Економіка розвитку – Царенко О. М. – § 4. Необхідність управління стабілізаційними процесами в економіці України
Шлях становлення оновленої Української держави виявився складнішим і важчим, ніж передбачалося на початку демократичних перетворень на пострадянському просторі. Проте альтернативи державній незалежності немає. Досягти поставленої мети, узагальненої і закріпленої новою Конституцією України, – справа честі й гідності перших поколінь українських громадян, яким судилося бути творцями нової історії нашої оновленої Вітчизни.
Із проголошенням у серпні 1991 року незалежності Україна здобула можливість самостійно формувати власну економіку шляхом створення ринкової інфраструктури. Розвиток економіки України розпочинався в надзвичайно жорсткому економічному середовищі – в умовах стрімкого падіння виробництва, цінової лібералізації, руйнівної гіперінфляції та повного дисбалансу економічних процесів. Відсутність досвіду роботи у ринкових умовах призводила до повного банкрутства підприємств – як державних, так і акціонерних. На той час загострилася загальноекономічна криза, що призвело до низьких темпів ринкових перетворень. Уряд України повинен був докласти неймовірних зусиль для реалізації основної стратегічної мети, визначеної для нього законодавством, тобто забезпечити проведення цілеспрямованої політики, зорієнтованої на макроекономічну стабілізацію та зниження темпів інфляції. Втілення політики стабілізації економіки падало змогу підтримувати протягом останніх років відносну економічну стабільність, що створило умови для поступового пожвавлення ділової активності та зниження темпів падіння ВВП.
Цьому сприяло і те, що майже з моменту започаткування роботи вітчизняного фондового ринку активними його учасниками стали комерційні банки. Покриття дефіциту державного бюджету на беземісійній основі шляхом перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою облігацій внутрішньої державної позики стало засадою, яка закріпила фінансову стабілізацію.
Поряд з цим невідповідність темпів ринкового реформування економіки України стрімкому реформуванню банківської системи, поглиблення кризи платежів між виробниками (а відтак, і збільшення обсягу заборгованості за позичками на фоні подальшого спаду виробництва), у свою чергу, негативно впливали на стабільність розвитку економіки, а з нею – і банківської системи, знижуючи її ліквідність та прибутковість.
До того ж значна частина комерційних банків, які в недалекому минулому вдавалися до неконтрольованого зростання кількості та розширення операцій без створення відповідної системи контролю за їх здійсненням (зокрема, без налагодженої системи управління ризиками), виявилася просто не готовою до ефективної роботи в умовах помірних темпів інфляції та вдосконалення Національним банком системи регулювання і нагляду за діяльністю другого рівня банківської системи України.
Однією з найвизначніших подій у новітній історії нашої держави була грошова реформа, ключову роль у проведенні якої відіграла вітчизняна банківська система на чолі з Президентом України. У ході проведення реформи було не лише введено національну грошову одиницю – гривню, а й створено передумови для стабілізації грошової системи та перетворення грошей у важливий стимулюючий фактор економічного розвитку. Нині, коли Україна стала повноправним членом світової спільноти, запровадження власної грошової одиниці символізує відродження незалежної Української держави, підвищення її авторитету на міжнародній арені.
Традиції грошового обігу та виготовлення власних грошей на території нашої країни беруть початок у глибині віків. За часів Київської Русі наші пращури створили першу власну грошову систему, в якій основною одиницею, що виконувала функції грошей, була гривня, відлита зі срібла або золота. Вдруге, вже у вигляді паперових грошей, гривня була випущена в обіг 17 жовтня 1918 року, в період існування Української Народної Республіки. (Зазначимо, що грошові знаки номіналом 2, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень були надруковані в Берліні.)
Національно-державне відродження України на початку 1990-х років відкрило нову сторінку в історії гривні. Становлення власної грошової системи в Україні в цей період проходило у надзвичайно складних умовах розриву традиційних економічних зв’язків, глибокої фінансової кризи, зростання інфляційних процесів, прогресуючого спаду виробництва. Зважаючи на це, національну валюту впроваджували поетапно. Першим кроком було введення у січні 1992 року в готівковий обіг тимчасових національних грошей – українського карбованця (купонів багаторазового використання). Водночас обслуговування безготівкового обігу, на який припадала основна маса розрахунків між підприємствами і установами, здійснювалося рублем – грошовою одиницею колишнього СРСР. У листопаді 1992 року функціонування рубля у грошовому обігу України повністю припиняється, і єдиним законним засобом платежу в готівковому і безготівковому обігу стає український карбованець. У результаті Україна вийшла з кола країн, які використовували рубль як грошову одиницю, і заклала вагомі правові основи для створення власної грошової системи.
