Економіка розвитку – Царенко О. М. – § 3. Стабільність національної валюти – основа поступального розвитку економіки

Чому питання стабільності національної валюти у будь-якій економіці є ключовим у процесі здійснення макроекономічної політики? Передусім тому, що нестабільність грошей спричиняє чимало негативних ефектів, пов’язаних зі зростанням цін, а також (і це головне) – невизначеність у процесі прийняття рішень для всіх суб’єктів економічної діяльності.

Ось лише деякі можливі негативні наслідки слабкості грошової одиниці та пов’язаної із цим цінової нестабільності й інфляції:

– спотворена структура цін та неефективний розподіл фінансових ресурсів у економіці;

– зростання нестабільності як рівня цін, так і рівня інфляції і в підсумку – обмеження кредитної діяльності, передусім довгострокового кредитування (тобто інвестицій у реальний сектор економіки) та зростання контрактних витрат;

Неврівноваженість цін (відсоткових ставок) на кредитні ресурси та невизначеність щодо зміни цін на ресурси у майбутньому призводять до фінансових труднощів і кредиторів, і дебіторів і, як наслідок, – до зниження рівня заощаджень та інвестицій;

Обмеження обсягів заощаджень та інвестицій спричиняє зменшення (або навіть призупинення) темпів економічного зростання;

Порушуються бухгалтерський облік, фінансові контракти, податкова система та реальні ціни активів у економіці;

Збільшується перетікання ресурсів із виробничої сфери у галузь фінансових послуг із метою хеджування проти можливої інфляції;

Національна валюта частково втрачає функції грошей (міри вартості, засобу обміну та заощадження) тощо.

Ключову роль у забезпеченні стабільності національної валюти відіграє монетарна політика, її успішність значною мірою залежить від проголошення центральним банком чітких і зрозумілих цілей обраної монетарної політики та від їх ретельного дотримання.

Функції регулювання та контролю за кількістю грошової маси в обігу в умовах ринкової економіки покладаються на центральний банк, який перебуває на вершині двох’ярусної фінансової структури. Його стратегічною метою і найважливішим обов’язком є створення стабільного середовища для діяльності всіх економічних суб’єктів. Досягнення цієї мети пов’язане з двома фундаментальними факторами: макроекономічним (його домінантою є забезпечення стабільності валюти або, як ще кажуть, стандарту вартості) і мікроекономічним (він передусім визначається спроможністю центрального банку забезпечити надійність банківського сектору).

Стабільність стандарту вартості нерідко ототожнюють із досягненням і підтримкою стабільності рівня цін усередині країни. Відомо, що концепцією стабільності валюти передбачаються необхідні засоби для підтримання внутрішньої вартості грошей. Однак у контексті відкритої економіки, тобто економіки, пов’язаної з міжнародними операціями, цим аспектом не варто обмежуватися: стабільність обмінного курсу (інакше кажучи, захист зовнішньої вартості грошей) є другим чинником забезпечення стабільності валюти. Будь-які економічні інститути (у тому числі й фінансові установи) найефективніше працюють тоді, коли всередині країни ціни залишаються стабільними, а на міжнародній арені зберігається відносна стабільність та передбачуваність курсів обміну. Курсова політика спрямовується на підтримку зовнішньої конкурентоспроможності економіки, з одного боку, та підтримку низькоінфляційного середовища й запобігання різким курсовим коливанням – з іншого.

Стабільність вартості грошей у будь-якій економіці залежить, крім іншого, і від обсягу грошової маси, тобто від змінної, на яку впливає центральний банк шляхом проведення монетарної політики.

Стабільність стандарту вартості залежить також від діяльності інших секторів економіки. Це пов’язано з тим, що вартість грошей визначається не лише їх кількістю, а й потоком товарів та послуг, а також запасами інших економічних активів.

Слід зупинитися й на такому ключовому питанні, як незалежність центрального банку – Національного банку України.

Принцип незалежності центрального банку на практиці означає, що органу, відповідальному за монетарну політику, надається свобода дій у досягненні її цілей.

