Економіка підприємства – Ковальчук І. В. – 8.3. Якість і конкурентоспроможність продукції
Обсяг продукції як результат діяльності підприємства має певні характеристики, для оцінки яких застосовується категорія якості.
Міжнародна організація зі стандартизації визначає якість як ступінь, до якого сукупність власних характеристик задовольняє вимоги. При цьому під вимогою мається на увазі сформульовані потреби або очікування, загальнозрозумілі або обов’язкові, а під характеристикою – особлива властивість.
Якість – комплексне поняття, що характеризує ефективність всіх сторін діяльності підприємства: розробку стратегії, організацію виробництва, маркетинг тощо. Важливим компонентом усієї системи якості є якість продукції.
Якість продукції – економічна категорія, що відображає сукупність властивостей і характеристик продукції, які надають їй спроможність задовольняти обумовлені або запропоновані потреби відповідно до свого призначення.
Рівень якості продукції – це кількісна характеристика міри придатності продукції задовольняти попит на неї порівняно з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання. Рівень якості продукції визначається за допомогою обраних для його визначення показників.
Для оцінки рівня якості застосовуються різні методи. При визначенні показників якості продукції залежно від способу одержання інформації і залежно від джерел інформації застосовують декілька методів оцінки якості продукції.
Виділяють такі методи оцінки якості продукції:
– об’єктивний (вимірюваний): передбачає оцінку якості за допомогою лабораторного аналізу, контрольних вимірювань тощо;
– органолептичний: базується на наслідках сприйняття органами відчуттів людини, передбачає застосування балової системи оцінки;
– реєстраційний: характеризується використанням інформації, яку одержують шляхом підрахунку кількості певних подій, предметів чи витрат, наприклад реєстрація кількості рекламацій на продукції, облік величини витрат на заміну неякісної продукції тощо;
– експертний: базується на залученні експертів-фахівців;
– диференційний: сутність методу полягає в порівнянні конкретних виробів із відповідними виробами-еталонами або базовими показниками стандартів;
– соціологічний: грунтується на визначенні якості продукції споживачами;
– комплексний: передбачає обчислення узагальнюючого показника рівня якості продукції.
Диференційний метод оцінки рівня якості продукції заснований на використанні одиничних показників якості, коли визначається, за якими показниками досягнуто рівня базового зразку, а за якими ці значення відрізняються.
Показники якості продукції поділяються на:
– диференційовані (індивідуальні) (табл. 8.5);
Таблиця 8.5. Класифікація індивідуальних показників
Класифікаційна ознака | Назва показника |
Призначення продукції – показники цієї групи характеризують корисний ефект від експлуатації та використання продукції і зумовлюють її використання | – Продуктивність; – вміст корисних речовин; – калорійність; – міцність |
Екологічна безпечність – показники цієї групи характеризують можливі наслідки використання продукції на здоров’я споживача або навколишнє природне середовище | – Токсичність виробу; – вміст шкідливих речовин; – обсяг шкідливих викидів у довкілля за одиницю часу |
Економічність – показники цієї групи відображають витрати на розробку, виготовлення й експлуатацію продукції, а також економічну ефективність експлуатації | – Ціна одиниці продукції; – прибуток з одиниці продукції; – рівень експлуатаційних витрат |
Ергономічність – показники цієї групи враховують комплекс гігієнічних, психологічних, психофізичних властивостей людини, які виявляються у виробничих процесах | – Величина шуму, вібрації; – зручність керування робочими органами |
Естетичність – показники цієї групи характеризують такі властивості продукції, які впливають на чуттєве сприйняття споживача | – Кольорове оформлення; – естетичність упаковки; – виразність і оригінальність форми |
Патентно-правова захищеність – показники цієї групи характеризують ступінь патентного захисту продукції, а також її патентну чистоту | – Коефіцієнт патентного захисту; – коефіцієнт патентної чистоти |
– загальні, зокрема такі:
O частка нових виробів у загальному обсязі продукції;
O коефіцієнт оновлення асортименту продукції;
O частка сертифікованої продукції;
O частка експортоспроможної продукції;
O частка виробничого браку;
O частка продукції, на яку отримані рекламації.
У табл. 8.6 та 8.7 наведені загальні показники якості продукції, які використовуються у практиці хлібопекарної промисловості (на прикладі підприємства).