З введенням карбованця Національний банк одразу започаткував курсоутворення, запровадив національну платіжну систему, створив механізм міждержавних розрахунків, почав формувати валютний ринок, постійно його лібералізуючи, було вилучено із готівкового обігу іноземну валюту, започатковано золотовалютний резерв.
Поступово український карбованець, незважаючи на тимчасовий статус, набув усіх ознак звичайної грошової одинці, хоча водночас він увібрав увесь негатив економічних проблем перехідного періоду зростання дефіциту бюджету, гіперінфляцію, знецінення національної валюти.
З метою подолання високої інфляції Президент, Уряд та Національний банк України з жовтня 1994 року запроваджують програму антиінфляційних заходів. У 1995 році – першій половині 1996 року вона забезпечила посилення стабілізаційних процесів в економіці і фінансах. Суттєво уповільнилися інфляційні процеси (темпи інфляції зменшилися з 10 256% у
1993 р. до 252% у 1995 p.), які в 1996 році набули стабільного характеру. Так, у червні – липні 1996 р. щомісячні темпи інфляції знизилися до 0.1% –
Стабілізаційні заходи позитивно вплинули на сповільнення темпів спаду обсягів валового внутрішнього продукту і промислового виробництва – відповідно з 23% та 27,3% у 1994 до 10% та 5,1% в 1996 році. Поступово зміцнювався курс національної валюти. Починаючи з березня 1996 року вперше намітилася тенденція до зростання курсу українського карбованця щодо іноземних валют, поліпшилися результати зовнішньоекономічної діяльності, активізувалися домогосподарства як суб’єкти економіки та зросли грошові доходи й заощадження населення.
Поліпшення макроекономічної ситуації в Україні створило необхідні умови для проведення у вересні 1996 року грошової реформи та запровадження гривні.
Основними цілями грошової реформи були:
Заміна тимчасової грошової одиниці – українського карбованця на повноцінну національну валюту – гривню;
Зміна масштабу цін;
Оздоровлення і впорядкування грошового обігу, подолання катастрофічних соціально-економічних наслідків знецінення грошей;
Створення стабільної грошової системи та перетворення грошей у важливий стимулюючий фактор економічного і соціального розвитку, передусім внаслідок зростання нагромаджень та інвестицій у виробництво, структурної перебудови економіки, розвитку зовнішньоекономічних зв’язків.
Вибір прозорого варіанта й безконфіскаційного виду грошової реформи обумовлений:
Необхідністю забезпечення довіри населення до нової національної валюти, а відтак і до політики уряду та економічних реформ, які він проводить;
Прагненням не допустити інфляційного сплеску і порушення стабільності валютного курсу, що могло б вплинути на зниження життєвого рівня населення;
Прагненням не допустити поширення спекулятивних операцій під час обміну карбованців на гривні;
Прагненням створити прийнятний соціальний клімат, не допустити психологічної і соціальної напруги в суспільстві у зв’язку з грошовою реформою.
Грошова реформа в Україні проводилася з 2 по 16 вересня 1996 року. Для обміну карбованців на гривні було створено розгалужену мережу обмінних пунктів комерційних банків, яких загалом налічувалося 10 320. Для обслуговування пенсіонерів залучено 14 033 підприємства зв’язку, в тому числі в сільській місцевості 11 048, створено 91 851 комісію з обміну на підприємствах, в організаціях та установах. Це дало змогу забезпечити оптимальні зручності для населення і провести реформу організовано, без значних соціальних конфліктів.
За період реформи банківською системою було вилучено 97% емітованих до реформи карбованців. Протягом п’ятнадцяти днів з приводу обміну карбованців на гривні звернулося 11,3 млн. чоловік, тобто 28°/. від загальної чисельності дорослого населення, у тому числі 3 млн. пенсіонерів. Майже дві третини вилучених з обігу карбованців були обміняні населенням на гривні. Поряд із прямим обміном на гривні карбованці вилучалися з готівкового обігу також шляхом купівлі населенням товарів, оплати послуг, внесення вкладів у банки. Упродовж 2-16 вересня 1996 року в готівковому обігу одночасно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Потому прийняття карбованців до всіх видів платежів було припинено, і єдиним законним засобом платежу в Україні стала гривня.
