Етика ділового спілкування – Гриценко Т. Б. – 1.7 Етичний бік спілкування
Спілкування тісно пов’язане з діяльністю. Будь-яка форма / спілкування є формою спільної діяльності. У ній формуються не тільки суб’єкт – об’єктні (людина – предмет діяльності), а й суб’єкт – суб’єктні відносини (людина – людина). Суть спілкування полягає у взаємодії суб’єктів діяльності.
Спілкування може розглядатися як сторона, умова діяльності або як окремий її вид. Але зв’язок між ними полягає саме в тому, що завдяки спілкуванню діяльність організовується. Розбудова плану спільної діяльності вимагає від кожної людини розуміння мети діяльності, засобів реалізації, розподілу функцій для ЇЇ досягнення. Специфіка спілкування в процесі дій полягає в створенні можливості організації та координації діяльності окремих її учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв’язки та стосунки між людьми.
У спілкуванні реалізується система ставлення людини до інших. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно є засобом передачі суспільного досвіду.
Специфіка спілкування визначається тим, що в його процесі суб’єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями тощо. У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості.
Результатом спілкування є налагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки цьому здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв’язок людей у процесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи.
Цей процес координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті. Потреба у спілкуванні є однією з первинних потреб дитини. Вона розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до складніших (співробітництво, інтимно-особисте спілкування тощо).
1.7 Етичний бік спілкування
Готика звернена до складного світу людини, її родової суспільної сутності, яка реалізується в моральній діяльності конкретних особистостей.
Етика – це наука про мораль: її природу, сутність, специфіку, роль і місце в розвитку людини. Вона вивчає особливу сферу людської діяльності, ЇЇ закономірності та прояви в історичній практиці людей, у моральних поглядах, структурі моральної свідомості.
Розглядаючи моральність у практичному значенні, яка виражається у спілкуванні, здатності людини співвідносити себе з іншими людьми, що покладається в основу аналізу поняття ганебного або гідного людини.
Прояви моральності в діяльності конкретних індивідів визначаються як доброчесність, порядність, відповідальність тощо.
Важливим елементом загальнолюдського в моралі є моральна культура спілкування – це “культура, що пов’язана з утвердженням у суспільстві гуманістичних справедливих взаємин між людьми. Це здатність людини до вибору в спілкуванні необхідних форм і засобів, що сприйняті й трансформовані людиною в процесі виховання і самовдосконалення. Це культура, що активізує прагнення людини до особистісного самовираження, до самоствердження людської гідності. Це культура, яка спонукає до моральної творчості під час спілкування” . Під моральним спілкуванням мають на увазі стійкі зв’язки між людьми, а також потребу в морально-психологічному. взаєморозумінні, навіть у вирішенні ділових проблем.
Рівень культури може, з одного боку, сприяти повноцінному спілкуванню, або, з іншого — породжувати почуття відчуженості, самотності, непорозуміння, якщо рівень культури спілкування є низьким.
Моральна культура спілкування є складовою культури спілкування загалом. Останнім часом виокремлюють такі рівні моральної культури:
– ритуальний (спілкування людей у буденному житті з дотриманням загальноприйнятих правил етикету);
– маніпулятивний (спілкування людей з метою досягнення своїх цілей, часто за рахунок інших);
– гуманістичний (спілкування з повагою один до одного, з прагненням вирішити проблеми і врахувати інтереси кожного) .
Спілкування є однією з найфундаментальніших, найвищих соціальних потреб людини. Воно має практичне значення, ефективність і результативність якого залежить від багатьох факторів, властивих людям, учасникам процесу спілкування.
Для моральної культури спілкування властиве прагнення до взаєморозуміння, відвертості, симпатії, довіри, вміння говорити та вміння слухати. Не випадково в деяких соціальних сферах людської діяльності протягом століть відшліфовуються такі поняття, як: моральні цінності, моральні норми та принципи, гуманістичні комунікативні установки у спілкуванні, професійна (службова) етика, моральні вимоги до представників професій, які найбільше включені у сферу людських відносин.
До моральних цінностей відносять об’єкти, явища та їхні властивості, а також абстрактні ідеї, які втілюють у собі узагальнені ідеали. Це своєрідний еталон. У духовному відношенні цінності творять або відроджують людину з усіма її потребами. Обираючи певні моральні цінності, людина підтверджує свідоме ставлення до норм і принципів моралі, дієвість своїх мотивів, цілісність моральної свідомості загалом.