Прогнозоване значення інфляції на кінець року (з грудня по грудень) може бути досить великим. Така тенденція може негативно вплинути на довіру як до економічної політики уряду, так і до монетарної політики НБУ, посилити інфляційні очікування, погіршити інвестиційну привабливість, стати причиною відмови в наданні своїх фінансових ресурсів, якщо це зашкоджує досягненню цілей монетарної політики. Отже, незважаючи на те, що однією із функцій центрального банку є функція банкіра уряду, він може відмовитися кредитувати операції уряду (так само, як комерційний банк може відмовити у позичці своєму клієнту), що у свою чергу може зупинити тенденцію до зростання реального ВВП. Щоб загальмувати інфляційний розвиток, потрібно вжити певних заходів, передусім з боку уряду за відповідної підтримки Національного банку України.

Прискорення темпів інфляції спричинили, з одного боку, зовнішні та внутрішні цінові шоки, що відбулися в умовах ненасиченості ринку й незавершеності структурної перебудови у промисловості та сільському господарстві, підвищення регульованих цін на окремі продукти харчування, енергоносії, адміністративне підвищення цін на житлово-комунальні та транспортні послуги, послуги зв’язку, а з іншого – прискорення темпів зростання пропозиції грошей. Підвищення цін було об’єктивним, проте значною мірою цьому сприяло штучне стримування інфляції упродовж значного періоду. Тому цю складову прискорення інфляції значною мірою можна характеризувати як відкладену інфляцію попередніх періодів.

Підвищення оптових цін у паливній промисловості також стало додатковим фактором загального зростання цін, оскільки вона, поряд з електроенергетикою і транспортом, впливає на виробничі витрати багатьох інших галузей економіки. Це підвищення поширилося на всю товарну та виробничу сферу.

Вплив монетарного фактора на прискорення інфляції тісно пов’язаний із наявністю заборгованості уряду перед НБУ, суб’єктами господарювання та нерезидентами.

Заходи уряду, вжиті впродовж 2001 року з метою погашення простроченої заборгованості за заробітною платою та пенсіями, а також вимоги щодо вчасної виплати поточних зарплат і пенсій послабили соціальну напругу в суспільстві, але певною мірою вплинули й на зростання темпів інфляції.

При цьому збільшився внутрішній державний борг за ОВДП, емісія яких була спрямована на погашення внутрішніх та зовнішніх зобов’язань попередніх років без погашення вже накопичених боргів за державними цінними паперами, зокрема, перед основним внутрішнім кредитором Міністерства фінансів – Національним банком України.

Основним невирішеним питанням фіскальної політики є зростання недоїмки за платежами до бюджету, неповні надходження від приватизації, а відтак і несвоєчасне погашення заборгованості уряду перед НБУ. У 2000 р. сума простроченої заборгованості перед Національним банком становила 3 064 млн. грн., у тому числі сума основного боргу – 2 389 млн. грн. За розрахунками, своєчасне погашення Мінфіном хоча б основної частини своєї заборгованості перед НБУ дало б змогу задіяти механізми регулювання грошово-кредитного ринку, утримати інфляцію на тому рівні, який було спрогнозовано на початку року. Наприкінці вересня Національний банк та Міністерство фінансів України уклали угоду про реструктуризацію облігацій внутрішньої державної позики із портфеля НБУ на термін до 2010 року. Реструктуризацію проведено шляхом заміни ОВДП та КОВДП на нові купонні облігації внутрішньої позики. Погашення доходів за цими облігаціями Міністерство фінансів розпочало з січня 2001 року, а основного боргу – з 2002 року.

Додатковими чинниками підвищення інфляції було також зниження частки бартеру в розрахунках у промисловості та зменшення взаємозаліків між суб’єктами підприємницької діяльності, вихід частини економіки з тіньового сектору, збільшення нарахувань до фонду заробітної плати та відрахувань до Пенсійного фонду. Усе це позначилося на агрегованому попиті і, як наслідок, призвело до додаткового підвищення інфляції (за інших рівних умов).

