Економіка розвитку – Царенко О. М. – § 3. Фінансові аспекти активізації інвестиційного процесу в Україні
Серед найважливіших проблем, що постають перед економістами різних теоретичних шкіл і напрямків, є аналіз факторів та потенцій економічного зростання, взаємозв’язку таких соціально-економічних процесів, як споживання і накопичення, інвестування і заощадження, пошук ефективного механізму забезпечення стабільного зростання економіки. Більше півстоліття тому англійський економіст Дж. Кейнс у праці “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” розробив економічну теорію сучасної ринкової економіки. На її основі було створено підхід до аналізу проблем економічного зростання на підставі того, що попит не збігається з пропозицією, а збереження – з інвестиціями, з чого випливає, що значну увагу в стабілізації економічного зростання слід приділяти формуванню попиту і понад усе попиту на капіталовкладення.
Важливим фактором макроекономічної стабілізації, на думку Кейаса, як уже зазначалось, є державне втручання в економічні відносини через регулювання накопичення та споживання і передусім через податкову та бюджетну політику. При цьому провідна роль у кейнсіанській економічній теорії надається поняттю макроекономічної рівноваги. Кейнс розглядає взаємний зв’язок між запланованими видатками і національним доходом як центральне питання макроекономічного аналізу. Чи будуть спроможні сімейні господарства, фірми-виробники, урядові органи, які окремо формують видатки, придбати товари та послуги, які та чи інша економічна система може виробити в умовах повної зайнятості? Цим питанням Кейнс займався, розглядаючи функціонування економічної системи на довгострокових часових проміжках. Особисте споживання, на яке спрямовується значна частина видатків господарських суб’єктів, становить більше двох третин усіх закупівель товарів і послуг, отже, треба мати уявлення про розрахунковий дохід після всіх податкових виплат як головний фактор, що визначає структуру споживчих видатків. Кожне збільшення доходу збільшує й видатки, однак на суму, нижчу від одержаного доходу. Частку заощаджень між зростанням доходу і зробленими видатками Кейнс називає граничною схильністю до споживання. Функція споживання може бути виражена формулою
С =А + BP,
Де С – споживання; В – гранична схильність до споживання; Р – розрахунковий дохід; А – константа, яка характеризує величину споживання при розрахунковому доході, що дорівнює нулю, і називається автономним споживанням. Слід мати на увазі, що автономні витрати не залежать від змін у доходах.
Від ступеня зростання доходів залежить зростання податків і збільшення національного доходу, але рівноваги між плановими витратами і національним продуктом досягти важко. Наприклад, національний доход зростає на 10 млн. дол., але це не призведе до збільшення планових витрат на ту ж суму, оскільки необхідний деякий час для нарощування виробництва товарів. Якщо ж відбувається зниження національного доходу, то різниця залишається в товарно-матеріальних запасах. Зміна рівня рівноваги національного доходу більшою мірою, ніж зміна вихідного рівня автономних витрат, що його викликала, є ключовим моментом кейнсіанської моделі макроекономічної рівноваги. Це поняття в макроекономічній теорії започатковане як мультиплікаційний ефект. Відношення абсолютних величин рівноваги національного доходу до рівня автономних витрат, що їх викликали, називають мультиплікатором витрат.
Зміни в автономному споживанні можуть змінювати планові витрати, що певною мірою компенсує часті розширення і звуження економічної системи в ході її розвитку за фазами ділових циклів. Це випливає з того, що споживач не розподіляє свій дохід на збереження і витрати кожного дня, щомісяця, щороку без змін, а це дуже важкий для оцінки фактор, який може повестися по-різному. У структурі національного доходу споживання з урахуванням мультиплікаційного ефекту становить дві третини його обсягу; збільшення споживання лише на один відсоток може викликати в темпах економічного зростання значно більший стрибок. Зростання упевненості споживачів може викликати економічне зростання, але й падіння впевненості призведе до різкого зменшення економічних показників. Таким чином, економічний спад може бути обумовлений не тільки помилками в проведенні грошово-кредитної політики, наприклад, різким скороченням грошової маси, яка перебуває в обігу, а й зменшенням споживання чи інвестиційних витрат, тісно пов’язаних з очікуваними економічними суб’єктами.
