Економіка підприємства – Ковальчук І. В. – Визнання валових витрат у податковому обліку
Датою збільшення валових витрат вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів із банківських рахунків підприємства на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку – день їх видачі з каси підприємства; або дата оприбуткування підприємством товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного отримання підприємством результатів робіт (послуг).
Величина поточних витрат в бухгалтерському обліку відрізняється від суми валових витрат в податковому обліку. У бухгалтерському обліку, формуючи величину поточних витрат, враховуємо й витрати, безпосередньо не пов’язані з веденням виробничої діяльності підприємства: витрати на утримання і експлуатацію об’єктів соціальної інфраструктури підприємства та легкових автомобілів, витрати на благодійні цілі, сплату штрафів, пені тощо. Проте відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” зазначені витрати не належать до валових витрат підприємства в податковому обліку.
До відмінностей у формуванні “бухгалтерських” і “податкових” витрат призводять і правила відображення витрат у податковому обліку за фактом першої події. Якщо в бухгалтерському обліку до складу поточних витрат включається вартість фактично спожитих засобів виробництва, незважаючи на строк їх оплати, то для податкового обліку маємо обліковувати витрати з урахуванням цього факту. Наприклад, оплачена, але ще не отримана в поточному періоді сировина, має бути включена до складу валових витрат у податковому обліку, проте якщо вона не була спожита, то не вплине на величину поточних витрат у бухгалтерському обліку.
Отже, собівартість продукції (виробнича собівартість) – це поточні витрати, які в умовах чинного законодавства дозволено тлумачити як витрати, пов’язані з виробництвом конкретної продукції.
Собівартість продукції – це категорія, яка є результатом розвитку економічного законодавства в державі: відображає рівень витрат на виробництво і є витратним показником; на основі собівартості продукції можна розрахувати величину валового прибутку. Також вона є комплексним показником, який опосередковано характеризує ефективність використання ресурсів підприємства, рівень організації виробництва І праці. Наприклад, якщо однакова продукція на двох споріднених підприємствах має собівартість, відповідно 50 та 55 коп., то можна припустити, що перше підприємство застосовує прогресивнішу технологію (що забезпечує економію матеріальних та енергетичних ресурсів), повністю завантажує виробничі потужності (що зумовлює економію умовно-постійних витрат) і, нарешті, можливо використовує дешевші ресурси (що свідчить про ефективну роботу відділу логістики). Проте трапляються ситуації, коли зацікавлене в технічному переозброєнні підприємство, з метою накопичення більшої суми коштів на реконструкцію чи нове будівництво, застосовує прискорену амортизацію основних засобів, підвищуючи тим самим рівень собівартості продукції. У цьому разі збільшення собівартості продукції є виправданим заходом і свідчить не про падіння ефективності виробництва, а про вдале застосування прийомів фінансового менеджменту. Собівартість продукції є базою і нижньою межею ціни для виробника продукції. У разі, коли собівартість вища за ринкову ціну, такий вид продукції є непривабливим для конкретного виробника.
Твердження про низький рівень конкурентоспроможності деяких видів вітчизняної продукції не в останню чергу зумовлене високою її собівартістю через значну кількість різних відрахувань, які включаються до її складу (рис. 9.3).
Рис. 9.3. Схема формування собівартості продукції
Для підприємств-експортерів проблема формування обгрунтованої собівартості продукції є актуальною у зв’язку з можливістю застосування щодо них процедури антидемпінгового розслідуваннякраїною-імпортером. Основнезавданняантидем-пінгового розслідування полягає в установленні об’єктивної величини собівартості продукції та її ціни. Підприємство-імпортер має надати достовірну інформацію до органів, які проводять розслідування, про собівартість своєї продукції. Якщо після вивчення цієї інформації з’ясується, що продукція реалізується за ціною, вищою за собівартість, – це означає, що ніякого демпінгу не існує. У разі, коли підприємство не може надати дані відносно витрат на виробництво продукції, припускається, що продукція реалізується за ціною, нижчою собівартості, тому її ціна вважається демпінговою і відносно такої продукції застосовується максимальне антидемпінгове мито, яке становить, наприклад, у США, 150-160 %.
Важливим показником, який характеризує собівартість продукції, є рівень витрат на 1 грн продукції, який обчислюється за такою формулою:
Де В – поточні витрати на виробництво і реалізацію продукції звітного періоду (поточні витрати на виробництво і реалізацію одиниці продукції);
Д – чистий дохід від реалізації продукції звітного періоду (ціна одиниці продукції без ПДВ і акцизного збору).
За даними “Статистичного щорічника України” за 2005 р. у
(1 votes, average: 5,00 out of 5)