Таблиця 8.6. Характеристика якості продукції хлібопекарного підприємства
№ З/п | Показник | Одиниця виміру | 2005 р. | 2006 р. |
1 | Виробничий брак: | |||
– хлібобулочні вироби | Т/% | 30,9/0,1 | 27,4/0,07 | |
– кондитерські вироби | Т/% | 2,0/0,1 | 2,3/0,1 | |
2 | Експедиційний брак: | |||
– хлібобулочні вироби | Т/% | 123,4/0,38 | 99/0,25 | |
– кондитерські вироби | Т/% | – | – | |
3 | Кількість перевірок | 3 | 1 | |
4 | Кількість випадків вибраковок та повернення неякісної продукції | |||
5 | Кількість випущеної нестандартної продукції | Т | – | – |
Таблиця 8.7. Характеристика якості продукції макаронної фабрики
№ з/п | Вид продукції | Рік | ||
2004 | 2005 | 2006 | ||
1 | Макаронні вироби 1 гатунку | 182 | 49 | 23 |
2 | Макаронні вироби вищого гатунку | 22 261 | 20 442 | 20 487 |
3 | Разом | 22 443 | 20 491 | 20 510 |
Досягнення високого рівня якості продукції можливе шляхом здійснення на підприємстві ефективного управління якістю. Міжнародна організація зі стандартизації дає таке визначення управління якістю: “скоординована діяльність, яка полягає у спрямуванні та контролюванні організації щодо якості”. Об’єктами управління є процеси, від реалізації яких залежить якість кінцевої продукції. Вони здійснюються на всіх стадіях життєвого циклу продукту.
Системний підхід в управлінні якістю реалізується через формування, створення та забезпечення ефективного функціонування системи управління якістю. Вимоги до систем якості встановлюються або міжнародними стандартами, або “галузевими” (наприклад, QS 9000, прийнятий в автомобілебудуванні, API Spec Q, який застосовується у нафтогазовій галузі США, та ін.).
Система управління якістю є цільовою підсистемою системи управління підприємством. В умовах масового виробництва якість почала розглядатися не з позиції окремого екземпляра, а з позиції стандарту якості всієї виробленої продукції в масовому виробництві. За таких умов під якістю мають на увазі систему організації виробництва продукції, маркетингу, яка забезпечує стабільний імідж підприємства, його спроможність реагувати на зміни на споживчому ринку, підтримуючи при цьому постійний рівень конкурентоспроможності. Укладаючи довгострокові контракти, зарубіжні споживачі дедалі частіше вимагають не тільки сертифікат на продукцію, а й сертифікат на систему якості постачальника для підтвердження її відповідності міжнародним вимогам, викладеним у стандартах ISO серії 9000.
Система якості – це сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів організаційної структури, визначених механізмів відповідальності, повноважень та процедур організації, а також процесів і ресурсів, які забезпечують здійснення загального керівництва якістю та її відповідність встановленим вимогам. Система якості регламентує практично всю діяльність підприємства, включаючи вивчення ринку, проектування і розробку товарів і процесів виробництва, взаємовідносини з постачальниками, систему контролю, складування, збуту тощо аж до обслуговування після продажу. Розробка і впровадження такої системи на підприємстві триває зазвичай від 8 до 18 місяців і, за умов її подальшої успішної сертифікації, дає значні результати. Наприклад, підприємство не повинно сертифікувати продукцію, що виробляється, оскільки передбачаться, що її стабільну якість уже гарантовано самою системою. Система управління якістю становить сукупність органів і об’єктів управління, взаємодіючих за допомогою матеріально-технічних та інформаційних засобів під час управління якістю продукції. Система управління довкіллям – це сукупність організаційної структури, діяльності і відповідних ресурсів та методів для формування, здійснення, аналізу й актуалізації екологічної політики. Від того, чи впроваджена система управління якістю на підприємстві, система управління навколишнім середовищем, система аналізу ризиків і контролю критичних точок, значною мірою залежить конкурентоспроможність продукції. В умовах ринкової економіки, коли підприємство прагне знайти і зайняти свою ринкову нішу для отримання максимальних прибутків у певному напрямку діяльності, велике значення надається конкурентоспроможності продукції, яка випускається цим підприємством. Конкурентоспроможність продукції – це:
– сукупність властивостей продукції, які відображають ступінь задоволення конкурентного попиту на неї порівняно з представленою на ринку аналогічною продукцією;
– здатність продукції бути більш привабливою для споживача порівняно з іншими товарами аналогічного виду і призначення як результат того, що її якісні та вартісні характеристики більшою мірою відповідають потребам певного ринку і споживчим цінам;
– порівняльна характеристика, яка відображає відмінність продукції від продукції конкурента та містить комплексну оцінку всієї сукупності її властивостей (окремі з яких можуть не мати кількісного вираження) відносно виявлених вимог ринку чи властивостей іншої продукції.
