Економіка праці та соціально-трудові відносини – Гриньова B. M. – 13.3. Фактори і резерви підвищення продуктивності праці
Фактори – це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.
Дію факторів, їх виявлення і реалізацію необхідно розглядати в тісній залежності від природних і суспільно-економічних умов.
Природні умови – це те середовище, в якому здійснюється суспільний процес виробництва: природні ресурси, грунт, кліматичні особливості тощо.
Суспільно-економічні умови визначаються характером виробничих відносин, розвитком ринкових відносин, ступенем розвитку продуктивних сил, рівнем життя.
В умовах становлення ринкових відносин великого значення набувають такі фактори, як посилення конкуренції товаровиробників, роздержавлення і приватизація економіки, розвиток малого і середнього бізнесу, фінансово-економічна стабілізація, сильна система соціальної підтримки на основі активної структурно-інвестиційної політики в напрямі випереджаючого розвитку виробництва споживчих товарів і надання послуг, підвищення гнучкості виробництва, його сприйнятливості до змін попиту і технологічних нововведень, ефективне формування зайнятості населення.
Отже, фактори продуктивності, які визначають її рівень, пов’язані з працею, ресурсами, середовищем.
Зарубіжні економісти розрізняють дві основні групи факторів продуктивності: зовнішні (які не контролюються) та внутрішні (які контролюються).
Зовнішні фактори включають політичну соціальні й економічні аспекти розвитку суспільства; урядові рішення та інституційні механізми; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого підприємства.
Внутрішні фактори – це ті, які перебувають у зоні контролю окремого підприємства і поділяються на “тверді” та “м’які”. “Тверді”(стійкі, сталі) фактори включають:
– виріб – його якість, призначення, дизайн, тобто якою мірою він відповідає вимогам, що ставляться до нього споживачем, ринком;
– технологію та устаткування і підвищення ефективності використання матеріалів, поліпшення коефіцієнта обігу матеріалів, управління матеріалами, розвиток ефективних джерел постачання.
До “м’яких” факторів належать:
– якість робочої сили, підвищення ефективності її використання шляхом подальшого вдосконалення мотивації праці, поліпшення її поділу і кооперації, участі всіх категорій працівників в управлінні підприємством;
– організаційні системи і методи, а саме: динамічність і гнучкість структури підприємства, вдосконалення організації виробництва і праці, трудових методів;
– стилі і методи управління, вплив їх на організаційну структуру, кадрову політику, планування діяльності підприємства.
Зовнішні фактори впливають на стратегію діяльності підприємства і продуктивність. Так, поліпшення урядом податкової політики, законодавства про працю, соціальної інфраструктури, політики цін, забезпечення більш раціонального порядку використання природних ресурсів мотивують відповідні рішення на підприємстві щодо структурного, організаційного та технологічного його функціонування.
З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили і засобів виробництва всі фактори, які визначають підвищення продуктивності праці, можна об’єднати в три групи:
– матеріально-технічні;
– організаційно-економічні, що характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;
– соціально-психологічні, що пов’язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.
Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва й одним із основних елементів механізму ринку.
Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва – засоби виробництва, працю, його організацію та управління.
Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:
– впровадження комплексної механізації та автоматизації;
– удосконалення технології виробництва;
– хімізація виробництва;
– зростання рівня енергоозброєності.
Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється шляхом механізації ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної механізації робіт на дільницях та в цехах.
Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.
На підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо у допоміжних процесах – транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних.
Про низький рівень механізації та автоматизації допоміжних процесів свідчить той факт, що частка робітників, зайнятих на цих процесах у загальній кількості робітників, становить приблизно 46 %. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.
Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти шляхом збільшення потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією й автоматизацією допоміжних робіт (подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням. Модернізація тісно пов’язана з реконструкцією діючих підприємств.
Для зростання продуктивності праці велике значення має вдосконалення технології виробництва, яка включає технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.
Основними напрямами вдосконалення технології виробництва є впровадження нових методів обробки матеріалів, таких як хімічні, електроерозійні, ультразвукові та ін. Дедалі більше застосовуються надвисокі й наднизькі тиски і температури, струми високої частоти, інфрачервоні випромінювання та інші надміцні матеріали.
Хімізація виробництва є одним з ефективних напрямів технічного прогресу, який характеризується застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів.
