Експериментальна психологія – Максименко С. Д. – Типи шкал
Номінальна шкала. В ній використовуються цифри чи інші символи, за допомогою яких ми відрізняємо один клас об’єктів від іншого. При використанні цієї шкали не робляться спроби вказати, є один об’єкт більший або менший за інший відносно якоїсь характеристики, яка є для них єдиною. Скажімо, перерахування кількості баскетбольних чи футбольних гравців у команді є прикладом номінальної шкали.
Порядкова шкала. Дослідник конструює порядкову шкалу шляхом приписування номерів явищам, за допомогою яких він вказує розбіжності між ними в інтенсивності чи величині. Наприклад, об’єкт, якому приписаний номер 10, є більш твердим, ніж об’єкт, якому приписаний номер 9. Отже, об’єкти, явища, суб’єкти, характеристики суб’єктів можуть бути упорядкованими відносно порядкової шкали.
Шкала інтервалів. Якщо збільшення між послідовними номерами об’єктів на шкалі є таким самим, як і між двома сусідніми номерами на тій же шкалі, таку шкалу називають “шкала інтервалів”. Скажімо, якщо зростання твердості між об’єктами 3 і 4 є таким ж, як між об’єктами 9 і 10, вони вимірюються за допомогою шкали інтервалів.
Інтервальна шкала не тільки забезпечує визначення того, що один об’єкт є більшим чи меншим за інший, але й конкретизує, на скільки рівних інтервалів один об’єкт відрізняється від іншого. Отже, інтервальна шкала має властивості приписувати порядок, тобто напрям зменшення чи збільшення величини, і властивість встановлювати різницю між ними.
Шкала відношень. Використовується в психологічному дослідженні дуже рідко, можливо за винятком, дослідження відчуттів у психофізиці. Проте щоб завершити наш огляд шкал, необхідно вказати, що цей тип вимірювання інколи використовується і психологами.
Шкала відношень не тільки надає інформацію щодо рівності розбіжностей між двома об’єктами на шкалі, які порівнюються один з одним, як в інтервальній шкалі, але й має істинну нульову точку відліку. Знайомими прикладами шкали відношень є визначення мір довжини чи ваги. Визначення нульової позиції на шкалі має свій зміст. У психології сенсорних досліджень шкали відношень розроблені для вимірювання рівнів гучності, частоти основного тону та інших фізичних характеристик.
Найбільш поширеним типом шкал, які застосовуються в психологічному дослідженні, є порядкова шкала і шкала інтервалів. Вони формують основу для уточнення і конкретизації визначення змінних, якими маніпулює експериментатор. Отже, з урахуванням зазначеного вище повернемося до аналізу типів змінних.
Незалежна змінна
Якщо змінна маніпулюється експериментатором, як це має місце в ситуації, де він варіює величини експериментальних впливів у різних групах досліджуваних або пропонує одній і тій же групі різні впливи в різних умовах дослідження, вона називається незалежною змінною. Наприклад, в експерименті, який ми розглядали як приклад закономірного взаємозв’язку між фрустрацією і агресією, маніпульована змінна відповідає розбіжностям в інтенсивності фрустрації, яку відчували учасники кожної групи. Суб’єкти, яких переривав у процесі виконання ними тестової діяльності з вирішення анаграм помічник експериментатора, як очікувалось, переживали більш високий рівень фрустрації, ніж ті суб’єкти, яких не відволікали під час виконання тесту. Можна було б також встановити три рівні змінної: високий, середній і низький. У групі, учасників якої ображали критичними зауваженнями, можна було б очікувати високий рівень фрустрації, в групі, де досліджуваних не ображали, але переривали критичними зауваженнями, – середній, і в групі, в якій кількість переривань діяльності була дуже незначною, – низький. Ці три величини, визначені в термінах операційних характеристик різних рівнів переривання чи дратування, відповідають поняттю, яке ми маємо на увазі, коли говоримо про різні рівні незалежної змінної. Синонімами до них є експериментальні маніпуляції (експериментальні умови), або експериментальні впливи.