Рівень конкурентоспроможності продукції оцінюється покупцем, який купує продукцію на ринку, визнаючи таким чином її відповідність своїм потребам. Отож, щоб надати об’єктивну оцінку конкурентоспроможності, виробник повинен при здійсненні аналізу використовувати ті самі критерії, якими оперує споживач.
Конкурентоспроможність продукції визначається шляхом порівняння споживачем ціни, якості та рівня сервісу, що може бути йому наданий до і після купівлі продукції. Порівнянню підлягає також такий показник, як рівень маркетингового оточення (супроводу) товару, тобто стан розширених характеристик товару (маркетинг-логістика, сервіс, гарантії, реклама, імідж, упаковка, брендинг тощо).
Задовольняючи свої потреби, покупець витрачає гроші як на придбання товару, так і на його використання. Обсяг цих витрат формує ціну споживання. її рівень має відповідати загальним коштам, які покупець готовий асигнувати для задоволення конкретної потреби. Ціна споживання суттєво вища за ціну продажу. За таких умов найбільш конкурентоспроможним є товар, що забезпечує мінімальну ціну споживання за весь строк використання його покупцем. Загальний показник конкурентоспроможності товару можна визначити з допомогою формули
Де К – питомий корисний ефект;
Е – корисний ефект від використання товару;
І” – витрати на придбання і використання.
Загальне оцінювання конкурентоспроможності продукції здійснюється в такі послідовні етапи (рис. 8.1).
Еталон для порівняння має належати до однієї групи продукції з виробом, що аналізують, мати визначені умови використання й функціонального призначення, бути характерним для вибраного ринку, мати максимальну кількість переваг для покупців. Зрозуміло, що продукція-еталон має повністю відповідати нормативним вимогам майбутнього ринку.
Нормативні параметри характеризують властивості продукції, регламентовані обов’язковими нормами, стандартами і законодавством – це екологічні показники, показники безпеки тощо.
До групи технічних параметрів, що використовуються для оцінювання конкурентоспроможності, належать показники призначення й надійності, а також ергономічні та естетичні показники.
Рис. 8.1. Етапи оцінювання конкурентоспроможності продукції
Розрахунок нормативних параметрів для оцінки конкурентоспроможності забезпечується за допомогою альтернативного методу. Для цього застосовується показник, який має лише два значення: 1 або 0. Якщо продукція відповідає нормі (наприклад, вимогам безпеки), цей показник дорівнює 1, а якщо ні – 0. Груповий показник усієї сукупності нормативних параметрів дорівнює добутку одиничних показників кожного з них. Розрахунки здійснюються за формулою
Де І – груповий показник нормативних параметрів;
Q. – одиничний показник і-го параметра;
П – кількість нормативних параметрів, що підлягають оцінюванню.
Конкурентоспроможність продукції формується під впливом багатьох чинників, основні з яких подані в табл. 8.8.
Таблиця 8.8. Основні чинники, що впливають на конкурентоспроможність продукції
Чинник | Характеристика критеріїв |
Ціна | Співвідношення рівня ціни з рівнем цін основних конкурентів. Розвиненість системи диференціації цін залежно від співвідношення попиту і пропозиції, а також політики конкурентів. Привабливість системи знижок |
Якість | Техніко-експлуатаційні характеристики продукції (функціональність, надійність, зручність експлуатації тощо), престижність, дизайн, екологічність товару |
Сервіс | Якість поставки товару. Рівень торговельного обслуговування. Наявність запасних матеріалів і центрів сервісного обслуговування |
Маркетингове оточення | Рівень організації маркетинг-логістики. Ефективність рекламних заходів. Рівень дизайну і змістовності упаковки. Розробленість брендингу товару. Рівень гарантійного обслуговування покупців до і після придбання товару. Можливість купівлі товару за допомогою засобів мультимедіа технологій |
Питання визначення конкурентоспроможності підприємства складніше і трактується по-різному. Категорії “конкурентоспроможність продукції” і “конкурентоспроможність підприємства” взаємопов’язані, проте суттєво відрізняються:
– по-перше, конкурентоспроможність продукції оцінюється в часовому інтервалі, що співпадає з життєвим циклом товару; в основі дослідження конкурентоспроможності підприємства – більш тривалий проміжок часу, який дорівнює періоду його функціонування;
– по-друге, аналіз рівня конкурентоспроможності підприємства здійснюється безпосередньо підприємством, а оцінка конкурентоспроможності продукції – це прерогатива споживча.
