Філософія родознавства – Черепанова С. О. – Прикмети, погода та господарська діяльність
Прислів’я і приказки відображають тісний зв’язок між явищами природи і погодою, що засвідчує спостережливість наших предків.
Науковий аналіз поетики українських прикмет дає підстави розглядати їх як “окремий самостійний жанр українського фольклору”. Трансформація прикмет у суміжні паремії (господарські рекомендації, приказки, тексти магічних дій, примовки, загадки тощо), побутування у народнопісенній ліриці виявляє генеративні можливості прогностичного вислову (Пасічнюк, 2003).
Найдавніші прикмети наші предки враховували у господарській діяльності:
Багряні зорі – на вітер.
Блимають зірки – погода погіршиться.
Журавель прилетів – тепло приніс.
Ластівки низько літають – дощ обіцяють.
На траві роса – легше ходить коса.
Трубний клич лебедів – до бурі.
Хмари зачепились за гай – буде грибів урожай.
Червоний місяць – на вітер, блідий – на дощ.
Чорниця дозріла – дозріло й жито.
Шпак прилетів – весна біля порога.
Весняний день рік годує.
Весна багата на квітки, а осінь на сніпки.
Ранні опеньки – рання сівба.
Ярі сій у грязюку, озимі – в пилюку.
Доки не співав соловейко, не сійте гречки і не стрижіть овечки.
Цвіте, розкошує дика морква – зима буде тепла.
Народні прикмети стосовно певної пори року давали змогу прогнозувати можливі наслідки хліборобської праці:
Євдокія несе селянину затії: треба плуга гострити, борону чинити (14 березня).
Федот заметіль приніс – довго трави не буде (15 березня).
Березневий великий сніг – на добрий урожай. Квітень з водою – травень з травою.
Травень холодний – рік хлібородний.
Липень спекотний – літо без хліба.
***
Юрій на поріг весну приволік (6 травня).
Теплий Єгор весну починає (6 травня), а Ілля закінчує літо (2 серпня).
Єремій, Єремій, про посіви розумій (13 травня).
(15 травня – Борисів день, солов’їний день).
Миколин дощ зайвим не буває: на Миколи дощовито – влітку буде гарне жито (22 травня).
***
Купальська ніч зоряна – будуть гриби (7 липня). Андрій озимі хліба наливає, а овес і половини не сягає (17 липня).
***
Осінь дощова – на врожай. Довго не відлітають шпаки – осінь буде суха. Волога, але тепла осінь – на довгу зиму. Журавлі у вирій першими відлетіли – холода прийшли, лебеді рушили – настала пора заморозків. Гуси у вирій – буде сніг.
***
Жолудів і горіхів багато, а грибів мало – зима буде суворою.
Пізній гриб – пізній сніг.
Ворони влаштовують у небі “хоровод” – на снігопад.
Грак прилетів – чекайте снігу.
Земля в снігу – бути пирогу.
Сніг лапатий – урожай багатий.
Грудень холодний та сніжний – хліб буде пишний.
Січень холодний – липень сухий і спекотний.
Прийшли Прокіп і Влас – уже весна в нас (23 січня).
Федот теплий – буде рання весна (24 січня).
Місяць лютий – гостро кутий.
На Стрітення півень води нап’ється (15 лютого) – на Юрія віл напасеться (6 травня).
***
Інею багато у лютому – влітку багато роси.
Лютий без снігу – літо без хліба.
Ранній іній – до тривалої зими.
На полях сніг хвилястий – на врожай.
У народних прислів’ях відображена трудова етика визнає за найвищі моральні чесноти шанування землі, хліба:
Землі кланяйся низько, до хліба будеш близько.
Рідна земля і в жмені мила.
Хліб житній – то батько рідний, гречана каша – то матір наша.
Добрим зерном землю засівай – збереш гарний урожай.
Гріх землю бити – вона наша мати.
Сонце гріє, сонце сяє – вся природа воскресає.
Глибше орати – більше хліба мати.
Повний колос до землі гнеться, а пустий вгору дереться.
Аби сіяв вчасно, то і вродить рясно.
Пшениця колоситься – життя веселиться.
Хто полю годить, тому жито родить.
Влітку день віз хліба дає.
Коли хліб на возі, то нема біди в дорозі.
Гріє не зимова шуба, а літній хліб.
Очищали ми зерно, щоб родило і росло.
Які зерна, такий і сніп.
У жнива в селянина три турботи: і косити, і орати, і сіяти.
Сій густо – не буде пусто.
Як сіно косять, то дощів не просять.
Як жнива закінчиш впору9 буде що возити в комору.
Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеться.
Один урожай збирай, а про інший дбай.
Яка пшениця – така й паляниця.
Паляниця – хлібові сестриця.
Чим нива чорніша, тим хліб біліший.
Шанування батьків, повага до матері – головна моральна заповідь українського народу. При зустрічі з дорослими дітям належало вклонятися, доторкаючись рукою до землі, чим виражалося побажання добробуту. Вихованість дітей оцінювалася їх турботою про батьків, зокрема, коли вони досягали похилого віку.
Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.
Доглядай землю плідну, як матір рідну.
Ласкава дитина – мов щаслива година.