Моральні цінності добра, морального обов’язку, відповідальності, справедливості, честі й гідності людини, совісті особливо впливають на поведінку людей, їх взаємини з іншими, на характер і культуру спілкування.
У житті людей моральні цінності регламентуються моральними нормами і принципами.
Моральні норми і принципи – це певні вимоги та заборони, що регулюють діяльність, поведінку людей, їхню взаємодію та спілкування. Ці норми та принципи, встановлені людьми в суспільстві на певному етапі його розвитку, є взірцем поведінки та обов’язкові для виконання.
Люди у своїй поведінці та спілкуванні дотримуються різних моральних норм та правил. Розумна людина весь час намагається контролювати свої дії, вчинки. Нерозумна, на думку Конфуція, робить три помилки: говорить, коли не час говорити; не говорить, коли настав час говорити; і говорить, не помічаючи міміки.
Нині людина звертається або до моральних норм, прийнятих суспільством, або до особистих моральних норм і принципів.
Моральними цінностями визначаються особливості комунікативних установок на взаємодію та спілкування між людьми. Якщо людина сприймає гуманність як цінність, то її комунікативні установки будуть гуманістичними. Така людина буде у взаєминах з іншими доброю, чесною, порядною, справедливою, буде з повагою ставитися до інших.
Щоб реалізувати свої здібності, потрібно бути в єдності зі світом і водночас у злагоді із собою. Якщо цього не вдається досягти, то перед людиною постають моральні проблеми, а неможливість їх розв’язання часто призводить до неврозу. Щоб цих проблем не виникало, зокрема під час спілкування, слід дотримуватись основних принципів етики:
– не роби іншому того, чого б ти не хотів, щоб він робив тобі;
– що ти робиш іншим, те робиш і собі.
Тобто в діловому спілкуванні не можна, маніпулюючи іншим, досягати вигоди лише для себе, особливо за допомогою хитрощів, махінацій, нечесної гри. Це золоте правило моральності, яким і слід керуватися для того, щоб забезпечити такий рівень культури спілкування, що допомагає виявити та розкрити найкращі сторони особистості. Водночас це процес виховання і самовиховання, в якому люди впливають одне на одного. Саме у спілкуванні якнайкраще виявляються моральні якості людини, відповідність її поведінки загальноприйнятим моральним нормам та принципам.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!
Моральні цінності є однією з форм прояву моральних відносин у суспільстві. Вони становлять основу комунікативних установок, які є складовою культури спілкування.
Моральні норми і принципи – це певні вимоги та заборони, які регулюють діяльність, поведінку людей, їх взаємодію та спілкування. Ці норми та принципи, які встановлюються людьми в тому чи іншому суспільстві на певному етапі його розвитку, є певним взірцем поведінки та обов’язкові для виконання:
Не роби іншому того, чого б ти не хотіе, щоб він робив тобі.
Що ти робиш іншим, те робиш і собі.
У спілкуванні якнайкраще виявляються моральні якості людини, відповідність її поведінки загальноприйнятим моральним нормам та принципам.
Виконуючи професійні обов’язки, людина виявляє свої ділові та моральні якості, впливає через них на інших, йдучи до поставленої мети. При цьому виявляє свою професійну культуру. Це поняття означає відповідність поведінки, говоріння, слухання, мовлення в професійній діяльності загальноприйнятим моральним нормам і принципам, а також вимогам, що ставляться до професії. Представникам таких професій, як лікар, вчитель, суддя, священнослужитель, необхідно знати, як діяти відповідно до моральних принципів, бо об’єктом їхньої діяльності є людина. З цими професіями пов’язане поняття професійної моралі. А такі професії, як менеджер, маркетолог, з’явилися не так давно, але успішність їх діяльності теж цілком залежить від того, чи будуть вони дотримуватися моральних норм та принципів.
Професійна мораль – це те, що конкретизує загальнолюдські моральні цінності (норми, принципи, поняття) в конкретних професіях. Особливості професійної моралі вивчає професійна етика.
Професійною етикою називають кодекси поведінки, що забезпечують моральний характер тих взаємовідносин між людьми, які випливають з їхньої професійної діяльності.
Незважаючи на всезагальний характер моральних вимог, існують ще й специфічні норми поведінки для конкретних видів професійної діяльності (професійна етика лікаря, юриста тощо).