Грошова реформа сприяла закріпленню фінансової стабільності, прискоренню розрахунків, залученню готівки до банківської системи, забезпеченню стабільності курсу національної валюти щодо іноземних валют.
Важливим позитивним результатом реформи є те, що вдалося утримати стабільність на грошовому, споживчому та валютному ринках. Темпи інфляції до кінця 1996 року постійно знижувались – із 2,0% у вересні до 0,9% у грудні. Курс гривні щодо іноземних валют був стабільним – на рівні, який склався напередодні реформи: 176 гривень за 100 доларів США.
Отже, введення повноцінної національної валюти – гривні – забезпечило умови для прискорення подальшого реформування економіки.
Грошова реформа в Україні – це надзвичайна подія для нашої країни, в результаті якої вона набула один з невід’ємних атрибутів державності. Такий масштабний захід – повна заміна в готівковому обігу за короткий термін (два тижні) грошових знаків, зміна масштабу цін і переведення всієї грошової системи, в тому числі безготівкових розрахунків, на нову грошову одиницю – гривню – в історії України проводився вперше.
Відкритий безконфіскаційний характер реформи показав усьому світові, що Україна не пішла шляхом зрівнялівки як засобу регулювання відносин держави й народу. Відтак було створено умови для прискорення цілої низки позитивних соціально-економічних змін. Це вельми сприяло зростанню довіри іноземних інвесторів до нашої країни. Сьогодні можна з упевненістю стверджувати, що грошову реформу в Україні проведено успішно, а завдання, які ставилися перед нею, виконано.
Необхідною умовою макроекономічної стабілізації є фінансова стабілізація, забезпечення якої, у свою чергу, є основною метою центрального банку держави. Грошово-кредитна політика після реформи була спрямована на подальше зміцнення стабільності національної грошової одиниці – гривні.
Підтримку й прискорення ринкових перетворень в економіці, підвищення ефективності функціонування банківської системи та вдосконалення управління грошово-кредитним і валютним ринками.
Внутрішня стабільність гривні та контроль за цінами на внутрішньому споживчому ринку забезпечувалися шляхом регулювання обсягів грошової маси, визначення межі її приросту відповідно до реальної зміни ВВП та встановленого рівня інфляції. В результаті інфляція стала керованою, з’явилися передумови для підвищення ділової активності.
Україна як незалежна держава заявила про прагнення забезпечити конвертованість національної валюти, підписавши ще в 1992 році статті Угоди Міжнародного валютного фонду (Статут МВФ) та взявши на себе зобов’язання щодо організації власної валютної системи, передбачені ст. XIV Статуту.
Подальший розвиток валютного ринку, поступова стабілізація національної валюти створили передумови для наступного важливого кроку: 24 вересня 1996 року Україна заявила про прийняття зобов’язань за ст. VIII Статуту МВФ, що засвідчило про офіційне міжнародне визнання гривні конвертованою за поточними операціями.
Таким чином, уперше за роки незалежності України:
Розширено можливості фізичних осіб резидентів та нерезидентів у здійсненні соціальних платежів в іноземній валюті за межі країни;
Надано право нерезидентам через уповноважені банки, в яких відкрито рахунки “Лоро* в гривнях, купувати на вітчизняному валютному ринку іноземну валюту за умови підтвердження, що ці кошти отримані юридичною особою-пере з йде н том у результаті експортно-імпортних операцій;
Дозволено фізичним особам-нерезидентам відкривати в установах банків рахунки як у національній, так і в іноземній валютах на тих же умовах, що передбачені для резидентів.
Проведення грошової реформи та приєднання до ст. VIII Статуту МВФ поліпшило умови роботи на вітчизняному валютному ринку як резидентів, так і нерезидентів, стимулювало зростання надходжень іноземної валюти в Україну, сприяло створенню інвестиційного клімату, стабільності курсу гривні.
На стабільність курсу національної валюти, безумовно, впливає вибір режиму курсоутворення. Кожний режим обмінного курсу має свої переваги та недоліки.