Дж. Кейнс бачить шляхи виходу з економічного спаду у регулюванні фіскальної системи, величини податків і державних закупівель. Його внесок у державне регулювання економіки і його нове бачення грошей, фінансів та кредиту, його далекоглядність в обгрунтуванні державного втручання в розширене відтворення виробництва, аналіз процесів зайнятості і нарощування обсягів виробництва за допомогою інвестицій та виваженої бюджетної і фіскальної політики були тоді передовими і тепер не втратили свого великого практичного значення. Разом із тим Дж. Кейнс недооцінював впливу зростання цін на процеси відтворення виробництва, впливу грошей як міри вартості на забезпечення високих темпів зростання економіки та не надавав значення тому, що підвищення попиту без пропозиції обумовлює інфляційні процеси. Ці недоліки призвели до появи прихильників неокласичної теорії грошей, які висунули теорію монетаризму і склали групу економістів, провідне місце серед яких посідає М. Фрідман (США). Основою їх вчення є кількісна теорія грошей, і вони вважають, що нестабільність в економіці починається в грошовій сфері. Тобто грошова маса є головною у витратах економіки. Фінанси, бюджет та інвестиції, за їх вченням, якщо вони не підкріплені динамікою грошової маси, мають другорядне значення. Такий висновок відсуває кейнсіанську теорію економічних факторів – бюджетної політики та інвестицій – на задній план, а на передній ставиться культ грошей, які забезпечують гарантію здійснення платежів.
Таким чином, кейнсіанську модель економічного регулювання економіки та роль бюджету в цьому процесі поставлено під сумнів. На наш погляд, як кейнсіанська модель, так і монетаризм М. Фрідмана мають позитивні якості. Кейнсіанська модель регулювання економіки дала можливість подолати тяжкі негативні наслідки великої депресії в США і в Англії.
Економічна криза, яку пережила Україна, у чомусь подібна до великої депресії, але йшла з тяжчими наслідками. Не секрет, що валовий внутрішній продукт у ті часи в Україні скоротився більш ніж наполовину, капітальні вкладення та державні закупівлі – ще більше. Водночас виробничі потужності простоювали або ж їх можливості використовувались менш ніж
Кейнсіанська теорія регулювання економіки саме і передбачає такі кризові явища, а також шляхи виходу з економічної кризи за допомогою державних інвестицій в економіку на капітальні вкладення для впровадження передових технологій, повної відмови від закупівлі імпортних товарів, емісії грошової маси для покриття бюджетного дефіциту за умов ефективного використання її в пріоритетних напрямках виробництва, створення виробничих потужностей всіх форм власності для виробництва однойменних товарів, для вільної конкуренції їх на ринку та впровадження енергозберігаючих технологій на основі жорсткого режиму економії.
Розраховувати на ідеальні моделі не можна. Практика показала, що стримування грошової маси може певний час гальмувати зростання цін. Але лише монетарними методами зупинити інфляційні процеси, падіння виробництва, розв’язати проблему економічної кризи не вдається.
Протягом останніх років практика засвідчила, що необхідний цілий комплекс заходів, які включають удосконалення податкової системи, валютного регулювання, цінової політики та цільового спрямування бюджетних витрат. Приймаючи неокейнсіанську модель державного регулювання економіки, не слід відкидати монетаристську теорію, бо її можна застосувати як при виході з кризи, так і при стабільній економіці для поступального руху вперед. Разом із тим не можна забувати, що в умовах глибокої економічної кризи дотримання положень монетаристської теорії може призвести до негативних наслідків. Монетаристськими методами можна ліквідувати дефіцит товарів за рахунок дефіциту грошей, але якщо це мета, то вона призведе до жорстких негативних явищ.
