Філософія родознавства – Черепанова С. О. – Соціальний смисл зображень “чаклуна” у давньому мистецтві: Кам’яна Могила (Україна), печера “Трьох братів” (Франція)
У давньому мистецтві з’явилося зображення “чаклуна” (Кам’яна Могила – Україна, печера “Трьох братів” – Франція). Зображення “чаклуна” у Кам’яній Могилі суттєво відмінне від подібного зображення у печері “Трьох братів” (Труа Фрер, Франція). “Чаклуна” у Труа Фрер вирізняє химерна маска, прикрашена рогами оленя, його оточують дикі тварини. Зображення датоване пізнім палеолітом. Це засвідчує домінуючий мисливський уклад життя, найтісніший зв’язок світу людини і диких тварин. Інший соціальний смисл виявлено у зображенні “чаклуна” в Кам’яній Могилі. М. Рудинський зіставив це зображення з рисунками подібного символічного значення: “шаман” – у карельських наскельних зображеннях, “чаклун” – з Йєрестада, північна провінція Скене (Швеція), “чаклун” – у Єфвеллінгскопі (північна Африка). За його висновком, ці рисунки виконано значно пізніше, вони належать до кінця неоліту й епохи бронзи. Отже, “чаклун” із Кам’яної Могили належить до епохи, коли господарський уклад характеризує одомашнення тварин і землеробство (Рудинський, 1961).
За припущеннями вчених, людина сучасного фізичного типу сформувалась у пізньому палеоліті. Вважається, що населення Землі періоду палеоліту збільшилося з 5 до 80 млн., що пояснюється ймовірним демографічним вибухом.
Виникнення роду завершує довготривалий процес становлення людства, сукупності людей, які населяють Землю (народонаселення).
В умовах первіснообщинного ладу рід, родова община ставновлять форму об’єднання людей, пов’язаних між собою кровною спорідненістю.
Економічні основи роду зумовила первіснообщинна загальна власність. Утворюючи рід, спільнота людей разом здійснює господарську діяльність, рівний розподіл продуктів і засобів існування.
Структуроутворювальний чинник роду – екзогамія (заборона шлюбу між членами роду). Відповідно до закону екзогамії, рід не міг існувати ізольовано. Виникла необхідність об’єднуватися у племена. Спочатку плем’я вміщувало два роди. Згодом, внаслідок їх розділення, до складу племені належала більша кількість родів, які утворювали фратрії. У родовому суспільстві, фратрія – це спільнота, яка об’єднує кілька родів.
Археологічні культури періоду неоліту вирізняє виробництво керамічного посуду. До цього у побуті давнього населення
України використовували посуд виготовлений із дерева або каменю. Виник новий вид виробництва – прядіння. Нитки виготовляли із волокон диких рослин, згодом (у міру розвитку тваринництва) – із шерсті. Водночас із прядінням виникло ткацтво, вироблявся новий продукт – тканина.
Відділення ремесла від землеробства й утвердження як індивідуального виду діяльності засвідчує другий великий суспільний поділ праці. Створюються можливості переходу від натурального господарства до активної торгівлі.
Важливі ознаки роду – наявність верховного глави, спільне володіння землею, культові місця, могильники.
Родові утворення формувалися спочатку на засадах материнського права (матріархат). Суспільний поділ праці та поява приватної власності зумовили виникнення батьківського права (патріархат).
У процесі поділу праці на фізичну і розумову на рівні роду (племені) виділяється своєрідна “первісна еліта” – жерці (старійшини). Вони переважно опікувалися духовним життям роду, здійснювали культову діяльність, лікування, навчання молоді, прилучення до духовних традицій предків.
Покоління міфологічне вважається способом організації часу, персонажів пантеону і героїв сакральної історії.