Вибір режиму курсоутворення у країнах із перехідною економікою був важливою складовою стабілізаційної стратегії на початку реформ. Деякі центральноєвропейські та прибалтійські країни надали перевагу фіксованому (Хорватія, Чехія, Естонія, Угорщина, Польща і Словаччина), інші – гнучкому режиму обмінного курсу (Албанія, Болгарія, Македонія, Латвія, Литва, Румунія та Словенія). Майже всі країни колишнього СРСР на початку запровадження програм стабілізації обрали гнучкий режим обмінного курсу, проте невдовзі фактично застосували так звану прив’язку до долара США або німецької марки. Україна використовувала кілька режимів – від множинного до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу. Віхою на шляху еволюції обмінного курсу в нашій країні була відмова в жовтні 1994 року від режиму множинного валютного курсу і запровадження уніфікованого валютного курсу. Цей захід підтримувався цілісним економічним середовищем, невід’ємною складовою якого були лібералізація більшості цін, скасування переважної частини експортних квот і ліцензій, початок приватизації.
Запровадження в рамках програм стабілізації і одночасно зі здійсненням грошових реформ і введенням в обіг нових грошових одиниць фіксованих (у відкритій або опосередкованій формі) режимів обмінного курсу в Україні й інших країнах із перехідною економікою сприяло зниженню інфляції, стало важливим кроком на шляху до стабільності національної валюти. Це також давало певні орієнтири економічним агентам, які дістали змогу оцінити перспективи щодо майбутніх прибутків. Практику оголошення валютних коридорів Україна почала у 1995 році.
Темпи девальвації національної валюти поступово знижувалися, чому сприяли випуск державних цінних паперів та приплив короткострокових капіталів нерезидентів. Протягом 1996 року номінальний курс зменшився всього на 5,5%, а з урахуванням індексу інфляції, який становив 39,7%, реальне його значення зросло на 34%, що можна вважати переходом до курсової стабільності після значної девальвації 1994-1995 pp.
Однак азіатська (1997) та російська (1998) фінансово-валютні кризи призвели до нових курсових коливань, для зниження негативних наслідків яких тимчасово було введено деякі обмеження на валютному ринку, які, втім, не стосувалися ст. VIII Статуту МВФ. Обмежувальні заходи відіграли позитивну роль у підтриманні стабільності, дали змогу уникнути обвалу гривні та його вкрай негативних наслідків для економіки.
Сучасною генеральною лінією розвитку валютного регулювання є лібералізація. На початку 2000 року в Україні офіційно запроваджено режим плаваючого обмінного курсу. Він сприяє інтеграції нашої країни у світову економіку, збалансуванню попиту і пропозиції іноземної валюти, збереженню валютних резервів, підтриманню конкурентоспроможності українських товаровиробників.
Уведення плаваючого курсу та запровадження на міжбанківському ринку торгової сесії поглибили лібералізацію валютного ринку і зменшили обсяг арбітражних операцій, забезпечили стабілізацію обмінного курсу.
Подальший розвиток безготівкового і готівкового валютного ринків, а також зовнішньоекономічної діяльності, збільшення припливу валюти до України та збереження міжнародних валютних резервів НБУ.
Стабільність курсу в цей час значною мірою залежала від зростання пропозиції, що стало наслідком збільшення припливу валютних надходжень у результаті позитивного сальдо торговельного балансу, а також активізації приватизаційних процесів, поліпшення умов роботи зовнішніх інвесторів.
При значному зростанні пропозиції та обсягів торгів дії Національного банку були спрямовані, по-перше, на недопущення значної ревальвації обмінного курсу гривні та суттєвого погіршення умов діяльності вітчизняних виробників-експортерів, що забезпечило підтримання стабільності ринку і курсу гривні; по-друге, на поповнення золотовалютних резервів НБУ за рахунок викупу на ринку надлишкової пропозиції іноземної валюти.
Зростання валютних надходжень та зважена валютно-курсова політика забезпечили загальну стабільність готівкового валютного ринку та поповнення валютних ресурсів комерційних банків. Ресурси іноземної валюти у комерційних банків у 2000 році рівномірно зростали (в середньому за місяць приблизно на 4%).