Сьогодні все має бути підпорядковано розвитку вітчизняного виробництва і його розширеного відтворення на пріоритетних, конкурентоспроможних напрямках. Залучати кошти в державний бюджет для придбання новітніх технологій та розвитку виробництва необхідно за рахунок зменшення податкового тиску на підприємства. Сьогодні вже провадиться система реформування податків, але це тільки початок, адже потрібно ввести систему оподаткування, яка б стимулювала виробництво і викликала довіру, тобто таку систему, що відповідає сучасному стану економіки.
Сьогодні на внутрішньому ринку України вже домінують товари власного виробництва, чого не скажеш про автомобілі, адже вони завезені з інших країн, а це підриває економіку держави і потребує захисту товаровиробників України як на законодавчому рівні, так і шляхом використання фінансово-кредитних важелів. Україна має великі запаси вугілля, залізної руди та інших природних ресурсів. Займаючи лише 0,5 відсотків світової суші, вона видобуває близько 5 відсотків світових корисних копалин. За економічним потенціалом вона посідала друге місце серед республік колишнього Союзу. Сьогодні ж, навпаки, в Україні недостатньо енергоносіїв, промислово-технологічна база потребує переобладнання і реконструкції. Ресурсоємність промислової України в три рази, а енергоємність у дев’ять разів перевищує європейські стандарти. Орієнтація на експорт товарів у країни з ринковою економікою та на одержання кредитів від МВФ, Світового та інших банків себе не виправдала. Вихід – у жорсткій економії коштів, що призведе до дуже болісного зниження рівня соціальної захищеності населення та його життєвого рівня. Прихованим безробіттям в Україні охоплено більше 20 відсотків працездатного населення. Грошова маса, бюджет, кредит та інші показники об’єднані в систему, розвиваються в новій економічній системі неординарно. Сьогодні важко визначити траєкторію розвитку фінансово-кредитної системи України. Оптимально слід вирішувати проблему на основі системного аналізу та використовувати програмно-цільовий підхід.
Поряд із цим реалізацію даного підходу не можна здійснити без відпрацювання механізму регулювання, який дозволяє коригувати відхилення від програмної траєкторії руху. Наприклад, збільшення або зменшення грошової маси, необхідність змін у кредитуванні цільових програм, проведення заходів з коригування прибуткової і видаткової частин бюджету тощо. Такий підхід дозволить ввести науково обгрунтовану систему управління цими процесами.
Слід зазначити, що в державі пройшов процес децентралізації управління формуванням бюджетів всіх рівнів, діють казначейства та податкові інспекції. Районні, міські фінансові органи та облфінуправління несуть відповідальність за використання коштів відповідних місцевих бюджетів. Можна навести приклади проблем розподілу кредитних ресурсів, оподаткування і введення місцевих податків. Усе назване, включаючи взаємовідносини органів місцевого управління з підприємствами, організаціями і установами, різко підвищує роль і відповідальність органів місцевого управління за економічний розвиток підпорядкованих територій.
В умовах переходу до ринкової економіки ефективним методом державного регулювання процесів економічного розвитку має бути планування в державному секторі економіки і регулювання діяльності недержавного сектору. Планування і регулювання має охоплювати як в цілому економіку держави (індикативне планування), так і місцеві органи управління на основі об’єктивної інформації з питань формування місцевих бюджетів, використання кредитних ресурсів та податкової політики.
Вихід з економічної кризи дасть змогу проводити дослідження за допомогою економічного програмування, основне значення якого базується на необхідності реалізації комплексної програми подальшого розвитку економіки держави, а також окремих програм, до яких належать фінансові, кредитні, податкові, цінові та ін.
