Економіка розвитку – Царенко О. М. – § 4. Принципи організації і основні види обліку
Бухгалтерський облік – науково обгрунтована система безперервного відображення коштів (за їх видами і джерелами) і процесів господарської діяльності виробничих структур і бюджетних установ, а простіше кажучи – система спостереження, відображення, узагальнення і контролю якісних і кількісних змін процесів і явищ.
Особливості бухгалтерського обліку виражаються:
По-перше, у використанні натуральних, трудових і вартісних показників, але з перевагою вартісних, оскільки бухгалтерський облік зрештою відображає грошове узагальнення коштів, витрат і результатів господарської або бюджетної діяльності;
По-друге, у суворому документуванні обліку. Відображення операцій має бути суворо документоване, що дозволяє перевірити доцільність і законність використання коштів;
По-третє, у чіткості та систематичності здійснення операцій і їх відображенні за рахунками бухгалтерського обліку, які за звітні періоди узагальнюються в основному бухгалтерському документі – балансі або звіті;
По-четверте, в інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, результати якої фіксуються в обліку;
По-п’яте, у безперервності за часом і суцільних за обсягом операціях.
Облікова інформація для прийняття управлінських рішень формується, групується і перетворюється в системі бухгалтерського обліку, який виконує завдання фіксування, збору і відображення первинної інформації, її узагальнення, що спирається на принципи єдності та реальність оцінки.
Принцип єдності відображається в грошових вимірюваннях однорідних бюджетних і господарських коштів – основних, матеріальних, незавершеному виробництві і т. ін., що забезпечується встановленням обов’язкових правил оцінки коштів і контролем за їх дотриманням.
Принцип реальності вимагає вираження в грошовій формі дійсної величини коштів і досягається шляхом чіткого відображення в балансі як джерел надходження коштів, так і їх напряму на відповідні статті витрат.
Отже, бухгалтерський облік являє собою систему різних способів реєстрації матеріальних і грошових операцій та узагальнення даних про стан і рух коштів у грошовому вираженні для відображення, узагальнення і контролю якісних і кількісних показників процесу господарської діяльності або бюджетної роботи.
До способів, що використовуються в бухгалтерському обліку, належать: документація операцій, оцінка коштів, ведення рахунків і подвійний запис” інвентаризація, балансове узагальнення даних про кошти і зведення результатів обліку в показники звітності.
Документація являє собою оформлення документів щодо проведення господарських операцій і є початковим моментом облікового процесу, тобто жодний бухгалтерський запис не може бути зроблений без підтвердження його документами, що мають грошове вираження, але це не виключає відображення в бухгалтерському обліку натуральних і трудових показників, необхідних для обліку витрат матеріальних цінностей і роботи, переведених потім у грошові.
Слід пам’ятати, що всі дані бухгалтерських документів мають грошове вираження.
На основі документів операції і кошти відбиваються в рахунках бухгалтерського обліку, які служать для класифікації об’єктів, що враховуються, і отримання узагальнених показників господарської або бюджетної діяльності, які враховуються в рахунках за допомогою подвійного запису видів коштів і їх джерел, застосування якого дозволяє не тільки фіксувати грошові кошти в їх русі, але й впливати на ті чи інші процеси. Причому дані, що відображаються на рахунках, періодично перевіряються і уточнюються за допомогою інвентаризації, записи в рахунках служать для отримання підсумкових показників про кошти установи або підприємства, для чого служить бухгалтерська звітність.
На відміну від оперативного та статистичного обліку, спостереження і відображення процесів, що відбуваються в бухгалтерському обліку, мають безперервний характер, оскільки, наприклад, вибіркові спостереження в бухгалтерському обліку не застосовуються. Разом з тим перехід до ринкової економіки передбачає нові виробничі відносини, висуває нові вимоги до бухгалтерського обліку і передусім до поліпшення обліку витрат на виробництво, оскільки в процесі виробництва виникає прибуток і платежі до бюджету, а це потребує виділення місць виникнення витрат і центрів відповідальності, що дуже необхідно для контролю за собівартістю продукції.
