Поняття “образотворчі мистецтва” утворюють візуальні – призначені для зорового сприймання – його види. Це найбільш ранні види художності. У них формування образності тісно пов’язане з потребою опанувати простір, що насичений різними видами і формами
Поняття “виражальні мистецтва” осягає поезію, музику, танець, архітектуру, декоративно-прикладне мистецтво. їх предметом є творення образу людських почуттів. Утілюючись у матеріалі певного виду мистецтва, почуття набувають опредметнених форм. А. Шопенгауер писав: “Світ можна назвати втіленою
Поняття синтезу (від грец. synthesis – поєднання, сполучення) має у мистецтві кілька значень. Передусім, це об’єднання у мистецтві кількох його видів навколо одного, що визначилося як провідне. Ми зазначали, що провідним видом мистецтва, на
У “Барвистих оповідях” Еліана з приводу мистецтва зазначено: “Жоден зі скульпторів чи художників не зобразив дочок Зевса озброєними. Це означає, що призначене музам життя має бути мирним і поміркованим”. Мистецтво визначилося у культурі людства
15.1. Закономірності художньо-творчого процесу Художня творчість – це процес духовно-практичного втілення художньої ідеї у чуттєво сприймані художні образи. Загальна її спрямованість – досягнення максимальної відповідності між творчим задумом і його адекватним утіленням у мові
15.1. Закономірності художньо-творчого процесу Художня творчість – це процес духовно-практичного втілення художньої ідеї у чуттєво сприймані художні образи. Загальна її спрямованість – досягнення максимальної відповідності між творчим задумом і його адекватним утіленням у мові
Художньо-формуюча здатність склалася з поступом історії як об’єктивна потреба свідомості упорядкувати плинність вражень про вияви життя, надавши їм ідеального буття в художньо досконалих формах. Це творення образу світу за законами краси, адже поза цією
Утвердження цінності неповторного духовного світу творчої особистості – великий здобуток культури людства. У міфі про Орфея давні греки уславили художні вміння як вищу цінність. Навіть Аїд – невблаганний бог підземного царства – був розчулений
Поняття “художня школа” з’явилося в естетичній теорії на означення закономірностей художнього формування образів усезагальної небайдужості, збереження та передачі його досвіду, виробленого певним історичним часом, національними та регіональними культурами. Художні школи – це творчі об’єднання
Проблема ролі митця у суспільстві – це, з одного боку проблема творення генієм повноти і цілісності образу національного буття; з іншого боку – проблема усвідомлення народом власного образу завдяки творам геніальних митців. Якщо звернутися
16.1. Методологія аналізу історії мистецтва Поняття “історичне життя мистецтва” відображає найзагальніші закономірності розгортання багатства духовного досвіду людства у специфічних, цілісних, художньо-образних формах. Відмінності, спричинені зміною ціннісних уявлень про світ у поступі історії, зумовлюють відмінності
16.1. Методологія аналізу історії мистецтва Поняття “історичне життя мистецтва” відображає найзагальніші закономірності розгортання багатства духовного досвіду людства у специфічних, цілісних, художньо-образних формах. Відмінності, спричинені зміною ціннісних уявлень про світ у поступі історії, зумовлюють відмінності
Об’єктивна діалектика саморозвитку суспільства у багатстві тенденцій духовного життя знаходить всебічне відображення у системі понять: “стиль”, “напрям”, “течія”, “метод”, “манера”. Сучасна естетична теорія за вихідне обирає поняття “напрям”, вбачаючи у ньому ефективний засіб систематизації
Змістовне нашарування різних типів досвіду, зокрема в європейській культурі Нового часу, зумовило багатство підходів до художнього відображення дійсності. Для осмислення закономірностей художнього процесу, що вкладається у межі поняття “романтичний тип творчості”, естетична теорія виробила
Художні методи мистецтва – одна з актуальних проблем естетичної теорії Нового часу, хоча теорії творчого методу в мистецтві розроблялися впродовж усієї історії естетичної думки, від часів Арістотеля. Метод визначається як категорія художньої творчості, що
Естетичний аналіз історії художнього розвитку в багатстві та суперечливості його тенденцій актуалізує проблему прогресу мистецтва. З одного боку, зросла у поступі історії одухотвореність почуттів, об’єктивуючись у все більш досконалих індивідуально-неповторних формах вияву в художній
17.1. Суб’єкт естетичного переживання мистецтва Мистецтво – вид духовної діяльності, вище призначення якої – живлення людського духу досконалими художніми образами, сповненими виразної внутрішньої життєвості. Індивідуальна неповторність всезагальності змісту досвіду, сконцентрована в мистецтві, становить невичерпне
17.1. Суб’єкт естетичного переживання мистецтва Мистецтво – вид духовної діяльності, вище призначення якої – живлення людського духу досконалими художніми образами, сповненими виразної внутрішньої життєвості. Індивідуальна неповторність всезагальності змісту досвіду, сконцентрована в мистецтві, становить невичерпне
Окреслене коло підстав становлення естетичного підношення людини до світу підтверджує необхідність урахування об’єктивних і суб’єктивних передумов для їх утвердження в реальності. Оскільки духовні якості особистості не закладені в ній від народження (а лише передумови
Ідея зв’язку моралі й мистецтва, характер їх взаємодії – одна з наріжних проблем, що звертає на себе увагу естетичної теорії впродовж історії її розвитку. Значення мистецтва для духовного вдосконалення людини, зокрема для морального виховання,
1. Аргументы и факты в Украине. – 2009. – № 15. 2. Гегель Г. Философия истории // Соч.: В 14 т. – М.; Л.: Гос. соц.-экон. изд-во, 1935. – Т. 8. 3. Гегель Г.
1. Аргументы и факты в Украине. – 2009. – № 15. 2. Гегель Г. Философия истории // Соч.: В 14 т. – М.; Л.: Гос. соц.-экон. изд-во, 1935. – Т. 8. 3. Гегель Г.