Експериментальна психологія – Максименко С. Д. – 4.2.2. Побічні змінні, пов’язані з суб’єктами, що беруть участь в експерименті у ролі досліджуваних
Ця група потенційних побічних змінних включає велику кількість індивідуальних розбіжностей, які можуть характеризувати будь-якого конкретного суб’єкта як учасника експерименту і заважати виявленню реального впливу незалежної змінної на результати. Деякі потенційні побічні змінні можуть стосуватися психологічних і демографічних характеристик досліджуваних, таких як вік, стать, соціально-економічний рівень, географічне й культурне походження, національність, особистісні характеристики, інтелектуальні здібності тощо. Вони згадувалися раніше як джерело помилок типу S. Ці ознаки є постійними характеристиками досліджуваних і варіюють разом із маніпульованою (незалежною) змінною.
Інші потенційні побічні змінні пов’язані з такими характеристиками досліджуваних, які не є стійкими і можуть відображати наявність в них специфічного досвіду, попереднього досвіду участі в статусі досліджуваних у психологічних експериментах; виявів девіантної поведінки, політичного догматизму, консерватизму або, скажімо, хронічних захворювань (хронічної тривожності тощо). Зрозуміло, яку велику роль специфічні розбіжності такого типу можуть відігравати при проведенні соціально-психологічних експериментів або досліджень типу ex-post facto (з якими ми познайомимось нижче). Автори деяких підручників з експериментальної психології називають ці фактори узагальненим терміном “history” (історія досліджуваних). Наприклад, така назва зустрічається у підручниках американських авторів Крістенсена [78], Хаїмсона і Ейфельбайна [88].
Для вимірювання факторів, пов’язаних з досліджуваними, розроблено багато особистісних само оцінювальних шкал, опитувальників, батарей тестових методик. Як відомо, шкала тривожності Тейлора (Teylor Manifest Anxiety Scale – MAS), наприклад, перевірялась у зв’язку з проблемою побічної варіативності. Саме за цією шкалою виявлено статистично значущі кореляційні зв’язки між рівнем тривожності і показниками ефективності виконання експериментальних завдань у цілому ряді класичних експериментів, пов’язаних з вербальним та інструментальним навчанням (Спенс, 1956 [110]).
Оскільки будь-який експеримент, в якому беруть участь люди, включає той чи інший тип взаємодії між експериментатором та досліджуваними, до джерел побічних змінних, пов’язаних з досліджуваним, необхідно включати і специфічні ефекти, породжені самим фактом наявності соціальної взаємодії між учасниками експерименту.
Якщо суб’єкт погоджується взяти участь у експерименті в ролі досліджуваного, він укладає імпліцитний контракт. Як підкреслює Крістенсен [78], який детально аналізує у своєму підручнику джерела побічної варіативності в експериментах, пов’язані з позицією досліджуваних, згаданий вище “імпліцитний контракт” означає, що досліджуваний враховуватиме інструкції і виконуватиме запропоновані йому експериментальні завдання якнайкраще по можливості, правдиво. Практично така ідеальна ситуація спостерігається не завжди, бо досліджуваний має своє індивідуальне сприйняття ситуації (і експериментатора у тому числі), яке може змінювати його поведінку.