Наведені дані свідчать про позитивний вплив лібералізації та режиму плаваючого курсу гривні на ситуацію на валютному ринку, про зростання довіри до валютної політики з боку економічних суб’єктів і населення, нормалізацію та оздоровлення ситуації. Збільшення обсягів експортних надходжень, помірний попит на валютні кошти, стабілізація ринку в умовах уведеної на початку року торговельної сесії, вирішення урядом питань щодо реструктуризації зовнішнього боргу, бездефіцитний бюджет, а також недопущення дестабілізації ринку нафтопродуктів стали основними факторами стабільності валютного ринку, сприяли підйому економіки, що підтверджується зростанням у поточному році реального ВВП на 3,4-5,5% щомісячно.
За будь-яких режимів завдання валютної політики полягає у підтримці відносної стабільності курсу національної валюти. Однак відсутність розвинутих фінансових ринків не дає змоги НБУ широко застосовувати для регулювання обмінного курсу інструменти непрямої, опосередкованої дії, а саме операції на відкритому ринку. За таких умов запровадження плаваючого курсу може призвести до нестабільності валютних курсів. Таку невідповідність між курсовим режимом і наявними інструментами регулювання обмінного курсу центральний банк змушений компенсувати проведенням жорсткішої монетарної політики.
Важливим етапом еволюції банківської системи України, який розширив сферу діяльності комерційних банків, стало формування валютного ринку. Постійне вдосконалення Національним банком порядку проведення комерційними банками та іншими суб’єктами господарювання операцій на валютному ринку сприяє стабілізації валютного курсу національної грошової одиниці – гривні, підвищенню довіри громадян та підприємців до неї як до засобу накопичення та інвестування, а відтак і створенню основи для широкої участі комерційних банків у процесі довгострокового інвестування вітчизняної економіки.
Серед досягнень банківської системи України – створення ефективної і потужної платіжної системи на основі впровадженої” у 1994 році системи електронних платежів (СЕП). її було розроблено фахівцями Національного банку в найкоротший термін, в умовах мінімальних капітальних та експлуатаційних витрат. Основною метою вдосконалення СЕП у 1997 році стало її реформування у зв’язку з переходом вітчизняної банківської системи на Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та звітності (МСБО). Запровадження на базі МСБО практики щоденного складання звітних балансів та різноманітних економічних показників по банківській системі України підвищило прозорість банківської діяльності та функціонування грошово-кредитного ринку, сприяло поліпшенню інформаційного забезпечення управлінських та наглядових функцій Національного банку України.
Комерційні банки – основна складова кредитної системи держави. В сучасних умовах збільшується потреба в ефективних і стабільних банках, від яких значною мірою залежить відновлення економічного зростання. Це обумовлює необхідність постійного нагляду за їх функціонуванням, який здійснюється та вдосконалюється Національним банком від часу створення в нашій країні дворівневої банківської системи. Реєстрація банків та ліцензування їх діяльності, банківський нагляд і аудит на основі аналізу звітності та економічних нормативів складають базу для всебічного регулювання діяльності комерційних банків із боку НБУ. Система банківського нагляду в Україні покликана запобігти невиваженому та ризиковому веденню банківського бізнесу, щоб не допустити втрат коштів інвесторами, а відтак – підвищити довіру до банківської системи в цілому.
Найсуттєвішими рисами сучасного банківського сектору України є його незначна питома вага в народному господарстві та підвищена концентрація капіталу в невеликій кількості банків.
Загальні активи вітчизняних комерційних банків за станом на 01.01.2000 становили в доларовому еквіваленті 16,6% від ВВП, тоді як загальні активи банків провідних держав Заходу в 1,5-2 рази перевищують обсяг ВВП.
Заборгованість за наданими комерційними банками кредитами на 01.01.2000 р. становила в доларовому еквіваленті 11,1% від річного обсягу ВВП. Серед основних причин цієї заборгованості – дефіцит платоспроможних позичальників, недосконала правова база банківської діяльності, наявність ризику кредитування.
Банківська система України характеризується високим рівнем концентрації капіталу в невеликій кількості банків. На початок 2000 року сім найбільших банків володіли 36% сукупного балансового капіталу всіх 164 діючих банків, майже такий же обсяг капіталу припадав на 38 середніх банків, решта – на 119 малих.
Основними фінансовими проблемами вітчизняних банків залишаються капіталізація та підвищення якості активів.