Традиційно склалося, що під місцем виникнення витрат розуміються об’єкти аналітичного обліку по елементах витрат і статтях собівартості, якими є підрозділи підприємств, а ось місце відповідальності – питання спірне, справа в тому, що якщо керівники структурних підрозділів, наприклад цеху, несуть відповідальність за витрати і кінцеві результати, то центри відповідальності збігаються, але й тут є деяка неузгодженість, оскільки жодною інструкцією не передбачено делегування відповідальності від начальника цеху до начальника дільниці і бригадира.
Через відсутність чіткого розподілу відповідальності не поставлений на належний рівень аналітичний облік за виконанням кошторисів загальнозаводських витрат і цехових, витрат на утримання машин та обладнання і т. д. З цієї ж причини не видно частки управлінських служб у формуванні витрат на виробництво.
На нашу думку, слід виділяти основні та допоміжні центри відповідальності. Основні – виробничі підрозділи, де забезпечується контроль виникнення витрат. Допоміжні – управлінські підрозділи, що впливають на утворення витрат в декількох місцях їх виникнення. Паралельно необхідно налагоджувати механізм стимулювання зниження собівартості хоча б у державному секторі економіки.
Поряд з цим слід визначати й фактори, які впливають на собівартість. Вирішальним фактором є робота виробничих цехів по виробництву продукції та підприємства загалом, але є й додатковий фактор – постановка бухгалтерського обліку і безпосередній облік витрат, оскільки собівартість – ключова категорія.
З досвіду роботи з підприємствами можна виділити (умовно) дві форми обліку витрат:
Усі витрати підприємства;
Мінімальні витрати.
Перша враховує всі витрати виробництва підприємства і надає можливість аналізувати всі витрати підприємства по собівартості готової продукції. При цьому такий облік утруднює фальсифікацію фінансових результатів і не дає можливості приховати їх від податкової адміністрації.
Другий підхід більш вигідний при приватній власності, оскільки розкриває вузькі місця, полегшує виявлення винних та стягнення збитків і разом з тим ускладнює труд бухгалтера та діяльність податкових служб.
Ясно, що в такому разі необхідне поєднання двох форм обліку витрат, які перешкоджають приховуванню фінансових результатів.
Не менш важливим для прийняття правильного управлінського рішення є з’ясування значення звітності, яка поділяється на бухгалтерську і статистичну.
Показники бухгалтерської звітності формуються за кінцевими результатами фінансово-господарської діяльності підприємств і виконанням кошторисів витрат по бюджетних установах і звітів по виконанню бюджетів всіх ланок бюджетної системи (місячні, квартальні, річні).
Слід відзначити, що протягом декількох років значно змінився склад і зміст форми бухгалтерської звітності, змінена структура балансу. Істотних змін зазнав звіт про фінансові результати. Природно, виникає питання, чи сприяють ці зміни вдосконаленню обліку і прийняттю правильних управлінських рішень.
Спрощення бухгалтерської звітності призводить до того, що багато хто з працівників управління не бачить істотних відмінностей між бухгалтерською та статистичною звітністю, але це не так.
Повернення до ринкової економіки неминуче веде до участі в економічних і особливо фінансових відносинах великої кількості різних структур, які хочуть мати інформацію про фінансове становище різних об’єктів, фізичних і юридичних осіб безпосередньо з цих структур, а не від органів управління (керівництво, статистичні та інші органи), а це неможливо без чіткої організації бухгалтерського обліку і звітності, що характерно для країн з розвиненою ринковою економікою, де чітко налагоджений прямий інформаційний зв’язок.
На сьогодні цього не розуміють ні органи управління, ні керівники наших підприємств усіх форм власності. Результат – укладення сумнівних контрактів, у тому числі тих, що знаходяться на межі банкрутства. Цього могло б трапитись, якби керівники підприємств вивчали зміст бухгалтерських звітів і методи їх оцінки.
Причина в тому, що в умовах адміністративної системи управління була чітка система планування, яка передбачала як визначення замовника, так і гарантію оплати вироблюваної продукції, а сама звітність використовувалася в основному плануючими і контролюючими органами.