Широкомасштабна економічна діяльність не може успішно здійснюватися при відсутності деяких загальних етичних норм. Тобто повинна існувати загальноприйнята “угода” відносно того, яка поведінка є допустимою, а яка – ні.
Деякі з цих загальних норм записані у вигляді законів і нормативів. Інші ж явно не записані, проте повинні чітко усвідомлюватися та виконуватися громадянами суспільства. Сукупність цих формальних і неформальних норм, їх виконання, ставлення до них включаються в поняття професійної етики. Поведінка, яка не відповідає встановленим стандартам, вважається неетичною.
До поняття професійна етика відносять моральні обов’язки, в яких відбивається ставлення представника певної професії до об’єкта праці, до колег за професією, до партнерів, до суспільства загалом. Це насамперед усвідомлення своєї моральної відповідальності й готовність виконувати свій професійний обов’язок1.
Центральним поняттям професійної моралі є поняття професійного обов’язку, яке поєднується з поняттям відповідальності. Проаналізувати результати своєї праці з позицій загальнолюдських моральних цінностей спеціалістові допомагає професійна совість. Вона пересікається з таким поняттями, як професійна честь, професійна гідність, професійна справедливість. Від професійного такту залежать взаємини з іншими людьми, вирішення з ними під час спілкування ділових проблем. Ділова етика регулює відносини бізнесмена з партнерами, керівника організації з підлеглими. Нажаль, серед тих, хто сьогодні займається бізнесом, є люди, дії яких вступають у суперечність з чинним законодавством і моральними цінностями.
Т. К. Чмут, Г. Л. Чайка зазначають, що за останні десятиріччя моральні цінності у професійній діяльності змінилися. Якщо раніше понад усе ставили суспільні інтереси, то сьогодні – індивідуальні. Бізнесмени прагнуть власного самозбагачення, досягнення успіху за рахунок інших1. Професійна ж діяльність, зауважують дослідники, має бути спрямована на досягнення двох цілей: індивідуального і суспільного благ, які перебувають у взаємодії. Справжній професіонал лише так мусить діяти: розвивати свою справу, а це сприятиме розвитку суспільства. Професійний талант фахівця має бути гідно оціненим заробітною платнею. Така людина має користуватися повагою, відчувати, що її цінують. Лише в таких умовах вона відчуватиме задоволення життям. І, навпаки, незадоволеність професійною діяльністю може призвести до душевного розладу. Нині багато компаній, фірм, організацій працюють над створенням у колективах морально-психологічного клімату, який сприяв би професійному зростанню працівників, установленню довірчих відносин у спілкуванні між колегами, з партнерами та клієнтами.
Нинішнім вітчизняним підприємцям необхідно робити свій бізнес у суспільстві, де бізнесова активність є новим явищем і не має чітких стандартів. Закони часто суперечать один одному і навіть забороняють деякі види діяльності, які вважаються законними та етичними у більшості країн. Деякі сучасні неписані норми, поняття про добре чи погане поки що значною мірою відповідають стандартам авторитарного минулого, які без змін збереглися і понині, та не завжди є позитивними чи моральними.
Процес формування підприємницької етики, менеджерської етики, етики керівника триває. Йде відбір того раціонального, що було в радянські часи, та відродження кращих традицій дореволюційного підприємства.
Як раніше укладалися договори? Домовилися купці, дали слово і “вдарили по руках”, не використовуючи зайвих документів. То був неписаний закон: не дотримав слова, обдурив кого-небудь – тобі не місце в купецькій гільдії.
У наші ж часи нерідко після вечірнього урочистого підписання договору вже вранці партнер факсом передає повідомлення про необхідність перегляду деяких пунктів чи розділів цього документа.
Ринкова економіка в Україні вже набрала силу, встановилися зв’язки із зарубіжними партнерами. Тому наше суспільство потребує підприємців, керівників, менеджерів, які не тільки володіють відповідними здібностями, умінням, знаннями, а є морально здоровими.
Існує чимало важливих факторів, які стимулюють формування етичної поведінки. Перший – економічний. Етика високого рівня – це запорука успішного бізнесу, наприклад, коли покупці та продавці прагнуть чесних (етичних) ділових стосунків. Якщо ж ви продаєте товар навіть за найнижчою ціною, але не постачаєте його вчасно, чи якість ваших товарів незадовільна, то ви можете втратити потенційний прибуток.