Та земля мила, де мати родила.
Які мама й татко, таке й дитятко.
Хто матір забуває, того Бог карає.
Приказки і прислів’я відображають усталені цінності родинного життя українського народу – цінності роду, сім’ї, домівки:
Дерево міцне корінням, людина родиною.
Пізнай свій рід – побачиш свій шлях у житті.
Козацькому роду нема переводу.
Рід пізнавай – все добре переймай.
Згода дім будує, а незгода руйнує.
Веселий гість – дому радість.
Найдорожчий клад – коли в родині лад.
Ми з такого роду, що любимо свободу.
За народною етикою і філософією, найголовнішими морально-етичними ознаками людини є честь, гідність, прав да, мудрість, доброта:
Честю гордись, а батьком-матір’ю – не хвались.
Честь втратиш – пропадеш, добро втратиш – наживеш.
Чуже переступи, та не займай.
Правда світліша за сонце.
Стій за правду горою, то й люди з тобою.
Не шукай правди в інших, якщо в тебе її нема.
Розум – скарб людини.
По одягу стрічають, по розуму проводжають.
Труднощі мучать, зате розуму учать.
Мудрий не говорить, коли робить, а скаже, коли зробить.
Аби розум – щастя буде.
Щастя – не підкова, під ногами не знайдеш.
Великий рости, щасливий будь, себе не хвали, іншого не гудь.
Гречність і відвага – козакові слава.
Зрубав дерево – посади два.
Добре діло – твори сміло.
Робиш добро – не кайся, робиш зло – зла й сподівайся.
Все добре переймай, а зла уникай.
На особливу повагу, з погляду народної моралі, заслуговують люди, яким властиві працелюбність і відповідальність:
По труду і честь.
Талант – це наполеглива праця.
Трудовий хліб – солодший за мед.
Аби вмів робити, навчишся як жити.
Аби руки і охота, буде зроблена робота.
Праця людину годує, а лінь марнує.
Не хитруй, не мудруй, а чесно працюй.
З погляду народної моралі заслуговують на зневагу люди, котрим властиві такі негативні риси, як безвідповідальність, заздрість, пияцтво, лінощі:
Хто без діла, той без хліба.
Що спішно, то смішно.
Вперта коза – вовкові радість.
Краще не обіцяти, як слова не здержати.
У кожної Федорки свої відговорки.
Без відваги зазнаєш зневаги.
Гав хто ловить – сам собі шкодить.
Було ремесло, та хмелем поросло.
Заздрий від чужого щастя сохне.
За спання не купити коня, а з лежі – не справити одежі.
Де хміль у голові, там розум мовчить.
Запив – і совість пропив.
Горілку полюбив – родину занапастив.
Хліб на ноги ставить, а горілка з ніг валить.
Без трудів не їстимеш пирогів.
Завдяки коротким і влучним висловам активніше засвоюється народна життєва етика спілкування:
Де добрі люди, там біди не буде.
Слово до слова – зложиться мова.
Щире слово, добре діло – Душу й серце обігріло.
Гостре словечко коле сердечко.
Слово не горобець, вилетить – не піймаєш.
Слова ласкаві, та думки лукаві.
Орла не вчи літати, а соловейка співати.
В чужому домі будь привітний, а не примітний.
Вмій пожартувати, знай, коли перестати.
Посієш вчинок – виросте звичка.
Семеро одного не чекають.
Один у полі не воїн.
Терпи, козаче, отаманом будеш.
Що собі не мило, того й людям не зич.
Шануй сам себе, шануватимуть люди тебе.
Народні приказки і прислів’ях утверджують високу моральну цінність дружби:
Без вірного друга великая туга.
Не той друг, хто медом маже, а той друг, хто правду каже.
Нових друзів май, старих не забувай.
У народі завжди особливо цінуються навчання, знання, ремесло, освіта:
Азбука – до мудрості дорога.
Більше науки – спритніші руки.
З ремеслом дружити – в житті не тужити.
Не лінуйся рано вставати, щоб змолоду більше знати.
Книжка вчить, як на світі жить.
Книжку читай – розуму набувай.
Книжка – найкращий друг.
Щоб не зазнати злої долі, працюй у школі, вдома, в полі.
Не вмієш – життя навчить, не хочеш – воно заставить.
Наука і труд хороші плоди дають.
Здобудеш освіту – побачиш більше світу.
Народна мораль найвищими духовними вартостями вважає свободу, мир і взаємоповагу між людьми, шанування традицій рідного краю, а відтак – шанування України:
Без верби і калини немає України.
Україна – рідний край, про її добробут дбай.
Людина без Вітчизни – як соловей без пісні.
У чужій сторонці не так світить і сонце.
У всякім подвір’ї – своє повір’я.
Народ без свободи – як риба без води.
Єдність і братерство – велика сила.
Воля пташці краща від золотої клітки.
Ліпше пташці на сухій гілці, ніж у золотій клітці.
Степ та воля – козацькая доля.
За рідний край життя віддай.
Мир будує – війна руйнує.
Від краю до краю – всім добра бажаю.
Простежуються певні взаємозв’язки між прислів’ями і загадками. Як жанр усної народної творчості загадки відомі в різних народів світу.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)