразок існуючих на теренах материкової Греції. З-поміж них найвідоміші міста – Ольвія, Херсонес, Tipa, Пантикапей. їх мешканці інтегрувались із місцевими племенами й індоєвропейським праслов’янським населенням, яке населяло узбережжя Азовського моря. На цих землях близько середини І ст. до н. е. виникло Тмутараканське князівство. За свідченням Геродота, який у 455-454 рр. відвідав м. Ольвію, вже тоді на слов’янських землях діяли чотири племінні союзи. Цікаво, що греки назвали тавро-скіфами тих скіфів-кочівників, котрі інтегрувалась з осілими хліборобськими таврами. Греки назвою “таври” наголосили на їхніх визначальних ознаках – хоробрості та войовничості. Саме тавро-скіфи побудували у II ст. до н. е. м. Неаполь Скіфський. Сучасні наукові дослідження державності таврів (історично – це XII ст. до н. е.) аргументовано довели, що самоназва таврів – “руси” (Гарчев, 2000). З переходом до нової системи господарювання змінили племінні групи територіально-сусідські землеробські громади, активізуються їхні взаємовідносини, що суттєво змінило міжетнічну картину регіону. Найважливіше те, що таври мали державу, правителів, фортеці, міста. Культура тавро-русів Таврійського півострова розвивалась в умовах державного утворення. Ця культура – складова духовної спадщини народів Півдня України у період їх переходу від кочового до осілого життя, поступової інтеграції зі сарматами і багатьма іншими, у тому числі праслов’янськими племенами, котрі творили історичне тло праукраїнського етносу (Крвавич, 2003).
Вчені спростували твердження, які пов’язували розклад родового ладу в слов’ян Подніпров’я з періодом Київської Русі. На основі методу історико-порівняльного аналізу і дослідження способу виробництва матеріальних благ у відповідну епоху Г. Василенко довів, що розклад родової общини у слов’ян Подніпров’я розпочався понад тисячу років до Київської Русі. За грецьким істориком Геродотом, східні слов’яни у скіфський період отримували додатковий продукт; уже в V ст. до н. е. “вони сіяли хліб на продаж”. Тоді орне землеробство досягло високого рівня внаслідок застосування залізних знарядь праці, зросла і продуктивність праці. Ця обставина зумовила розклад родової общини в зоні Лісостепу за часів скіфської культури. Родову общину змінила община землеробська, яка збереглася у східних слов’ян не лише до Київської Русі, а й до реформ П. Столипіна. Подальший період слов’янської культури – культура шнурової кераміки, що охопила великий регіон Європи (період бронзи, III-II тис. до н. е.) – характеризують істотні зміни в господарстві общини. Відбулося приручення тварин, для обробітку землі використовувалися дерев’яний плуг, ярмо, воли; зросли продуктивність землеробства і урожайність зернових культур; вперше з’явився додатковий продукт – надлишок засобів існування. Такі досягнення і призвели до зміни відносин у сім’ї: попереднє домінування жінки, її роль у забезпеченні засобами існування змінилося на главенство чоловіка, оскільки нові умови господарювання (обробіток землі, догляд за худобою) вимагали значних затрат фізичної сили. Згідно з археологічними дослідженнями і письмовими джерелами, на початку нової ери вже існували необхідні економічні умови для утворення слов’янської державності: ремесло, торгівля, грошовий обіг, продуктивна праця, додатковий продукт. Тобто майже за тисячу років до приходу князя Олега в Київ виникла слов’янська держава, яка була третьою в Європі після Греції та Риму. Фольклорні джерела скандинавського походження – “Молодша Едда” і “Старша Едда” (родовід скандинавських королів) – подають перші згадки про існування держави східних слов’ян у І ст. до н. е. Як політична сила в Європі слов’янська держава стає відомою у VI ст., досягаючи могутності за часів правління Кия. Новий етап піднесення держави східних слов’ян, за висновком Г. Василенка, становить Київська Русь періоду X-XI ст. (Бурбан, 1991).
(2 votes, average: 3,00 out of 5)