Етика ділового спілкування – Гриценко Т. Б. – 6 4. Рефлексивне слухання
Іствуд Атватер визначає такі види слухання, як нерефлексивне та рефлексивне і розкриває переваги та недоліки кожного з них у процесі спілкування.
Суть нерефлексивного слухання – в умінні уважно мовчати, не втручаючись у мову співбесідника своїми зауваженнями. Нейтральні, по суті малозначимі фрази (“Так!”, “Як це?”, “Розумію вас…”, “Що?”) є тими “мінімальними” і найпростішими відповідями, які дозволяють змістовно продовжити бесіду, співрозмовник запрошує до вільної невимушеної розмови.
Часто, враховуючи позу чи вираз обличчя, використовують так звані “буферні” фрази: “У вас вигляд щасливої людини”, “Вас щось хвилює?”, “Розумію”, “Щось трапилось?”, “Приємно це чути”.
Дослідження засвідчили, що проста нейтральна репліка підбадьорює співрозмовника і викликає в нього бажання продовжити розмову.
Ситуації, в яких корисне нерефлексивне слухання:
У Співрозмовник має бажання висловити своє ставлення чи свою точку зору.
Таке слухання корисно також для вияснення того, який зміст вкладається в пропозицію чи подану скаргу при проведенні комерційних переговорів, у сфері торгівлі і послуг при з’ясуванні потреб клієнтів тощо.
Співрозмовник бажає обговорити болючі питання. Коли людина шукає вирішення якоїсь проблеми чи почуває себе ображеною, у неї виникає страх, розчарування, біль і потреба в співрозмовникові.
Співбесідник має труднощі у висловленні своїх проблем. Учасників одного дослідження попросили записати на магнітофон свою розмову на будь-яку тему. Це матеріально заохочувалося. Дехто з учасників експерименту говорив до п’яти днів поспіль. У результаті деякі з учасників відчули себе краще, тому що мали змогу виговоритися, а ще в декого склалася думка, що магнітофон – краще, ніж будь-який співрозмовник.
Отримання емоцій у розмові з особою, яка займає вищу посаду, і потреба поділитися цими емоціями. Тому не викликають здивування результати досліджень, які вказують на те, що дисципліна та морально-психологічний клімат вищі в тих колективах, де керівник частіше вислуховує скарги і проблеми підлеглих, тобто більш “орієнтований на працівників”. Працівники в таких колективах досягають вищої продуктивності, ніж ті, керівники яких орієнтовані переважно на виробництво.
Ситуації, в яких нерефлексивного слухання недостатньо: У Невелике чи відсутнє бажання в співбесідника говорити. Нерсфлексивне слухання передбачає активне бажання співрозмовника говорити.
Нерефлексивне слухання помилково розуміється тим, хто говорить, як згода слухати.
Небезпечність слухання в тому, що люди неправильно розуміють нашу симпатію як співчуття, а розуміння як згоду. Результатом цього може стати ще більше непорозуміння та обурення.
– Той, хто говорить, прагне отримати активнішу підтримку чи схвалення. У таких випадках співрозмовник бажає не тільки розуміння, а й шукає активної підтримки чи керівництва до дії.
– Нерсфлексивне слухання недоречне тоді, коли воно суперечить інтересам співрозмовника і заважає його саморсалізації. Цим слуханням можуть зловживати люди, які люблять багато поговорити, не сприймають потреб інших, і прагнуть своєю мовою контролювати інших.
Якщо методів нерефлексивного слухання не досить, необхідно користуватися методами рефлексивного слухання.
6 4. Рефлексивне слухання
Рефлексивне слухання є об’єктивним зворотним зв’язком з тим, хто говорить, в якості контролю точності сприйняття почутого. Іноді ці методи називають “активним слуханням”. Уміння слухати рефлексивно необхідне для ефективного спілкування через обмеження і труднощі, які виникають у процесі спілкування.
Такими бар’єрами є:
Багатозначність слів, коли виникає потреба встановити чи уточнити зміст даного висловлення;
“закодованість” значення повідомлень, коли ми говоримо одне, а маємо на увазі інше, тому часто не вдається висловити думку, щоб слухач правильно її зрозумів;
Труднощі відкритого самовираження: чим менше впевненості в собі, тим довше людина ходить “по колу”, перш ніж перейти до головного; інші суб’єктивні фактори, які негативно впливають на спілкування.
Усе це вказує на необхідність уміння слухати рефлексивно, тобто розшифровувати зміст повідомлень. Розглянемо чотири види рефлексивних відповідей: вияснення, перефразування, відображення почуттів, регулювання. Практично ці види відповідей використовуються комбіновано.
Вияснення – це звернення до співрозмовника з уточненням, що допомагає зробити повідомлення більш зрозумілим. З цією метою використовують такі ключові фрази: “Чи не повторите ви ще раз?”, “Я не розумію, що ви маєте на увазі”, “Я не зрозумів”, “Чи не поясните ви це?” тощо.
Перефразувати – означає сформулювати ту саму думку інакше, іншими словами, з метою перевірки точності сприйняття інформації. Перефразування можна почати словами: “Як я вас зрозумів…”, “На вашу думку…”, “Іншими словами, ви вважаєте…”, “Як я розумію, ви говорите…” тощо.
Відображення почуттів – сприйняття емоційного стану співрозмовника. Відповідь чи емоційна реакція на почуття інших важливі тому, що в спілкуванні люди по суті обмінюються тим, що має для них особисто важливе значення. Тобто спілкування багато в чому залежить не тільки від фактичної інформації, але й від того, що для людей значимо. Східна мудрість говорить: “Слухай, що говорять люди, але розумій, що вони відчувають”.
Щоб зрозуміти почуття співрозмовника, потрібно:
– користуватися фразами типу: “Мені здається, ви почуваєте…”, “Мабуть, ви відчуваєте…”тощо;
– звернути увагу на вживані співрозмовником слова, що передають почуття (гнів, радість, сум та інші), які є ключовими;
– спостерігати за невербальними засобами спілкування (вираз обличчя, інтонація, поза, жестикуляція);
– спробувати зрозуміти загальний контекст спілкування, причини звернення співрозмовника саме до вас.
Регулювання – висновок щодо основних ідей, почуттів співрозмовника, партнера. Резюме теж формулюється своїми словами, але вступні фрази можуть бути такі: “Те, що ви в даний момент сказали, може означати…”, “Вашими основними ідеями, як я зрозумів, є…” тощо.
Регулювання особливо необхідне в ситуаціях, які виникають при обговоренні розбіжностей, врегулюванні конфліктів, розгляданні претензій, проведенні засідань різних робочих груп і комісій, а також у кінці телефонних розмов.