Експериментальна психологія – Максименко С. Д. – 1.3. Мова науки
Перш ніж детально розглянути основні нормативи експерименту як дослідницького методу, які були встановлені в процесі розвитку науки і формулювання яких пов’язують з ім’ям Поппера, зупинимося на важливому аспекті, що характеризує наукове дослідження в будь-якій галузі знань, включаючи психологію. Йдеться про мову науки. Науковці стикаються з певним проблемами, коли намагаються повідомити про результати своїх спостережень та відкриттів і сформулювати їх певним упорядкованим способом. Якщо висновки, які формулюються на підставі спостережень, не представлені за допомогою чітких термінів, вони не мають достатньої наукової цінності. Оскільки мова це погоджений спосіб використання певних термінів у специфічному змістовному контексті як символів чи назв якихось певних явищ, науковці зобов’язані повідомляти про результати своїх спостережень за явищами, які вони обрали предметом дослідження, такими засобами, що відповідають прийнятим співвідношенням терміну і змісту. Певні слова та поняття більш придатні для формулювання наукових спостережень, ніж інші. І в процесі розвитку науки у вчених кожної певної галузі знань виникла потреба відібрати для своїх спостережень специфічну термінологію.
У вітчизняній психології розуміння наукового мислення пов’язано з уявленнями про його соціальну сутність, культурогенність, структурні особливості і джерела розвитку.
Мова науки повинна відповідати вимогам ясності й конкретності, зрозумілості для представників певної галузі знань. Як підкреслював відомий радянський психолог Л. Виготський [9], наукові поняття відрізняються від повсякденних тим, що їх зміст не витікає із повсякденного досвіду, а засвоюється при оволодінні надіндивідуальним досвідом. Поняття задані в деякій системі і передбачають врахування їх взаємозв’язків для додаткового визначення. Оволодіння структурою понять задає “зону найближчого розвитку” і для так званих повсякденних понять, які можуть бути більш засвоєними в індивідуальному досвіді людини, але поступаються спочатку формально представленим в її мисленні науковим поняттям саме в плані їх системної організації, структурованості і ступеня узагальненості.
Деякі поняття називають конкретні об’єкти, інші – абстрактні, які необов’язково мають доступні безпосередньому сприйняттю властивості. Замість того щоб посилатися безпосередньо на події, які доступні сприйняттю, абстрактні поняття застосовуються для описання процесів чи взаємозв’язків між явищами. Деякі використовуються психологами для назви психічних процесів, наприклад: пам’ять, навчання, сприйняття мислення. За допомогою інших понять можна описати маніпуляції чи процедури, які вчений виконує в процесі наукового дослідження, скажімо: підкріплення і депривація вітальних потреб є ключовими поняттями для аналізу так званого “простого навчання”. Оскільки ці поняття не мають доступних безпосередньому сприйняттю денотатів, не позначають властивості об’єктів, доступних безпосередньому спостереженню, вони мають бути надані в точних і об’єктивних дефініціях (формулюваннях). У зв’язку зі специфічною мовою наукового дослідження виникає і заслуговує на особливу увагу так звана мова наукових спостережень.
Деякі терміни зрозумілі майже кожній освіченій людині, незалежно від її конкретної професійної приналежності. За допомогою таких термінів та понять ми описуємо загальновідомі об’єкти, події, властивості, досвід тощо. Кемпбелл [34] запропонував використовувати спеціальний термін “мова спостережень” для класу слів, які використовуються для описання подій, що спостерігаються безпосередньо чуттєво в процесі досліджень.
Мова спостережень включає терміни, які: 1) уточнюють, а внаслідок цього ідентифікують фізичні об’єкти (наприклад, людина, тварина); 2) вказують на властивості цих об’єктів (восьмирічна дівчинка); 3) описують їх зв’язки з іншими об’єктами (нижче, вище, до того, після того).
Основна перевага мови спостережень полягає в тому, що поняття, які використовуються в цій мові, є загальноприйнятими широким колом носіїв мови.
Американський дослідник Бродбек привернув увагу науковців принаймні до двох видів властивостей оточуючого світу. По-перше, є такі поняття, які нібито “благають”, щоб їм були надані певні імена. Наприклад, це узагальнюючі поняття такі: тварини, рослини, кольори, смаки, тобто такі, що репрезентують диференційований клас явищ реальності. Кожне з них є джерелом сенсорного досвіду, який доступний членам даної мовної спільноти. Дійсно, послідовність і конкретність сенсорного досвіду дає можливість знайти погоджену точку зору відносно того, як називати такі ознаки оточуючого світу, які з очевидністю сприймаються всіма суб’єктами. Крім явищ оточуючого світу, які доступні сприйняттю і мають вже погоджені терміни для їх описання, є й такі аспекти світопізнання, для спостереження за якими необхідно створювати спеціальні умови. І ці умови виконують функцію виокремлення рис, які можуть бути зроблені доступними спостереженню “штучно” [76].
Ті аспекти пізнання, які презентують об’єкти та події, не доступні безпосередньому чуттєвому сприйняттю (у галузі психології це явища типу інтелект, тривожність, агресія, мотиви і т. ін.), потребують спеціальних дефініцій (визначень) відносно того, як їх необхідно вживати у логічній формі. Цінність дефініції полягає в тому, що вона надає вченому економний спосіб повідомляти про результати наукового пошуку, не обмежуючи свій словник. Навіть прості повідомлення між ученими були б громіздкими, якби їм треба було пояснювати та уточнювати за допомогою спеціальних термінів те, що вони спостерігали. Тому дефініція забезпечує економність обміну інформацією і формулювання результатів наукових пошуків.
Отже, щоб сприяти обміну науковими думками між ученими, існує певна система термінів і символів, за допомогою яких можна описувати результати наукових досліджень. Щоб зрозуміло визначати зміст складних абстрактних понять, необхідно володіти так званими операційними дефініціями. Розглянемо це детальніше.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)