Слід зазначити, що формування банківською системою України власного капіталу здійснюється на фоні поступового знецінення національної грошової одиниці, що суттєво ускладнює цей процес. Так, втрата капіталу українських банків під час загострення фінансової кризи 1998 року досягла третини. І хоча у другому півріччі 1999 року вдалося відновити тенденцію зростання реального капіталу банківської системи, його обсяг у доларовому еквіваленті в результаті девальвації гривні впродовж 1998-1999 років все ж зменшився майже наполовину.
У структурі капіталу українських банків протягом двох останніх років спостерігається позитивна тенденція до зростання питомої ваги статутного фонду.
Національний банк України надає особливого значення процесу капіталізації банківської системи, тому виконання комерційними банками ліцензійних вимог щодо мінімального розміру капіталу та програм капіталізації перебуває під його постійним контролем.
Стабілізація банківської діяльності, а відтак і подальший економічний розвиток знаходяться в тісному взаємозв’язку з поступовим нарощенням капіталу. Воно може відбуватися не лише за рахунок залучення коштів акціонерів, а й у результаті реорганізації банків шляхом їх злиття чи приєднання. Такі інтеграційні тенденції є актуальними з огляду на зниження внаслідок цього системного ризику.
Поступове нарощення капіталу не означає, що для банківської системи пріоритетним є збільшення розмірів кожного окремого банку. Масштаби вітчизняної економіки потребують і потребуватимуть в майбутньому наявності як великих, так і малих банків. Великі банки, маючи значний капітал і ресурси, здатні підтримувати складні виробничі структури, надавати їм кредити на фінансування важливих програм. Вони більше пристосовані до виконання функцій розрахункового центру для цілої галузі завдяки розвиненій структурі філій. Крім того, великий банк може стати справжнім “фінансовим супермаркетом” для своїх клієнтів, надаючи їм широкий спектр послуг.
Водночас для вітчизняної банківської системи є перспективною наявність, поряд із великими, й дрібніших банківських структур. Малі банки мають свої переваги: більшу гнучкість, керованість, ширші можливості щодо індивідуального підходу до клієнта.
Одним із основних видів діяльності вітчизняних банківських установ є кредитування. На жаль, для України, як і для інших країн перехідної економіки, характерне несвоєчасне повернення банкам наданих кредитів. Це знижує їх дохідність і є однією з причин незадоволеного попиту на кредити.
З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, мінімізації впливу неповернутих кредитів на її роботу комерційні банки формують резерв для відшкодування кредитних ризиків. На початок року зазначений резерв було сформовано у розмірі 1,72 млрд. грн., що становить 62,9% від його розрахункового обсягу. Позитивним є зростання обсягу резерву за минулий рік у 2,4 раза.
Скасування Національним банком у 1998 р. обмежень щодо участі іноземного капіталу в банківській системі України створило базу для інтенсифікації його припливу на вітчизняний ринок. Іноземні банки, не обтяжені проблемними позиками, які є “спадком” минулого, що характерно для багатьох вітчизняних банків, цілком імовірно, пропонують дешевші кредити, що посилює конкуренцію на українському банківському ринку. Це має спонукати наші банки, скажімо, збільшувати масштаби класичних банківських операцій, за рахунок чого отримувати доходи. Найперспективнішою сферою діяльності для них має стати кредитування економіки України, що сприятиме розвитку її реального сектора.
Співробітництво банків із реальним сектором – необхідна передумова стабілізації виробництва та поновлення економічного зростання в країні. Серйозною перешкодою на цьому шляху є стан самого реального сектора, його підприємств. Не всі з них виробляють конкурентоспроможну продукцію зі стабільними попитом та вчасною оплатою. Негаразди виробників позначаються на роботі банків, у яких збільшується обсяг несвоєчасно повернутої заборгованості, скорочуються залишки на рахунках клієнтів, що стає на заваді розширенню масштабів діяльності.
До того ж кредитний потенціал вітчизняних банків залежить від ступеня довіри до банківської системи з боку населення, чиї кошти є основою довгострокового інвестування. За обставин, коли зовнішні джерела фінансування стають усе менш доступними, підвищення довіри громадян до банків, повернення коштів у банківський сектор та спрямування їх на потреби економіки стає одним із найважливіших завдань банківської системи України.