Конкурентоспроможність підприємства може бути визначена як порівняльна перевага щодо інших підприємств певної галузі в країні та за її межами. Конкурентоспроможність підприємства – це комплексна порівняльна характеристика підприємства, яка відображає ступінь переваги сукупності оціночних показників його діяльності, що визначають успіх підприємства на певному ринку за певний проміжок часу щодо сукупності показників конкурентів.
Конкурентоспроможність підприємства – це здатність підприємства з урахуванням наявних у нього для цього можливостей проектувати, виготовляти і реалізовувати в конкретних умовах товари, що за своїми споживчими і вартісними характеристиками у комплексі є більш привабливими для споживачів, ніж товари конкурентів.
Конкурентоспроможність може оцінюватись шляхом зіставлення конкурентних позицій декількох підприємств на одному ринку за такими параметрами, як технологія, знання і практичний досвід персоналу, система управління, імідж і організаційна культура. Конкурентоспроможність підприємства може бути оцінена лише в рамках галузевої групи або групи підприємств, що виробляють аналогічну продукцію.
Конкурентоспроможність підприємства може залежати від політики, якої дотримується підприємство щодо конкурентів. Конкурентна перевага будь-якого типу (зменшення витрат чи диференціація товару) дає більш високу ефективність використання ресурсів підприємства, ніж у конкурентів.
Підприємство з низькими витратами отримує більший прибуток, головним чином за рахунок ефектів масовості при виготовленні стандартних товарів. Підприємство з диференційованою продукцією отримує більший, ніж його конкуренти, прибуток, за рахунок можливості диктувати більш високі ціни на унікальну продукцію, що відрізняється кращими споживчими властивостями. В конкурентній стратегії вибір для підприємства залежить від таких чинників, як структура стратегічного потенціалу, можливості розширення ресурсної бази, особливості галузі, до якої належить підприємство.
Конкурентоспроможність підприємства характеризує можливості й динаміку його пристосування до ситуації на ринку, яка постійно змінюється. Рівень конкурентоспроможності виробничого підприємства (К ) можна визначити як добуток індексу конкурентоспроможності продукції (Ік) на індекс відносної ефективності виробничої діяльності (/о):
На базі теорії ефективної конкуренції в економічній літературі пропонується методичний підхід до оцінювання конкурентоспроможності підприємства, що базується на розрахунку восьми груп показників, які різною мірою впливають на конкурентоспроможність підприємства (рис. 8.2). На їх основі визначається інтегральний показник конкурентоспроможності підприємства (Кп). Для розрахунку показника конкурентоспроможності експертним шляхом (методом подвійного порівняння) визначено коефіцієнти вагомості кожної групи показників.
Де П1 – конкурентоспроможність продукції; І72 – фінансовий стан підприємства; ІІ8 – ефективність збуту і просування товару; Пл – ефективність виробництва; П. – внутрішній потенціал підприємства; І70 – екологічність виробництва; П7 – соціальна ефективність; Пв – імідж підприємства.
Ефективним засобом управління якістю продукції є її стандартизація, під якою мають на увазі процедуру визначення і застосування єдиних правил, вимог до якості окремої продукції, процесу або послуги.
Рис. 8.2. Алгоритм оцінки конкурентоспроможності підприємства
Вимоги до продукції можуть встановлюватися в найрізноманітніших формах: у контрактних документах, технічній документації виробника, державних, регіональних чи міжнародних стандартах. В останньому випадку сертифікація забезпечує безпеку продукції, робіт та послуг для навколишнього середовища, життя, здоров’я та майна; якість продукції, робіт та послуг відповідно до рівня розвитку науки, техніки і технології; економію всіх видів ресурсів.
Відповідно до Закону України “Про стандартизацію” стандартизація визначається як діяльність, що полягає в установленні положень для загального і багаторазового застосування наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування в певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.
Стандартизація проводиться на різних рівнях. Рівні стандартизації розрізняють залежно від того, учасники якого географічного, економічного, політичного регіону світу приймають стандарт. За міжнародної стандартизації участь у стандартизації відкрита для відповідних органів будь-якої країни.
Регіональна стандартизація – діяльність, відкрита тільки для відповідних органів держав одного географічного, політичного чи економічного регіону світу.
Національна стандартизація – це стандартизація в одній конкретній державі. При цьому національна стандартизація також може проводитись на різних рівнях: державному, галузевому, в тому чи іншому секторі економіки, на рівні асоціацій, виробничих фірм, підприємств і закладів.
У процесі стандартизації розробляються норми, правила, вимоги, характеристики, які стосуються об’єкта стандартизації та оформлюються у вигляді нормативного документа – стандарту, технічних умов, правил, регламентів, положень.
Стандарт – це нормативно-технічний документ, який встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, що стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній галузі.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)