Щоб проаналізувати вплив монетарного фактора на прискорення інфляції, розглянемо ланцюг трансмісійного механізму; грошова база – грошова маса – інфляція.

Протягом 1999 року грошова база зросла на 39,2%, грошова маса – на 40,5%, інфляція споживчих цін досягла 19,2%. З одного боку, тривав процес ремонетизації української економіки (тобто випереджаюче зростання грошових агрегатів не викликало значного зростання цін), а з іншого – накопичувався певний інфляційний потенціал, який почав реалізовуватися в листопаді 1999 року.

Зростання грошової маси обумовлювалось зростанням грошової бази та незначним зростанням грошового мультиплікатора.

Основний чинник збільшення грошової бази – зростання чистих міжнародних резервів на балансі НБУ (з урахуванням сумарної купівлі та продажу валюти за цей період)*

Основними джерелами пропозиції іноземної валюти є позитивне сальдо товарів та послуг платіжного балансу, приплив капіталу, пов’язаний в основному з процесом приватизації, певне зростання прямих іноземних інвестицій, поступова легалізація тіньового сектору економіки.

Безумовно, у ситуації, яка склалася в Україні (передусім в умовах гострих зовнішніх боргових проблем, недостатніх резервів, необхідності зміцнення довіри до гривні), дії Національного банку були спрямовані, з одного боку, на нарощування валютних резервів, а з іншого (за надлишкової пропозиції валюти на валютному ринку) – стримували тенденцію до подорожчання гривні відносно долара США, що могло б негативно вплинути на зовнішньоторговельний баланс нашої країни.

Поступове зниження облікової ставки НБУ (із 45% на початку року до нинішніх 27%) стало додатковим стимулом для пожвавлення процесу кредитування економіки банками, причому, що слід наголосити, за умови зростання реального ВВП. Це важливий чинник економічного піднесення в цілому, зокрема у промисловості: 2000 рік став першим роком реального економічного зростання в Україні за весь період державної незалежності.

Зазначене зростання монетарної бази шляхом мультиплікації грошей та відповідного збільшення грошової маси, звичайно, може активізувати додаткові фактори впливу на прискорення темпів інфляції. Проте, аналізуючи рівень монетизації в Україні, порівнюючи його з рівнями монетизації та її динамікою в інших транзитних економіках, знайдемо підтвердження, що зростання грошової бази та відповідно грошової маси не повинно пропорційно відбиватися на зростанні рівня цін у процесі переходу цих країн до ринкової економіки. Тобто основні фундаментальні чинники зростання інфляції виникають не у сфері монетарної політики НБУ, а в реальному секторі економіки та у фіскальній сфері країни. Нестійкість процесу ремонетизації (який, до речі, започаткувався саме в останні роки) пов’язана з тим, що фундаментальні структурні фактори недовіри до національної грошової одиниці ще не усунуто. Зробити це лише зусиллями НБУ практично неможливо.

Нагадаємо, що до зазначених факторів передусім належать значні інфляційні та девальваційні очікування населення; несприятливий інвестиційний клімат у країні (обсяг іноземних інвестицій в економіку України в обчисленні на душу населення чи не найнижчий серед країн із перехідною економікою); певні труднощі з виконанням поточного бюджету, в енергетично-паливному секторі економіки тощо. Тому для стримування інфляційних процесів потрібно насамперед вирішити численні структурні економічні проблеми, реформувати податкову систему та пов’язану з нею законодавчу базу, всебічно й у загальнонаціональному масштабі підтримувати тенденцію до економічного зростання. Зокрема, Національний банк України повинен і буде стимулювати процес реформування банківської системи як основного фінансового посередника в ланцюгу “заощадження – інвестиції”.

Макроекономічна політика має бути спрямована на те, щоб продовжити та поглибити економічну стабілізацію, яка щойно розпочалася, надати їй незворотного характеру, не допустити припинення розвитку позитивних процесів в економіці внаслідок зростання інфляції. Виникнення інфляційного тиску на ранній стадії економічного відновлення свідчить про нагальну необхідність прискорення структурних реформ в економіці та фіскальній сфері. Саме вони нададуть змогу знайти компроміс в альтернативі “економічне зростання – інфляція”.