Оскільки в згаданому експерименті жодних спроб підрахувати чи виміряти рівень фрустрації не робилося, три рівні змінної “фрустрація” відповідають скоріше порядковій шкалі, ніж шкалі інтервалів.
Незалежні змінні можна класифікувати в термінах походження або джерела маніпульованих умов. Існують три основних типи незалежних змінних: ситуаційні змінні, змінні, пов’язані з психологічними характеристиками суб’єктів, і організмені змінні, генетично притаманні суб’єктам.
Розглянемо перший тип – ситуаційні незалежні змінні. Велика кількість експериментів у психології передбачає маніпулювання ситуаційними умовами, в яких певний аспект психологічного оточення або тип завдання, який пропонується суб’єкту, чи соціальна ситуація варіюються для того, щоб простежити, як ці зміни впливають на поведінку або інші аспекти його функціонування. Різні рівні фрустрації, які застосовувалися у експерименті про фрустрацію і агресію, представляють собою ситуаційну незалежну змінну. Маніпулювання будь-якою рисою зовнішнього оточення, наприклад, тоном голосу, якістю освітлення, теж відносяться до прикладів ситуаційних незалежних змінних. Систематичне маніпулювання характеристиками завдання можна розглядати як незалежну змінну, пов’язану із завданням. Можна змінювати: 1) темп презентації матеріалу, який повинні опрацьовувати суб’єкти в експерименті; 2) інтервал між експериментальними випробуваннями (як це має місце при вивченні впливу розподіленого у часі та інтенсивного навчання); 3) тип матеріалу, який пред’являється для запам’ятовування (конкретні чи абстрактні слова, змістовні та незмістовні слова); 4) інструкції, як поводитися у тій чи іншій ситуації (наприклад, при дослідженні запам’ятовування слів застосовується опора на наочні образи і т. ін.). Врешті-решт, можна варіювати безліч відтінків соціальної ситуації, в якій суб’єкти виконують завдання (соціальний склад групи; розмір групи; соціальні умови; тип групового тиску, який, наприклад, здійснюється на індивідуума з метою стимулювати його конформність у групі, і т. ін.). Усі вони можуть виступати як ситуаційні незалежні змінні.
Отже, перелік параметрів оточуючого середовища, індивідуальних, диспозиційних характеристик суб’єктів, їх організменних факторів, які можуть виступати у вигляді незалежних змінних, дуже великий і зручно пропонувати деякі універсальні ознаки, за якими можна класифікувати незалежні змінні.
Першою ознакою незалежної змінної є маніпулювання рівнями факторів впливу, тобто реалізація спеціальних зусиль експериментатора у напряму забезпечення функціонального контролю змінної.
Щоб забезпечити варіювання незалежної змінної, її можна представити в якій-небудь шкалі, тобто через визначення як її якісних, так і кількісних характеристик. Те, що варіювання змінною залежить від засобів управління нею дослідником, дозволяє розглядати незалежну змінну як фактор впливу, або експериментальний вплив. У різних областях психологічного експериментування склалися різні уявлення про те, як психолог може управляти незалежною змінною як причинною, тобто змінною, яка зумовлює наступні зміни у поведінці чи стані досліджуваного.
Наукові школи в психології відрізняються не тільки за змістовними понятійними основами, а й відповідно до типів експериментів, які вони ввели в практику психологічних досліджень. Скажімо, при біхевіористському підході до організації експериментального дослідження стимульними факторами, що задавали рівні незалежної змінної, було маніпулювання умовами. У школі Курта Левіна вихідні позиції запропонованої ним теорії поля передбачали взаємодію змінних ситуацій і особистості для конкретизації мотиваційних настанов суб’єкта на рівні гіпотетичного конструкту – так званої квазіпотреби. У соціально-психологічних та психофізичних експериментах використовувалися різні уявлення про способи операціоналізації незалежної змінної. Найбільш важливими з них вважалася зміна інструкцій, що стало поширеним способом актуального управління стимульними умовами як незалежною змінною в психологічних дослідженнях.