В умовах ринкової економіки бухгалтерський облік повинен бути інформаційною системою, що оцінює, обробляє і передає фінансову інформацію про певний економічний об’єкт. Звідси випливає спрямованість бухгалтерського обліку на:
Чіткий збір, узагальнення і збереження інформації для використання нині і в майбутньому;
Використання облікової інформації для прийняття управлінських рішень.
На наш погляд, бухгалтерський облік, на відміну від статистичного, відповідає на найпростіші питання підприємств будь-якої форми власності та інвесторів: стан платоспроможності; ліквідність і прибутковість.
Хотілося б застерегти від крайнощів: не можна ламати форму бухгалтерського обліку, що склалася, і форму звітності. Необхідний період адаптації, а при поступовому переході на методологію бухгалтерського обліку західних країн потрібно зберегти все позитивне, накопичене в попередні роки.
Показники статистичної звітності, як правило, п’ятиденні, десятиденні, місячні, квартальні, річні; а в разі необхідності, як і оперативні, є щоденними. Річні звіти являють собою поєднання всіх видів обліку: оперативного, бухгалтерського та статистичного.
Статистичний облік відображає і вивчає більшість процесів за даними як бухгалтерського, так і оперативного обліку, із застосуванням спеціальних статистичних форм спостереження, які групуються в певному порядку і узагальнюються в систему статистичних показників.
Важливою передумовою побудови звітності є чітка розробка обгрунтованих визначень і класифікацій об’єктів обліку і подання чіткої інформації для прийняття управлінського рішення, чому не сприяє і робота Мінстату.
На наш погляд, настав час перейти на світовий досвід статистики – суцільну щотижневу, щомісячну, щоквартальну, річну звітність і вибіркове обстеження певної кількості підприємств, розробивши чіткий метод перерахунків на загальну кількість підприємств, установ і організацій.
Загалом це відповідатиме необхідності інформаційного якісного перетворення і його вдосконалення, що сприятиме збереженню інтелектуальних і посиленню управлінських функцій впливу на процеси і скороченню частки надмірної інформації.
Статистичний облік – це система вивчення й узагальнення масових явищ, які характеризують закономірності та тенденції розвитку господарства, і контролю за ними. Кількісні параметри масових явищ вивчають у нерозривному зв’язку з їх якісною характеристикою. Дані статистичного обліку допомагають аналізувати результати різних процесів і прогнозувати подальший їх розвиток. При цьому для вивчення досліджуваних об’єктів застосовуються спеціальні способи і прийоми: спостереження, групування, середні та відносні числа, індекси, динамічні ряди і т. ін.
Слід також зупинитися на організаційно-методологічних аспектах обліку.
Методологічно та організаційно бухгалтерський облік поділяється на фінансовий і управлінський. Кожний із зазначених видів має свою мету, призначення, коло користувачів облікової інформації і відіграє певну роль в управлінні підприємством, організацією чи установою.
Фінансовий облік містить сукупність правил і процедур щодо підготовки та переказу розголосу інформації про результати діяльності суб’єкта відповідно до вимог чинних законодавчих актів. Іншими словами, фінансовий облік покликаний відобразити всі господарські операції за звітний період, а також забезпечити складання певної бухгалтерської (фінансової) звітності для потреб внутрішніх і зовнішніх користувачів.
Об’єктами фінансового обліку, які підлягають обов’язковому відображенню, є активи і пасиви підприємства, установи або організації; джерела власних коштів; витрати по їх елементах і всі види доходів; фінансові результати діяльності і їх розподіл; господарські операції і процеси, які здійснюються із зазначеними вище об’єктами.
Фінансовий облік висвітлює результати господарської діяльності звітного періоду (прибуток або збиток) і повинен вестися всіма підприємствами, незалежно від видів їх діяльності та форм власності. За цими даними складається фінансова звітність, яка не є комерційною таємницею, регулюється державою, стандартами різних рівнів і відкрита для користування. Іноді фінансовий облік називають зовнішнім.