Другий – законослухняність. Необхідно не тільки поважати закон, а й виконувати його. Неетичні, протиправні дії можуть призвести до того, що хтось постраждає чи економічно (збитки), чи юридично. Ці збитки можуть перевищити одержаний прибуток.
Третій – виховання. Духовне виховання, що закладається в особистість як основні християнські цінності, є основою майбутньої етичної ділової поведінки, її основним фактором. Тому що внутрішні переконання, внутрішні “закони”, моральні норми мотивують і визначають зовнішню поведінку, вчинки, дії людини.
Саме морально-духовне виховання формує в особистості такі риси характеру, як відповідальність за свої вчинки і слова, дотримання свого слова, акуратність і пунктуальність, коректність, повага до іншої людини, дотримання законності тощо.
Сучасний рівень професійного етикету в Україні формується з орієнтацією на європейські стандарти та з урахуванням національного історичного досвіду та культури.
Запитання і Завдання для самоконтролю
Завдання 1. Підготуйте усний виступ на тему “Зв’язок спілкування і діяльності”.
Завдання 2. Дайте відповіді на запитання.
1. Як ви розумієте вислів етична сторона спілкування?
2. Які ви знаєте рівні моральної культури?
3.Що відносять до моральних цінностей?
4. Чому у своїй поведінці люди дотримуються різних моральних норм і правил?
5. Що визначаться моральними принципами. Чому?
6. Які ви знаєте основні принципи етики?
Завдання 3. Підготуйте невелике повідомлення на тему “Професійні мораль і етика”.
Список використаної літератури до розділу 1.
Аболіна Т. Г. Етика. – К., 1992.
Грехнев B. C. Культура педагогического общения. – М., 1990.
Гусейнов А. А., Апресян Р Г. Этика. – М., 1999.
ДоронЫа М. С. Культура спілкування ділових людей: Навч. посібник. – К., 1998.
Зеленкова И. Л., Беляева Е. В. Этика: Учеб. пособие и практикум. – М., 1997.
Зубенко Л. Г., Немцов В. Д. Культура ділового спілкування. – К., 2000.
Кан-Калик В. Культура делового общения. – Грозный, 1988. Карнеги Д Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей: Пер. с англ.- К., 1989.
Кашнщкий СЕ. Среди людей. Соционика – наука общения. – М., 2001.
Кониський Г. Історія Русів / Укр. пер. I. Драча. – К., 1991. Корніяка О. Мистецтво гречності. Чи вміємо ми себе поводити9 – К” 1995.
Кузин Ф. А. Культура делового общения: Практическое пособие для бизнесменов. – М., 1996.
Лавриненко В. Н. Социальная психология и этика делового общения. – М., 1995.
Лунева О. В Хорошиова ЕА – Психология делового общения. – М., 1987.
Нравственная культура: сущность, содержание, специфика. – Вільнюс, 1981.
Основи психологи и педагогики пропагандисткой работы / Под ред. Т. К. Чмут. Р. Х. Шакурова. – К., 1988
Палеха Ю. І., Водерацъкий Ю. В. Етика ділових стосунків. – К.,
Петровская Л. А. Компетентность в общении. – М., 1989. Почетное ГГ. Коммуникативные технологии двадцатого века – М., 1999.
Психология и этика делового общения: Учеб. / Под ред. Н. В. Лавриненко. – М., 1997.
Роджер С, Агарвала-Роджер К. Коммуникации в организациях. – М., 1980.
Социология: наука об обществе / Под ред. В. А. Андрущенко, Н. И. Горлача. – Харьков, 1997.
Трофімов Ю. Л. Психологія. – К., 2000.
Урбанович А. А. Психология управления: Учеб. пособие. – Минск, 2003.
Чмут Т. К., Чайка ГЛ. Етика ділового спілкування: Навч. посібник.
– К, 2003.
Чмут Т. К., Чайка Г. Л., Лукашевич М. П., Осетинська І. Б. Етика ділового спілкування: Курс лекцій. – К., 1999.
Шейное ИВ. Психология и этика делового контакта. – Минск,
1996.
Шеломенцее В. Н. Этика и культура общения: Учеб. пособие. – К., 1995.
Шостром Э. Анти-Карнеги, или Человек-манипулятор: Пер. с англ.
– Минск, 1992.
Якокка Ли. Карьера менеджера. – М., 1991.