Зокрема, уряду слід послідовно продовжувати розпочаті структурні реформи, активізувати грошову приватизацію, вживати подальших заходів щодо скорочення обсягів бартеру та збільшення частки продукції, оплаченої грошима, що у свою чергу підвищуватиме обсяги надходжень загальнодержавних податків.

НБУ, звісно, також має низку інструментів для стримування зростання грошової маси і відповідно зростання цін, які використовувалися при проведенні монетарної політики. Ефективність їх дії у поточній ситуації значною мірою залежить від стерилізації зростання чистих іноземних активів шляхом скорочення внутрішніх активів НБУ.

Одним із таких інструментів є скорочення чистого кредиту комерційним банкам шляхом проведення операцій на відкритому ринку. Щоправда, використання державних цінних паперів як фінансових інструментів не може здійснюватися в обсягах, достатніх для забезпечення необхідного рівня стерилізації (потенційні кредитори, які раніше мали проблеми з ОВДП, ставляться до державних цінних паперів дещо упереджено). Застосування зазначеного інструменту пов’язане також із відволіканням частини грошових ресурсів банківської системи від кредитування реального сектору економіки.

У ситуації, що склалася, зберігає свою актуальність такий інструмент, як депозитний сертифікат НБУ. Проте слід зважати на витрати, які можуть знижувати власний прибуток Національного банку і відповідно надходження до бюджету. Отже, можливості застосування депозитного сертифіката НБУ певною мірою обмежені.

Ще один інструмент, яким можна скористатися з метою стримування інфляції, – зменшення рефінансування та ломбардного кредитування комерційних банків Національним банком України. Однак це, як правило, пов’язано з підвищенням відсоткових ставок, що суперечить політиці поступового зниження облікової ставки НБУ, задекларованій урядом у програмі “Реформи заради добробуту”. Поступове зниження Національним банком облікової ставки впродовж 2000 року значною мірою сприяло економічному зростанню в країні.

Уповільнити зростання пропозиції грошей НБУ міг би також шляхом зменшення грошового мультиплікатора, тобто підвищенням норми резервних вимог для комерційних банків. Унаслідок такого підходу проблема стерилізації (у частині витрат) перекладається на комерційні банки, що може погіршити поточний фінансовий стан банківської системи, а відтак – призупинити процес збільшення обсягів кредитування нею економіки.

Дія кожного з розглянутих інструментів має короткостроковий характер і не усуває фундаментальних причин інфляції, до того ж може бути надміру витратною як для банківської системи, так і для економіки в цілому.

Тому в економічних умовах, що нині склалися в Україні, оптимальним фактором стримування інфляції є зменшення заборгованості уряду перед НБУ та банківською системою в цілому. Зрозуміло, такий підхід потребує стабільного профіциту бюджету (або альтернативних джерел запозичень для уряду). Щоб він з’явився, необхідно знайти можливості для компенсації в бюджеті запозичень у банківської системи шляхом збільшення надходжень від приватизації, а головне – упорядкувати податкову базу, успішно завершити бюджетну реформу та ліквідувати недоїмки.

Проблема заборгованості із платежів до бюджету з боку платників податків потребує вирішення. Загальна сума заборгованості перед бюджетом залишається значною.

Особливо критична ситуація щодо податкових надходжень до бюджету склалася в паливно-енергетичному комплексі.

Ще однією проблемою, яка безпосередньо впливає на інфляційний розвиток, є дебіторська та кредиторська заборгованість суб’єктів господарювання. Стан у розрахунках між суб’єктами господарювання призводить до виникнення різних форм “квазігрошей”, грошових сурогатів та бартерних операцій. З одного боку, вони шкодять ефективності розподілу фінансових потоків в економіці, спотворюють реальну вартість грошей (кредиту і процентів за ним) і збільшують недоїмку до бюджету, а з іншого – ускладнюють проведення виваженої монетарної політики, функціонування фінансової системи України в цілому. Ці проблеми потребують якнайшвидшого та ефективного розв’язання.

