Економіка підприємства – Ковальчук І. В. – Права на об’єкти, які охороняються авторським і суміжними правами
До об’єктів авторського права належать:
– твори в галузі науки, літератури і мистецтва;
– комп’ютерне програмне забезпечення;
– банки та бази даних;
– банки та бази знань.
Комп’ютерне програмне забезпечення – це сукупність програм, які використовуються в роботі з ЕОМ.
Позначка © – знак, який застосовується з метою інформування про права власника авторського права і законодавчий захист об’єкта авторського права. Поряд зі значком © має бути наведене ім’я особи, якій належить авторське право і рік першої публікації.
Банк даних характеризується певною сукупністю програмних, організаційних і технічних даних, призначених для централізованого накопичення та багатоцільового колективного використання інформації; а також власне даних, які відповідним чином систематизовані та сконцентровані в певному місці.
База даних – іменована сукупність інформаційних одиниць у певній сфері, наприклад, перелік клієнтів фірми.
Банк знань – місце, де зосереджені технічні чи наукові знання, в якому крім інформації знаходяться засоби, що дозволяють ці знання накопичувати, зберігати, оновлювати і використовувати.
База знань – сукупність систематизованих знань у певній галузі.
Суміжні права – це права, що стосуються авторського права: права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення. До об’єктів суміжного права належать:
– виконання творів (виконання здійснено) вперше на території України, зафіксовано на фонограмі чи включено в передачу організації мовлення);
– фонограми і відеограми (місцезнаходження виробника і перша публікація фонограми – на території України, чи протягом 30 днів від дня першої публікації в іншій державі);
– програми телерадіоорганізацій (місцезнаходження і здійснення передач із передавача, розташованого на території України).
Інші права власності та користування
Це, зокрема, такі як ноу-хау, раціоналізаторська пропозиція, права користування землею та іншими природними ресурсами, права користування майном, права користування брокерським місцем на біржі тощо, ліцензії на здійснення окремих видів діяльності, квоти на імпорт та експорт, гудвіл.
Ноу-хау – не захищені охоронними документами та неоприлюднені знання чи досвід науково-технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, які можуть бути практично використані в наукових дослідженнях і розробках або в процесі виготовлення та реалізації продукції. Ноу-хау є власністю підприємства. До ноу-хау можуть належати:
– технічна документація (конструкторська, технологічна, проектна, економічна, юридична, призначена для використання у виробництві і реалізації товарів і послуг);
– творчі розробки (незапатентовані винаходи, формули, рецепти, склади, розрахунки, дослідні зразки, результати випробовувань і дослідів);
– системи організації виробництва, маркетингу, управління якістю продукції, кадрами, фінансами, політикою капіталовкладень;
– виробничо-комерційний досвід організації виробництва, маркетингу і навчання персоналу.
Раціоналізаторська пропозиція – це технічне вирішення, що є новим і корисним для підприємства, до якого воно подане. Раціоналізаторською визнається пропозиція, яка є новою і корисною для підприємства і передбачає, наприклад, зміну конструкції виробу, технології виробництва, техніки або складу матеріалу.
Підприємство, що взяло до розгляду заявку на раціоналізаторську пропозицію, повинно її зареєструвати і протягом місяця від дати реєстрації винести рішення про визнання такої пропозиції раціоналізаторською. Після цього автору видається свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію. За раціоналізаторську пропозицію її розробнику виплачується винагорода. Право на винагороду автор має протягом двох років від початку використання раціоналізаторської пропозиції на підприємстві, яке видало автору свідоцтво. Обсяг мінімальної винагороди за розробку й використання раціоналізаторської пропозиції законодавчо визначений. Усі питання щодо прав використання раціоналізаторської пропозиції вирішуються адміністрацією підприємства.
Важливою частиною нематеріальних активів підприємства є репутація підприємства, його позиціювання на ринку, застосовувані маркетингові прийоми, фірмовий стиль, “неписані правила” взаємин з партнерами – усе те, що визначає неповторний вигляд підприємства. Інакше кажучи, усі позитивні обставини, пов’язані з іміджем фірми, – фірмове найменування, географічне положення, особливості збуту і постачання, використання ноу-хау у виробничому процесі й управлінських ноу-хау в процесі маркетингу – є елементами “гудвіла”.
Гудвіл (good will) – невідчутний на дотик актив підприємства, який формується під впливом деяких чинників: іміджу підприємства, досвіду ділових зв’язків, престижу товарних знаків, сталої клієнтури, прихильності споживачів, домінуючої позиції на ринку товарів тощо.