Хімізація виробництва вносить докорінні зміни в технологічні процеси, інтенсифікує, прискорює їх, поліпшує техніко-економічні показники виробничих процесів, використання сировини, сприяє підвищенню якості продукції. Синтетичні полімери застосовують не тільки як замінювачі дорогих та дефіцитних кольорових металів, деревини тощо, а й як нові конструкційні і технічні матеріали. Використання пластмас у машинобудівній промисловості сприяє поліпшенню експлуатаційних властивостей машин, зменшенню їхньої ваги, поліпшенню зовнішнього вигляду.
В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває такий фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, ЗЕЇ конкурентоспроможності на ринку.
Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки, велике значення має максимальне використання діючих потужностей.
Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямами:
– екстенсивним – збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв, введення в дію не використовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту тощо.
– інтенсивним – поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.
Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових регуляторів.
У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідно спрямовувати інвестиції насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.
Планування і регулювання капітальних вкладень здійснювалося в Україні без урахування процесу відтворення основних фондів і суспільного продукту. Віддавалася перевага новому будівництву на неосвоєних територіях і при цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне кажучи, планування відтворення основних фондів у країні не було.
Наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал України через його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам часу. Рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40 %. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48 %, а в будівництві досяг 61 %.
Тільки нині для планування відтворення основних фондів в Україні починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, за допомогою яких можна розрахувати на перспективу основні балансові показники відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні.
Для подальшого розвитку інвестиційного ринку в Україні доцільно підтримувати розвиток пріоритетних напрямів в економіці.
У підвищенні технічного рівня виробництва велику роль мають відігравати фондові біржі, які дають змогу на взаємовигідній основі залучати в діюче виробництво невикористані устаткування та виробничі площі, організовувати й обслуговувати лізингові операції, у тому числі й міжнародні.
Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці як в цілому по економіці, так і на окремому виробництві.
Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.
Електроозброєність праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.
Енергоозброєність праці – споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.
Фондоозброєність – це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників.
Фондовіддача – загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної (без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.
Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці є прямою:
Для визначення рівня комплексної механізації використовують подібні показники.
Рівень автоматизації характеризується відношенням кількості автоматизованого устаткування або його потужностей до кількості або потужностей усього використаного устаткування, а також часткою автоматизованих операцій або продукції, виробленої на автоматизованому устаткуванні.
Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:
– удосконалення форм організації спільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації; удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо);
– удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці (впровадження технічно обгрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; вдосконалення матеріального стимулювання праці;
– удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.
В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо вдосконалення організаційних форм виробництва й управління можуть бути:
– приватизація державної власності;
– розвиток середнього і малого підприємництва;
– надання повної економічної свободи державним підприємствам;
– диверсифікація виробництва;
– залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності;
– розробка системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів, спільного підприємництва тощо.
Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшенням соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконаленням методів мотивації і психологічного впливу тощо.
Резерви підвищення продуктивності праці – це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів
(удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.
Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.
За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.
Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року.
Використання перспективних резервів передбачається в перспективі через рік або декілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.
За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.
До Загальнодержавних належать резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов’язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.
Регіональні резерви пов’язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил певного регіону.
Міжгалузеві резерви – це можливості поліпшення міжгалузевих зв’язків, своєчасне, точне та якісне виконання договорів щодо кооперативних поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в обробних галузях промисловості, що сприяють поліпшенню якості продукції в сировинних галузях.
Галузеві резерви – це резерви, пов’язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для певної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технологи виробництва прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.
Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутришньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Отже, внутрішні виробничі резерви можна поділити:
– на резерви зниження трудомісткості праці;
– резерви поліпшення використання робочого часу. Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і
Науково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.
Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їх кількісна оцінка.
Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період часу величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.
Оцінку впливу зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна визначити за допомогою таких формул:
А) за рахунок зниження трудомісткості:
Б) за рахунок поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат):
В) за рахунок змін у структурі кадрів:
Зіставлення динаміки річного, денного і годинного виробітків сприяє виявленню резервів підвищення продуктивності праці через поліпшення використання робочого часу.
На підприємствах для використання резервів розробляють. плани організаційно-технічних заходів, у яких зазначено види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх реалізації, витрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці.
Запитання та завдання для самоконтролю
1. У чому полягає відмінність між продуктивністю та ефективністю праці?
2. Назвіть основні показники та методи вимірювання продуктивності праці.
3. Назвіть та охарактеризуйте основні резерви підвищення продуктивності праці.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)