Економіка праці та соціально-трудові відносини – Іляш О. І. – Пропозиція робочої сили
Пропозиція робочої сили – це контингент працездатного населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ. На неї впливають:
– демографічна ситуація;
– характер і зміст праці;
– інтенсивність вивільнення робочої сили;
– ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки кадрів;
– система оплати праці;
– кон’юнктура ринків капіталу, товарів та послуг тощо.
На ринку праці індивід пропонує три речі: час роботи, якість праці та її інтенсивність. Сукупність таких ознак на ринку праці формує індивідуальна пропозиція праці.
Пропозиція часу роботи індивідом грунтується на теорії корисності, незалежно від того, знає він про неї чи ні. Пригадаємо, що корисність – це здатність товарів задовольняти людські потреби в процесі їх споживання. Розрізняють загальну та граничну корисність.
Пропозиція якості робочої сили. Якість робочої сили – комплексне поняття, яке охоплює сукупність таких властивостей людини, як рівень освіти і кваліфікації, фізіологічні, фізичні, соціально-психічні характеристики, здатність адаптуватися до умов виробництва, професійну орієнтованість і мобільність. Зростання якості робочої сили за всіма параметрами (здоров’я, освіта, професіоналізм, адаптованість у виробництво) підвищує її конкурентоспроможність, дає можливість при значному перевищенні пропозиції праці над попитом на національному ринку праці працевлаштуватись за кордоном, а також робить конкурентоспроможною вітчизняну продукцію. У будь-якому випадку висока якість робочої сили позитивно впливає на зайнятість населення.
Пропозиція інтенсивності праці. Підвищити інтенсивність праці означає підвищити її продуктивність. Зв’язок між інтенсивністю праці та різними факторами досить складний і менш досліджений, ніж пропозиція робочого часу або якість праці. З одного боку, інтенсивність праці, яка запропонована на ринку, залежить від внутрішніх мотивів і фізичного стану особи, а з іншого – має регулюватись законодавством, традиціями тощо.
Як відомо, за більш високого доходу працівник може придбати більшу кількість товарів та послуг. Зростання доходів передбачає і зростання заробітної плати: якщо заробітна плата вища за, то пропозиція праці буде зменшуватись (рис. 5.7).
Рис. 5.7. Крива індивідуальної пропозиції на робочу силу.
Як і у випадку з попитом на працю, існує два погляди на сукупну пропозицію праці:
– у вузькому розумінні пропозицією праці є кількість незайнятих і охочих працювати працездатних осіб працездатного віку;
– у широкому розумінні пропозиція праці охоплює все працездатне населення працездатного віку, тобто трудові ресурси суспільства.
Ще одним поняттям, властивим ринку праці, є ціна товару. Ціна товару характеризує вартість робочої сили, праці та здатності до праці, яка виражається заробітною платою. На практиці розрізняють три види заробітної плати:
– мінімальна;
– номінальна;
– реальна.
Як відомо, співвідношення між попитом та пропозицією на ринку праці називається кон’юнктурою ринку праці.
Розрізняють три види кон’юнктури:
– рівноважна – характеризує еквівалентність попиту та пропозиції на робочу силу;
– трудодефіцитна – формує переважання попиту над пропозицією на ринку праці;
– трудонадлишкова – передбачає переважання пропозиції над попитом.
Графічно взаємодія попиту та пропозиції відображена на рис. 5.8.
Рис. 5.8. Модель саморегулювання ринку праці.
Як бачимо, найбільший попит {D) припадає па тих працівників, що претендують на низьку заробітну плату; найбільша пропозиція (S) спостерігається при високому рівні заробітної плати. У точці перетину (Р) встановлюється рівноважна ціна праці й рівень потреби у праці відповідної кваліфікації.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)