Завдання, яке виконує людина, може залишатися тим самим, а експериментальні і контрольні умови відрізняються зміною інструкцій. Наприклад, нейтральна інструкція, як правило, представлена в контрольних умовах. Вдалий приклад протиставлення нейтральної та активної інструкції наводиться в підручнику Т. Корнілової [29, с. 98], коли в експериментах на вирішування так званих малих творчих завдань нейтральна інструкція вимагає від досліджуваного тільки знайти варіанти вирішення проблемної ситуації, а мотивуюча може задавати мотивацію змагання з іншими, створювати орієнтацію на досягнення успіху при виконанні завдання (хто знайде більше варіантів вирішення завдання). Така інструкція задає більш активний рівень незалежної змінної і в експериментальних умовах виступає стимулятором мотивації досягнення.
Рівні незалежної змінної можуть бути представлені в різних схемах експериментів: міжгруповій, коли в одній групі задається нейтральна, а в іншій мотивуюча інструкція, чи інтраіндивідуальній, коли одні й ті самі досліджувані виконують запропоновану експериментальну діяльність з різними інструкціями.
В якості незалежної змінної можуть також виступати як деякі організмені, так і особистісні або диспозиційні характеристики суб’єктів. Отже, введена Куртом Левіном формула, що поведінка є функцією особистості і середовища, містить три основних типи джерел незалежних змінних, а саме: управління ситуаційними факторами, урахування диспозиційних індивідуальних розбіжностей та організмених факторів:
Змінні, які реконструюються як особистісні властивості, включають: мотиви, самоставлення, самооцінку. їх інколи називають латентними. Вони виступають як потенційні фактори, які можуть визначати поведінку суб’єкта в експериментальних умовах.
В експериментах школи Курта Левіна маніпулювання особистісними змінними передбачалося можливим на підставі створення динамічних систем напруження, які зумовлюють спрямованість поведінки і виникнення квазіпотреб. Відомим способом створення таких квазіпотреб є ефект незавершеної дії в дослідженні Б. Зейгарнік.
Маніпулюючи незалежними змінними, дослідник, насамперед, намагається вплинути на ці базові процеси, тобто на суб’єктивну психологічну реальність, яка не доступна безпосередньому спостереженню і має бути реконструйована ним. Отже, розуміння предмета вивчення при цьому не варто змішувати з розумінням можливостей управління чи маніпулювання змінними в психологічному експерименті.
Дж. Кемпбелл виділяє такі види незалежних змінних, як основу для створення експериментальних та контрольних умов.
Змінні, якими можна маніпулювати, тобто такі фактори, як, наприклад, метод навчання. Інші автори частіше вживають у цьому контексті поняття “стимульні умови”, або “умови стимуляції”, в ролі яких можуть виступати і цілісні ситуації, наприклад ситуації, що моделюються на тренажерах.
Потенційно маніпульовані змінні, які експериментатор в принципі міг би змінити, але з певних міркувань цього не робить. Кемпбелл називає в якості прикладу таких змінних шкільні предмети.
Відносно стабільні аспекти оточення: соціально-економічний рівень, населений пункт і т. ін. Ці змінні не знаходяться під безпосереднім контролем експериментатора, але можуть виступати в якості фіксованих основ для розрізнення досліджуваних або умов, в яких вивчається їх функціонування, на певні класи чи рівні незалежної змінної.
Організмені змінні: вік, стать, об’єктивні характеристики і змінні, які можуть бути попередньо виміряні за допомогою різноманітних психологічних методик.
