Етнопсихологія – Савицька О. В. – 4. Сучасний стан розвитку етнопсихології
Етнопсихологічні дослідження активізувалися в 70-х рр. XX ст. Науковці (Л. М. Дробіжева, І. С. Кон, Г. В. Старовойтова та ін.) висловили думку про відсутність понятійного апарату етнопсихології, суперечливість у визначенні певних етнопсихологічних категорій, акцентуючи увагу на прямому зв’язку етнопсихології з соціальною психологією, етносом і нацією.
У вітчизняній етнопсихології 70-90-х рр. точилися дискусії навколо таких питань:
1)що є предметом вивчення етнопсихології (психічний склад населення, спільність національного характеру чи з’ясування окремих сторін психіки представників певного етносу);
2) якою повинна бути логіка етнопсихологічних досліджень; 3)як необхідно застосовувати теорію діяльності О. М. Леонтьєва, концепцію єдності психіки та діяльності з метою об’єктивного пояснення психічної своєрідності певного етносу, чинників психічних відмінностей у представників різних етносів.
У сучасній етнопсихологічній науці виділяють декілька напрямків ЇЇ розвитку:
– порівняльні дослідження етнічних особливостей психофізіології, когнітивних процесів, мовлення та емоцій;
– культурологічні дослідження, метою яких є з’ясування особливостей символічного світу, ціннісних орієнтацій та культури різних етносів;
– дослідження етнічної свідомості та національної самосвідомості;
– вивчення етнічної специфіки соціалізації дітей.
У руслі сучасного культурологічного підходу до вивчення проблеми етнічної свідомості здійснюється психологічний аналіз таких її компонентів: міфів, легенд, історичних текстів, зразків матеріальної культури, усної народної творчості (В. Я. Пропп, Г. Д. Гачев, В. М. Топоров, Б. О. Рибаков, М. Ю. Савельсва), знань, ідей, сукупності думок, переконань, вірувань, буденних форм свідомості (О. В. Улибіна), настанов народної педагогіки та ін.
Когнітившій підхід до дослідження проблеми етнонаціональної свідомості й самосвідомості представлено з’ясуванням смислу таких їх структурних компонентів, як:
– етносоціальні уявлення про культуру, мову, територіальну належність, державність народу, етнічна ідентичність, усвідомлення інтересів власного народу (К. В. Коростеліна, В. П. Левкович, Н. Г. Пєшкова та ін.);
– етнічний образ, установки, переконання, стереотипи, упередження, забобони (Л. М. Дробіжева, Г. В. Старовойтова, О. В, Улибіна);
– цінності та ціннісні орієнтації, психічні універсали (Г. У. Солдатова).
Дослідження російської вченої, етнопсихолога Т. Г. Стефаненко присвячено різноманітним аспектам проблеми етнічної ідентичності, особливостям етнічної соціалізації підлітків та психології міжетнічних відносин.
Відомий вірменський психолог A. A. Налчаджян досліджує проблеми міжетнічних відносин, національних стереотипів і символів, етнозахисних механізмів, етноцентризму, національної й етнічної самосвідомості та їх структури.
Вітчизняна дослідниця, соціолог М. І. Пірен поєднує філософський, психолого-педагогічний, історичний та народознавчий підходи з метою розкриття особливостей характеру, ментальності, мови, екології, культури, шлюбно-родинних стосунків етносів, зокрема, українців.
Сучасна українська дослідниця О. М. Лозова вивчає психосемантичну структуру етнічної свідомості, а саме її перцептивні, рефлексивні та категоріальні компоненти. Вона провела психосемантичну реконструкцію первинних структур свідомості давніх східних слов’ян: досліджено оцінність, емоційність, реактивність, просторову й часову категоризації світу. Вченою окреслено межу між своїм і чужим у семантиці різнокультурних об’єктів, виявлено етнокультурну і соціокультурну детермінованість сприймання цих об’єктів східними слов’янами.
Процес відродження та розвитку етнопсихологічної науки триває й донині.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)