Проблема залучення коштів у банківську систему має загальнодержавне значення. Зважаючи на це, а також з метою створення відповідних умов для поліпшення стану забезпечення ресурсами банківської системи, в нашій країні створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Відтак закладено основу налагодження сталих стосунків із наймасовішим кредитором вітчизняної економіки – українським громадянином – та фундамент для вирішеній однієї з найгостріших проблем розвитку банківської системи. Актуальним залишається питання щодо амністії нелегально вивезених за кордон капіталів як засобу поповнення ресурсної бази вітчизняних банків.
У сучасних умовах одним із факторів, що сприятиме додатковій мобілізації ресурсів банківською системою, є всебічне розширення безготівкової сфери розрахунків населення за товари та послуги на основі впровадження Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП). Координатором процесу створення і впровадження НСМЕП є Національний банк України. Зусилля комерційних банків мають бути спрямовані на активізацію безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, поширення практики зарахування заробітної плати та інших соціальних виплат на банківські рахунки, здійснення через установи банків комунальних платежів, проведення роз’яснювальної роботи серед населення щодо переваг використання безготівкових розрахунків при оплаті за товари та послуги.
Крім того, залученню коштів на рахунки банків сприятиме вдосконалення банківськими установами обслуговування клієнтів, поліпшення якості та розширення спектра пропонованих послуг.
Поступове нарощення комерційними банками України власної ресурсної бази, кредитного потенціалу створюватиме у перспективі основу для широкого залучення цих кредитних інститутів до процесу відновлення вітчизняного виробництва, його технічного переоснащення за рахунок довгострокових позик. Поки що можливості банківської системи щодо довгострокових вкладень в українську економіку обмежені фінансовим потенціалом окремого банку. До того ж довгострокове кредитування пов’язане з більшим ризиком, аніж короткострокове. З огляду на це перспективним вбачається консорціумне кредитування, яке дає змогу реалізовувати значні проекти шляхом об’єднання кредитних ресурсів кількох банків при одночасному дотриманні ними економічних нормативів щодо максимального розміру ризику на одного позичальника.
Враховуючи специфіку банківської діяльності, що полягає в оперуванні переважно залученими коштами, дедалі більшої ваги набуває питання захисту банківської таємниці, вирішення якого потребує законодавчого забезпечення.
Фінансовий стан та функціонування вітчизняної банківської системи на сучасному етапі її розвитку є предметом постійної уваги з боку уряду та Національного банку України. Комплексною програмою оздоровлення банківської системи на 1999-2000 роки передбачено низку заходів, серед яких:
Забезпечення розбудови банківської системи, здатної ефективно й адекватно діяти в умовах ринкової економіки;
Удосконалення системи нагляду НБУ за діяльністю комерційних банків;
Відновлення довіри населення до банківської системи, мобілізація нею коштів з подальшим вкладенням їх у реальну економіку;
Розвиток фінансових інструментів для поліпшення грошово-кредитного регулювання шляхом впровадження ринкових відносин, а не за рахунок директивного розподілу кредитів;
Розв’язання проблеми неплатежів;
Подальше вдосконалення і підвищення ефективності національної платіжної системи, що сприятиме розширенню безготівкових розрахунків, здійснюваних населенням, скороченню обсягів готівки поза банками.
Нині банківська система України переживає не найкращі часи. Вона першою серед секторів економіки здійснила перехід до ринкових відносин. Але в подальшому загострилася суперечність між ринковою банківською системою та іншими секторами економіки з нерозвиненими або слаборозвиненими ринковими відносинами. Відчуваючи негативний вплив загальноекономічної кризи, банківська система України на сьогодні залишається невеликою часткою народного господарства, яка має обмежені умови для виконання своєї найважливішої економічної функції – спрямовувати ресурси у господарський розвиток.
Процесу здійснення масштабного кредитування реального сектора економіки передусім має передувати забезпечення відносної стабільності економічної системи, яка надаватиме перевагу спрямуванню фінансових ресурсів у сферу інвестування, а не придбанню матеріальних активів довгострокового використання чи іноземної валюти. Одним словом, про нарощення обсягів кредитування можна говорити лише після створення відповідних умов для безпечного та ефективного його здійснення. Це загальнодержавне завдання, у розв’язанні якого повинні брати участь усі гілки влади і, звичайно, самі банки.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)