У книзі іншого авторитетного психолога X. Хекхаузена планування експерименту для вивчення проблем мотивації поведінки людини представлено як залежне від теоретичного розуміння конструктів мотив і мотивація. За таких умов засоби управління змінною, тобто інструкціями, підбір груп осіб, які мають різні характеристики мотивації, постають не як довільні рішення експериментатора, а як вибір, зумовлений його розумінням предмета дослідження.
Говорячи про організмені фактори, ми відзначали, що індивідуальні особистісні розбіжності можуть обиратися об’єктом маніпулювання в експериментах. Наприклад, можна використовувати в ролі досліджуваних суб’єктів, які перенесли конкретні хірургічні операції на головному мозку, або осіб, які проходять лікування з різними формами медикаментозного впливу на внутрішні органи, електричної і хімічної стимуляції різних структур мозку тощо.
Отже, щоб можна було маніпулювати змінною (що є основною характеристикою незалежної змінної), її необхідно представляти у різних варіаціях.
Найбільш поширеним прийомом є протиставлення ситуацій типу наявність експериментального впливу – відсутність його. Прикладом можуть бути експерименти з вивчення впливу певних речовин на стан організму, скажімо, кофеїну на активність організму. Досліджуваним однієї з груп пропонується кофеїн, іншій – плацебо (речовина, яка не має збуджувального ефекту, але сприймається як кофеїн). Групи досліджуваних порівнюють за результатами виконання тестів на оцінку уваги. Порівнюється кількість правильних відповідей та латентний період сенсомоторної реакції (класичні варіанти таких експериментів пропонуються авторами різних підручників з експериментальної психології [78] для ілюстрації методології експериментування).
Ще одним засобом маніпулювання незалежною змінною є варіювання її інтенсивності (кількості, тривалості тощо). Вдалим прикладом можуть бути експерименти на вивчення впливу збуджувальної речовини на показники уваги або алкоголю – на швидкість реагування на сенсорні стимули (модель перевірки ефективності діяльності водія транспортних засобів).
Варіювання незалежною змінною може здійснюватися також шляхом приписування змінним певних типових ознак. Наприклад, у підручнику “Експериментальна методологія” Л. Крістенсен [78] наводиться експеримент, у якому шкільний психолог запропонував учителеві на початку навчального року обговорити з ним, який тип поведінки можна очікувати від учнів того класу, в якому він буде викладати. Дітей попередньо поділили в такі групи: (1) постійні порушники порядку в класі; (2) потенційні порушники порядку (за певних умов); (3) “ідеальні” учні. Через деякий час вчителеві запропонували проранжувати дітей з точки зору проблемності їх поведінки. Виявилося, що попередня оцінка учнів спрацювала як певна установка щодо оцінки їх реальної поведінки.
Складною і цікавою проблемою у психологічному експериментуванні є операціоналізація змінних (це стосується як незалежної, так і залежної змінних). Якщо змінна має конкретні емпіричні референти, проблем з її операціоналізацією не виникає. Скажімо, якщо ми вивчаємо вплив темпу презентації інформації на її запам’ятовування, то операціоналізація темпу вирішується шляхом вибору конкретних часових інтервалів. Інші незалежні змінні, такі як ставлення, фрустрація, тривога, самооцінка, операціоналізувати складніше. У цьому випадку в завдання експериментатора входить моделювання певних ситуацій, які можуть породжувати у досліджуваних ті чи інші стани, ставлення, процеси. Наприклад, фрустрацію можна стимулювати не тільки шляхом, який ми розглядали вище (створення суб’єкту перешкод під час виконання ним іншої значущої діяльності), а й шляхом створення перешкод щодо отримання привабливих речей (скажімо, привабливих іграшок дітьми, якщо іграшки знаходяться у не доступному для них місці).
Отже, операційне визначення абстрактних понять передбачає також конструювання певних умов для виявлення процесів чи станів та властивостей, які репрезентовані цими поняттями. Подібні проблеми виникають і при аналізі залежної змінної.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)