Питання неплатежів (поряд з іншими структурними та законодавчими проблемами) у свою чергу пов’язане з підвищеними кредитними ризиками, які існують у сфері кредитування реального сектору банківською системою. Високий процент за банківськими кредитами у реальному вимірі віддзеркалює значні ризики, пов’язані з кредитуванням підприємств. Водночас такі відсотки є перешкодою на шляху модернізації економіки, макроекономічної стабілізації загалом і контролю за інфляційним процесом зокрема.

Головною передумовою наявності у державі “сильних” грошей є її спроможність зберігати відносну стабільність вартості своїх грошей. Це передбачає, по-перше, відповідну фіскальну політику, по-друге, розумний контроль та регулювання пропозиції грошей із боку центрального банку за допомогою монетарної політики. Необмежений випуск грошей перетворює їх у безоплатне благо. Надлишкова грошова маса спричиняє гонитву за товарами, швидке зростання цін, виникнення дефіциту товарів та послуг. Знецінення вартості грошової одиниці призводить, по-перше, до того, що вона перестає виконувати функцію засобу обміну, зростає рівень доларизації економіки, бартеру. По-друге, люди готові використовувати гроші як засіб заощадження лише доти, доки вони можуть забезпечувати збереження своєї купівельної спроможності в майбутньому. По-третє, економіка може використовувати національну грошову одиницю як міру вартості лише у разі її відносно стабільної купівельної спроможності. Тому функція контролю за пропозицією грошей повинна здійснюватися інституцією, незалежною від політичних, урядових, а тим більше лобістських, тіньових та корумпованих сил.

Особливого значення в період структурної перебудови й залучення в українську економіку значних іноземних інвестицій набувають зовнішня стабільність гривні та передбачуваність обмінного курсу. Аргументи на користь суттєвої девальвації гривні з метою підтримки українських експортерів не є переконливими з огляду на такі фактори:

Навіть за нинішнього курсу більшість українських експортерів продає продукцію за демпінговими цінами, що свідчить про значні резерви у їх балансі “доходи – витрати”;

Велика частка критичного імпорту енергоносіїв у загальному імпорті, використання більшістю експортерів імпортованої продукції як вхідних ресурсів, існування певної частки реекспорту у загальному обсязі експорту (з використанням давальницької сировини), а також велика енергозатратність та енергоємність української економіки (зокрема експортерів) у разі девальвації гривні не забезпечать експортерам суттєвого прибутку, натомість зроблять економіку країни в цілому ще витратнішою;

Експортери мають значні можливості для зростання прибутку за рахунок підвищення ефективності виробництва;

Відношення експорту до ВВП, а також суттєве позитивне сальдо торговельного балансу за цей же період не дають підстав вважати поточний обмінний курс переоціненим.

Чи є у нас внутрішні джерела для утримання сильних і стабільних грошей? Безумовно. І основні серед них ~ кошти на руках у населення, приватизаційні резерви, кошти банківської системи та інших економічних суб’єктів, не інвестовані в реальний сектор економіки, а також залучення прямих інвестицій резидентів і нерезидентів.

Серед додаткових чинників підвищення попиту на гроші можна виділити такі:

Зменшення частки бартеру та взаємозаліків у промисловості;

Вихід частини економіки з тіньового сектору;

Збільшення нарахувань до фонду заробітної плати та відрахувань до Пенсійного фонду, соціального страхування та ін.

Розбудова незалежної України та її макроекономічної політики неможлива без врахування зазначених чинників, особливо в процесі реального економічного зростання та продовження структурних реформ. Органам державного управління не варто забувати й про те, що невичерпним джерелом поповнення бюджету є гроші, які перебувають на руках у населення. Звичайно, йдеться не про безпідставне вилучення коштів у фізичних осіб, а про застосування економічних важелів для залучення цих грошей, а також коштів інших економічних суб’єктів в економічний обіг, про підвищення довіри населення до національної грошової одиниці. Останнє є одним із найважливіших чинників продуктивного вирішення проблеми економічного зростання в Україні.

(2 votes, average: 3,00 out of 5)