Етнопсихологія – Савицька О. В. – 1. Дослідження первісних культур
1. Дослідження первісних культур.
2. Мовознавчі дослідження етнічної самобутності.
3. Становлення етнопсихологічних знань в Україні.
4. Сучасний стан розвитку етнопсихології.
1. Дослідження первісних культур
Вивчення первісних культур розпочалося з поширення на американський континент ідей В. Вундта. В 20-30-х p. p. XX ст. Ф. Бо-ас обгрунтував концепцію “Культура і особистість”, основними завданнями якої були: вивчення індивідуальної психології; розробка поняття “особистість” як первинної одиниці, що визначає структуру цілого; вивчення процесу формування особистості.
Дослідження в межах цієї теорії проводила Р. Бенедикт, висунувши ідею про фундаментальні відмінності між культурами, кожна з яких вирізняється своєю домінантою. Вчена охарактеризувала такі типи культур: параноїдальну, аполонічну та діонічну. Згадані типи культур значною мірою упродовж тривалого проміжку часу відповідають психіці індивіда. На думку дослідниці, культура є схожою до особистості, що висвітлена на екрані.
Подальші дослідження в руслі цієї теорії були спрямовані на виявлення того, за яких обставин і як саме відбувається взаємодія культури та особистості. І якщо в ранніх працях Р. Бенедикт ототожнювала культуру і особистість, то пізніше – підкреслює, що індивід, культура і суспільство нерозривно пов’язані між собою і впливають одне на одного.
Поширенню та становленню концепції “Культура і особистість” сприяв А. Кардинер. Він здійснив теоретичне узагальнення польових досліджень своїх попередників і прийшов до висновку, що з моменту народження на дитину впливає її безпосереднє оточення, зокрема, способи догляду за немовлям. Саме вони відрізняються в різних культурах і накладають відбиток на особистість дорослого.
А. Кардинер вказав на те, що у кожній культурі існує єдиний домінуючий тип особистості, який формується за допомогою цієї культури. Такий тип особистості він назвав базовим чи основним.
Базова особистість – це схильності, уявлення, способи зв’язку з іншими людьми, тобто все те, що робить людину сприйнятливою до певної культури і забезпечує її адаптацію до фундаментальних реальностей життя в певній культурі.
На зміну теорії базової особистості прийшла теорія модальної особистості. Поняття “модальної особистості” визначає найпоширеніший тип особистості у культурі (мода – це статистична величина, що вказує на найбільшу частоту повторювань у групі значень – Авт.). Таким чином, використання поняття модальна особистість не передбачає того, щоб усі члени спільності мали одну і ту ж саму особистісну структуру.
Модальна особистість наділена такими рисами, які найчастіше зустрічаються і зберігаються у дорослих членів цього суспільства.
У XIX ст. паралельно здійснювалися емпіричні дослідження в загальній психології. До найбільш відомих належать порівняльно-культурні дослідження Л. Леві-Брюля та К. Леві-Строса.
Л. Леві-Брюлем було обгрунтовано концепцію, яка протиставляла мислення первісної людини логічному мисленню європейців, акцентуючи увагу на відмінностях між культурами. Науковець вивчав мисленнєву установку, уяву, склад розуму та в цілому пізнавальну діяльність, використовуючи поняття “колективне уявлення”, введене Е. Дюркгеймом.
Л. Леві-Брюль виокремив три основні особливості колективних уявлень: 1) емоційна інтенсивність; 2) нечутливість до логічних суперечностей (нероздільними є сон і реальність, предмет і зображення, тінь і людина, ім’я і людина й т. ін.); 3) непроникливість для об’єктивного досвіду (невдалий обряд, продемонстрований для доказу неправильності суджень і поглядів, не знищує віри в нього).
Вчений зробив висновок про те, що колективні уявлення передаються від покоління до покоління і “нав’язують” себе особистості. Тобто, вони є не предметом роздуму, а предметом віри. Л. Леві-Брюль, вивчивши і систематизувавши емпіричний матеріал, вважав, що для людей з архаїчних культур не існує двох світів: фізичного і духовного. Для них існує лише містично-реальний світ, до якого вони причетні. В цих людей відсутня потреба в пізнанні оточуючого світу, а їх єдине прагнення полягає у тому, щоб жити в тісній єдності з таким світом.
К, Леві-Строса цікавили загальнолюдські риси та їхні вияви у конкретних окремих народів. Він вивчав фольклор, міфологію, особливості національної кухні тощо. За зовнішніми розбіжностями він відшуковував універсальні структури, які виступають основою будь-якого явища культури. К. Леві-Строс вважав потребу “жадоба об’єктивного пізнання” універсальною для первісних народів. Наприклад, первісні народи вражають багатством і точністю ботанічних знань. Своїми висновками він спростував ідеї Л. Леві-Брюля. Пояснюючи форми несвідомих структур мислення, дослідник зазначив, що їх основою виступають бінарні опозиції чи двійкові антоніми (наприклад, вогонь – вода, життя – смерть, свій – чужий, праве – ліве тощо), які впливають на логічні операції та поведінку людей. Існування бінарних опозицій є свідченням наявності відчуття внутрішньої конфліктності світу, що виступає основою для його категоризації.
Згідно з концепцією К. Леві-Строса, функція мислення на будь-яких етапах історії людства полягає у категоризації світу за допомогою бінарних опозицій. “Неприручена” думка первісних народів є такою ж логічною, як і в сучасних людей.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)