Економічна наука, практика розвитку ринкової економіки передових держав показують необхідність чіткого державного регулювання інвестиційної діяльності, тим більше в умовах економічної кризи. Передусім цього потребує виробничий сектор, упровадження новітніх технологій на перспективних напрямках його розвитку. Функціонування підприємств усіх форм власності в умовах ринкових відносин потребує проведення ефективної інвестиційної політики, яка має спиратись на забезпечення якнайменших витрат на залучення інвестицій, формування чіткої системи фінансування та одержання максимального прибутку на вкладені кошти. Інвестиції можуть провадитись як за рахунок залучених, так і за рахунок власних коштів не тільки на рівні підприємств, а й на державному рівні. На рівні підприємств до власних коштів належать амортизаційні відрахування та реінвестована частина чистого прибутку, а до залучених – кредити банків, позички інших установ, емісія акцій та облігацій. На рівні держави можна виділити два види інвестицій – фінансові і виробничі. До перших слід віднести вкладення коштів у купівлю акцій, облігацій та інших цінних паперів, до других – кошти, вкладені у виробництво для його розширення, реновації, модернізації та купівлі новітніх технологій.
Перехід до ринкової економіки надає можливість поділити інвестиції на приватні і державні. Приватні інвестиції вкладаються в ті галузі виробництва, які мають високий прибуток, або коли є гарантія, що впровадження в них новітніх технологій дозволить одержати високі прибутки. Державні інвестиції спрямовуються, як правило, на пріоритетні напрямки розвитку виробництва як за рахунок бюджетних коштів, так і за рахунок довгострокових кредитів.
Аналіз показує, що на сьогодні немає відповідних умов для створення режиму найбільшого сприяння інвестиційній діяльності ні на мікро-, ні на макрорівнях. На цей час у підприємств немає бази для проведення заходів із відтворення виробництва, а тим більше для інвестиційної діяльності в розширенні виробництва та для придбання новітніх технологій, що потребує вирішення проблеми на рівні держави. Слід чітко визначитися з пріоритетними напрямками вкладення інвестицій і конкретними проектами, які мають великий економічний ефект. Головним же втілювачем проектів у фінансовому аспекті є банк, через який провадиться фінансування інвестицій. На сьогодні ми маємо центральний банк – Національний банк України та комерційні банки, серед яких і Промінвестбанк, сама назва якого свідчить про його цільову спрямованість – інвестиційну діяльність. Однак у діяльності Промінвестбанк у, на наш погляд, функція інвестування виробництва виконується дуже опосередковано.
Державну політику в інвестиційній діяльності мають визначити вибір мети, оцінка ситуації та стратегічна спрямованість. У процесі її реалізації слід забезпечити стратегічне планування, фінансову підтримку проектів; постачання інформацією про новітні технології та створення сприятливого інвестиційного клімату; нагляд за інвестиційною діяльністю та її оцінку; надання інвестиційних кредитів як за рахунок державних, так і за рахунок міжнародних інвестицій через Український інвестиційний банк, що ставить проблему створення розгалуженої системи спеціалізованих банків – як державних, так і комерційних.
На нашу думку, уваги потребує і діяльність інвестиційних філіалів окремих банків, які є такими лише за назвою. Зрозуміло, що пріоритети інвестиційних проектів мають визначитися на конкурсній основі, а захищеність їх впровадження повинна спиратися на спеціально створювану страхову компанію із страхування інвестиційних проектів. Слід сказати, що в Україні вже створено широку мережу інвестиційних фондів, інвестиційних компаній. На рівні держави провадиться державне регулювання ринку цінних паперів, але вторинний ринок ще недостатньо розвинутий.
Для розвитку інвестиційної діяльності необхідне об’єднання коштів банків, страхових компаній та підприємств і створення за їх безпосередньою участю фінансово-промислових компаній і груп. Було б доцільно включити в ці компанії та групи наукові установи, тому що без науки не може бути науково-технічного прогресу і розробки та впровадження в життя новітніх технологій. Практично в зародковому стані в Україні перебуває венчурний бізнес – мале, ризикове підприємництво в інноваційній сфері, у системі науково – і експериментально-дослідницьких розробок.
У цілому намічені заходи сприятимуть розвитку економіки України і створенню умов для активізації банківської, інвестиційної сфер і, головне, виробництва, що забезпечить зростання доходів бюджетів усіх рівнів.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)