Управлінський облік ведуть суб’єкти підприємницької діяльності, щоб забезпечити внутрішні інформаційні потреби керівництва при плануванні, аналізі, контролі і для прийняття відповідних рішень. Важливо своєчасно отримати достовірну інформацію про доходи та витрати на підприємстві і в окремих його структурних підрозділах, а також з’ясувати, які результати вже відображені у фінансовому обліку. Витрати в цьому різновиді обліку перегруповуються за їх цільовим призначенням, тобто за видами продукції (послуг) або регіонами і т. д. Аналогічно класифікують доходи і фінансові результати суб’єкта господарювання. У рамках управлінського обліку виробничих підприємств детально враховуються витрати і калькулюється собівартість їх продукції або наданих послуг.
На відміну від фінансового обліку, який регулює закон і національні або міжнародні стандарти, управлінський облік суб’єкти господарювання ведуть самі, враховуючи особливості діяльності, структуру та розміри підприємства, потреби і вимоги управління. Вони самостійно розробляють позиції і зміст внутрішньої звітності, а також визначають періодичність її складання і надання на різні рівні управління.
Виділення фінансового та управлінського обліку здійснюється в Україні формально. Це стосується передусім обліку доходів і витрат. Діюча система обліку практично не змінилася з часів СРСР. По суті, в Україні зберігся інтегрований принцип обліку витрат, які спочатку групуються за цільовим призначенням (місцем виникнення, структурними підрозділами, замовленнями, видами продукції), а потім узагальнюються по підприємству.
Водночас організація фінансового обліку, застосовувана в більшості країн з розвиненою ринковою економікою, передбачає чітке розмежування сфери обліку витрат. У фінансовому обліку витрати відбиваються за економічними елементами загалом по підприємству. У такому ж порядку здійснюється облік доходів за їх видами: від основної діяльності; від іншої реалізації; від позареалізаційних операцій. У результаті шляхом зіставлення доходів і витрат на окремому рахунку виводяться кінцеві фінансові результати. Таким чином, у системі фінансового обліку можна оперативно, не вдаючись до калькуляції собівартості зробленої і реалізованої продукції, отримати інформацію про фінансові результати загалом по підприємству.
У сфері управлінського обліку шляхом певного перегрупування формується інформація про доходи – витрати за місцем виникнення, структурними підрозділами, замовленнями, видами продукції. До функцій управлінського обліку, крім отримання деталізованої інформації про структуру витрат, можуть входити загальновідомі методи калькулювання собівартості, принципи планування, прогнозування, аналізу і контролю.
Крім того, у діючій інтегрованій системі обліку існує низка проблем, що суперечать ринковій теорії розвитку економіки. Передусім про це свідчить відсутність єдиної методології обліку надходження (вибуття) довгострокових активів у державних і недержавних підприємствах. Як відомо, для державних підприємств збережена методологія обліку руху довгострокових активів з відображенням кожного випадку надходження або вибуття основних засобів, нарахування зносу на них в статутному фонді підприємства, створення спеціальних джерел фінансування капітальних вкладень, придбання обладнання або нематеріальних активів.
Для недержавних підприємств встановлена інша методологія обліку цих операцій, яка більш наближена до ринкових умов, не вимагає постійних змін статутного капіталу в обліку, створення спеціальних джерел фінансування. Однак останнім часом у неофіційних джерелах з питання методологічних принципів обліку в Україні все настійніше рекомендується створення спеціальних джерел фінансування довгострокових активів і для недержавних підприємств. Для цього пропонується, як і в державних підприємствах, при надходженні довгострокових активів створювати спеціальні джерела фінансування, роздільно вести на окремих рахунках облік амортизації і зносу цих активів.
На підставі даних обліку підприємства складають бухгалтерську, фінансову звітність, яка являє собою систему взаємопов’язаних узагальнюючих показників, що відображають фінансове становище підприємства і результати його діяльності за звітний період.
Побудований таким чином облік дійсно стає джерелом достовірної, якісної, своєчасної, доступної для оцінки інформації, яка надає можливість користувачу приймати зважені рішення, спрямовані на поліпшення якісних показників роботи підприємств і, насамперед, активно впливати на їх фінансово-господарську діяльність.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)