Традиційний сюжет загибелі першого міфічного покоління людей (велетнів та ін.) зумовлений мотивом спасіння першопредків. Біблія пов’язує мотив спасіння з образом Ноя, сини якого – Сим, Хам і Яфет вважаються родоначальниками усіх народів світу (для порівняння – в іранській традиції відомі три сина Траетаони, три сина Таргітая). Ветхо-заповітний родослівник “синів Ноя” під назвою “Таблиця народів” називає нащадків Сима, Хама і Яфета (Буття, 10). Вони самі, їхні сини і внуки показані як родоначальники-епоніми великих мовних і етнічних груп народів, племен, земель, держав. Це народи Елама, Дворіччя, Сирії, євреїв і споріднених з ними племен (семітські народи – від епоніма “Сим”); народи Африки, а також ханаанеї (хамітські народи – від епоніма “Хам”); народи, розселені на північ від нащадків Сима і згодом ототожнені з індоєвропейськими народами, – “яфетиди”.
Своєрідним відлунням міфологічного тлумачення поколінь є перелік “колін Ізраїлевих”, з яких починаються сакральні (Біблія), епічні “Шахнаме” (“Книга царів”)*1, або історичні зводи (літописи і хроніки). У ветхозаповітних легендах йдеться про 12 синів Іакова (за Біблією, рід Іакова налічує 66 душ).
*1: {Поет Абулькасим Мансур узяв псевдонім Фірдоусі (“райський”). Жив і творив у східному Ірані (між 932 і 943 – між 1020 і 1026), що у ті далекі часи належав до складу держави Саманідів; у її межах об’єднувались землі предків сучасних таджиків і персів; з 976 р. працював над поемою “Шах-наме”, яку розпочав поет Дакікі (загинув 977).}
Біблійна традиція вважає прабатьками Адаму і Єву. В давньоєврейській мові слово “абат” означає “людина”, “чоловік”, а також “глина”, “земля”, “червоний колір”. За біблійною легендою, Бог зліпив першу людину – Адама – з червоної глини; Єва (давньоєвр. Hauua від Наїіа – “жива”) – ім’я першої жінки, дружини Адама. Цікаво, що Кабала (давньоєвр., буквально – переказ, легенда) – містична течія в іудаїзмі, своєрідно поєднує пантеїстичні засади неоплатонізму та міфологеми гностицизму з іудейським сприйняттям Біблії як світу символів. За поширеним твердженням, первісно Адам втілює надзвичайну потужність Універсуму (тобто мікрокосм прирівнюється до макрокосму).
В світосприйнятті, його осмисленні через певні якісні або кількісні ознаки (вимір у часі) особливого містичного смислу набули числа. В минулому числам надавалися різні якості: природні, людські, священні. Космологічним числом, своєрідним символом повноти фізичної і духовної, вважалося число 7. Сімка використовувалась у ритуалах давньої магії, згадується як священне число у шумерських міфах.
Месопотамські клинописи III-II тис. до н. е. оповідають: “Сім найвеличніших богів, котрі вирішують долю буття, п’ятдесят богів і богинь, котрі дають поради, зібралися у залі творіння, у будинку Луку й виліпили із глини божественного юнака Лахара, покірливого пастиря, і його сестру, турботливу богиню зерна Ашнан” (Редер, 1965).
Проте інший смисл мають вирази “сімка”, іміна-бі (шумер. – “їх семеро”), себетту, сібітті (аккад. “сімка”, “семеро”) – у шумерській і аккадській міфологіях категорія демонів, переважно злих.
У Стародавніх Єгипті та Римі водолікування і грязелікування тривало сім тижнів. Сучасна наука довела, що оздоровлення клітин у хворих відбувається саме за сім тижнів.
Давньогрецький філософ Піфагор вважав, що світом керують числа і їх співвідношення. Згідно з вченням піфагорійців, які зазначали тісний зв’язок математики і містики, число 7 символізує розум, здоров’я, світло.
Вираз “сім мудреців” нагадує про грецьких мислителів і державних діячів VII і VI ст. до н. е., яких вирізняли мудрість і розум.
Під назвою “сім чудес світу” відомі культурні шедеври давнини.
Для нас стали звичними вирази: “сім кольорів веселки”, “сім нот музичної гами”. За даними археології, музичні звуки відомі нашим предкам з періоду палеоліту. З-поміж виявлених музичних інструментів на теренах України найдавнішими вважаються флейта з відростка рогу північного оленя (Молодове), резонаторні й безрезонаторні ударні інструменти (Мізин).
Присутня сімка в орнаментах археологічних знахідок (Мізин), виробах скіфських майстрів. Скіфам був властивий культ “семи богів” (Абаєв, 1962).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)