Пошук потенційних побічних ефектів, пов’язано з умовами соціальної взаємодії між досліджуваним і експериментатором, привертав увагу численних дослідників. У 1933 році Саул Розенцвейг провів фундаментальний аналіз соціальної природи психологічного експерименту і запропонував ряд глибоких міркувань відносно потенційних побічних ефектів, пов’язаних з поведінкою як досліджуваних, так і експериментаторів. Він виділив три потенційних джерела побічних змінних, пов’язаних з досліджуваними. Перше джерело побічних ефектів пов’язане зі ставленням досліджуваного до ситуації експеримента. Він намагається здійснювати інтроспективний аналіз експериментальної ситуації тітчинерівського типу. Друге джерело пов’язане з мотиваційними факторами. Досліджуваний рідко реагує наївно і просто, як вимагає інструкція. Він намагається зрозуміти мету експерименту і гордість заважає йому давати ту відповідь на експериментальне запитання, яка перша спадає йому на думку. Іншими словами, Розенцвейг усвідомив, що досліджуваний не залишається пасивним учасником у ситуації експерименту. Третє джерело побічних ефектів – особистісне ставлення досліджуваного до ситуації експерименту і до експериментатора. У деяких ситуаціях досліджувані роблять спроби встановити метод експерименту і його гіпотезу і намагаються поводитись так, щоб підтвердити її. Дослідник Орне (1962) довів, що інколи досліджувані виявляють неабияку наполегливість у своїй “допомагаючій” поведінці. Наприклад, він продемонстрував, як багато часу досліджувані витрачають на виконання завдань, пов’язаних з простими математичними операціями. Коли їх по завершенні експерименту спитали, чому вони виявляли таку дивовижну сумлінність у виконанні завдань, вони відповіли, що вважали, нібито експериментатор мав на меті перевірити їх витримку. Дослідник Рикен (1962) встановив, що досліджуваний прагне показати себе під час експерименту з найкращого боку (to put his best foot forward). Розенберг (1969) досить переконливо довів, що досліджувані підходять до експерименту з певними оціночними установками (“evaluative apprehension”), висувають гіпотези відносно того, як треба поводитись, щоб бути оціненим експериментатором позитивно, і діють у відповідності з цими очікуваннями. З іншого боку, дослідник Філленбаум (1966) довів, що існує їх чимало досліджуваних, які діють, скрупульозно дотримуючись наданих їм інструкцій. Він назвав “faithfiil subjects” – відданими справі учасниками дослідження.
Проте, як стверджують Вебер і Кук (1972), серед сумлінних досліджуваних можна виділити дві категорії суб’єктів: пасивних і активних. Пасивні апатично виконують вимоги експериментатора, активні, хоча й намагаються усвідомити гіпотезу експерименту, діють у відповідності з інструкціями експериментатора, щоб не завадити йому отримати науково достовірні результати.
Щодо побічної варіативності в експерименті, яка може виникати завдяки різному ставленню досліджуваних до експерименту, необхідно відзначити також можливу негативну реакцію досліджуваних на експеримент або на експериментатора. Вона може виявлятися у навмисному наданні неадекватних відповідей на запитання тестових завдань, тобто у неприхованому спотворенні результатів експерименту.
Які ж фактори впливають на виникнення у досліджуваних таких мотивів поведінки? Саме усвідомлення факту, що над тобою експериментують, спостерігають за твоєю поведінкою, змінює манеру поводження, незалежно від того, як ти ставишся до експерименту чи до експериментатора. Перебування у ролі досліджуваного подібне перебуванню на сцені або перед телевізійною камерою. Відомо, що перед телевізійною камерою більшість людей відчуває напруження, поводяться більш стримано, ніж у звичайних умовах. В експерименті суб’єкти також прагнуть поводитись так, як це їм здається соціально бажаним, тобто більш стримано та контрольовано. Коли ці особливості поведінки поєднуються з тенденцією досліджуваних навмисно “підіграти”, догодити експериментатору, або, навпаки, “перехитрити” його, неважко уявити, якими неадекватними можуть виявитися результати експерименту. Для того щоб проконтролювати розглянуті ефекти, породжені взаємодією досліджуваного і експериментатора, необхідно чітко визначити ситуаційні умови, що призводять до їх появи.
Якщо ми зрозуміємо, за яких умов виникають ті чи інші мотиви поведінки досліджуваних в експерименті, ми зможемо сконструювати інші умови, що допоможуть запобігти виникненню небажаних мотивів. У літературі з проблеми можливих джерел побічних ефектів у психологічних експериментах згадується, що мотиви поведінки досліджуваних пов’язані як з умовами, що передували експерименту, так і з внутрішніми експериментальними умовами [78]. Позитивне до експериментальне ставлення до психологічних досліджень сприяє формуванню у досліджуваного готовності співпрацювати з експериментатором і виявляти себе “відданим справі”, сумлінним. З іншого боку, є дані, згідно з якими досліджувані, яких змушували брати участь у психологічних експериментах (наприклад, студенти), виконували експериментальні завдання механічно, не виявляючи зацікавленості до справи, яку виконували, а інколи навіть поводились агресивно, навмисне надаючи відповіді, які суперечили їх реальній поведінці в ситуаціях, які моделювалися в експерименті. Вище згадувався ефект “оцінювального ставлення” досліджуваних до своєї поведінки в експерименті, тобто прагнення показати себе з кращого боку, який описав Розенберг [105]. Тільки розуміння причин виникнення такого ставлення зможе допомогти дослідникам знайти ефективні прийоми контролю його виникнення.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)