Категорія гудвіла може мати різні значення: в бухгалтерському обліку вартість гудвіла як нематеріального активу визначається в момент придбання іншого підприємства як різниця між ціною придбання і справедливою вартістю чистих активів і зобов’язань того підприємства, що купуємо (мається на увазі зафіксована в бухгалтерському обліку позитивна різниця; за умов виникнення негативної різниці мас місце від’ємний гудвіл). У такому розумінні гудвіл – це платіж, здійснений покупцем в очікуванні майбутніх економічних вигід. Гудвіл є відображенням того, що купівлі підприємства – власне відчутних його активів – сприяє також низка обставин: місцерозміщення, сформований штат, розроблений технологічний процес тощо. В управлінському розумінні під гудвілом розуміють ділову репутацію підприємства. “У наш час цінність має щось невідчутне, – справедливо стверджують автори книги “Бізнес у стилі фанк” К. А. Нордстрем і Й. Ріддерстрале. – Якщо ми можемо щось відчути на дотик, то це, можливо, не так вже й цінно. Те, що має цінність в автомобілі “Volvo”, неможливо відчути на дотик. Виробничі потужності компанії не коштують досить дорого: їх офіси і склад у Голландії – просто нерухомість. Те, що дійсно має цінність, – невідчутно. Це сама торгова марка “Volvo”, знання, накопичені компанією, відносини, концепції, ідеї. “Форду” довелося сплатити 6,45 млрд дол. за все це. Візьміть трохи води, цукру, додайте соди і налийте у залізну склянку. Ціна трохи перевищуватиме чверть долара. Напишіть на склянці “Coca-Cola”, і ціна підскочить до 1 дол.”1.
Положення (стандарти) бухгалтерського обліку трактують гудвіл як перевищення вартості придбання над часткою покупців у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов’язань на дату придбання.
Існують припущення, що дохідний бізнес із першого дня свого існування починає поступово “будувати” гудвіл. Через це гудвіл називають “внутрішнім активом підприємства, який не має і не може мати певної вартості”. З цієї причини підприємство не може відображати в бухгалтерському обліку власний (внутрішньо-генерований) гудвіл, а має право відображати тільки гудвіл, який виникає в момент купівлі іншого підприємства.
Приклад 6.1.
Власник вирішив продати підприємство. Він має обрати один із наведених способів.
Перший спосіб: продати за ринковою ціною окремо основні засоби, виробничі запаси та інші активи, розрахуватися з державою за податковими зобов’язаннями, розплатитися з кредиторами та звільнити персонал. Після завершення всіх операцій у колишнього власника залишилося 45 тис. грн (Вартість активів – Кредиторська заборгованість = Чиста вартість активів).
Другий спосіб: продати підприємство як єдиний майновий комплекс, “продати увесь бізнес”. У цьому випадку покупець готовий сплатити 60 тис. грн, у тому числі 45 тис. грн – за чисті активи підприємства і 15 тис. грн понад їх вартість. Різниця в 15 тис. грн і становить гудвіл підприємства. Покупець добровільно сплатив цю суму замість того, щоб купувати активи окремо і дешевше.
Серед аргументів на користь прийняття рішення покупцем сплатити більше і “придбати увесь бізнес” можуть бути такі:
– діюче підприємство – це єдиний господарський комплекс, що працює; якщо ж купувати активи окремо, потрібно витратити ще багато часу і коштів, щоб вони “запрацювали”;
– придбання активів окремо призведе до витрат на залучення персоналу, створення відповідної атмосфери в колективі, яка сприятиме ефективній праці;
– купуючи бізнес в цілому, не потрібно інвестувати кошти у створення початкового іміджу підприємства, на пошук ринків збуту тощо.
У бухгалтерському обліку нематеріальні активи підприємства класифікують за такими групами:
1) права користування природними ресурсами (надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);
2) права користування майном (земельною ділянкою, будівлею, право на оренду приміщень тощо);
3) права на знаки для товарів і послуг;
4) права на об’єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, ноу-хау тощо);
5) авторське та суміжні з ним права (бази даних, програми для ЕОМ, літературні та музичні твори);
6) незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи;
7) інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних або інших привілеїв тощо).
Не визнаються нематеріальними активами в бухгалтерському обліку і відображаються у складі поточних витрат того періоду, в якому їх було здійснено, витрати на дослідження, підготовку і перепідготовку кадрів, створення і просування продукції на ринку, створення, реорганізацію та переміщення підприємства або його частин, підвищення ділової репутації підприємства, вартість видань і витрати на створення торгових марок.
Можлива ситуація, в якій нематеріальний актив забезпечує власнику певні права чи привілеї, однак не відображається в обліку як нематеріальний актив. Така ситуація може виникнути і в тому разі, коли одержувач нематеріального активу не здійснює жодних витрат при його придбанні.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)