Економіка підприємства – Ковальчук І. В. – 13.4. Державне регулювання оплати праці
У цьому параграфі ви дізнаєтесь: які існують напрямки державного регулювання оплати праці; у чому сутність мінімальна заробітна плата; як співвідносяться категорії “мінімальної заробітної плати” і “прожитковий мінімум”; чим визначається вибір тієї чи іншої форми і системи оплати праці на підприємстві; що розуміють під договірним регулюванням оплати праці.
Механізм регулювання оплати праці формується на поєднанні трьох складових: ринку праці, державного та договірного регулювання. Жодна країна з найрозвиненішою ринковою економікою не обходиться без втручання держави у процеси регулювання заробітної плати, хоча методи, сфера, масштаби державного впливу звичайно різні. Держава водночас виступає і в ролі власника, і в ролі захисника інтересів найманих працівників, і в ролі гаранта дотримання трудового законодавства. Проте роль прямого та безпосереднього регулятора заробітної плати в розвинутих країнах належить ринку праці. Адже вважається, що саме на ньому формуються кінцеві оцінки різних видів праці, що потім використовують для визначення суспільного середньостатистичного рівня заробітної плати, яка об’єктивно відображає суспільну оцінку праці і є засобом забезпечення рівної оплати за однакову працю.
У ринковій економіці регулювання оплати праці здійснюється у двох формах: державне регулювання на основі встановлення законодавчих норм і договірне регулювання на основі укладення угод і колективних договорів.
Державне регулювання оплати праці полягає в установленні мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати (без врахування доплат, надбавок, заохочувальних і компенсаційних виплат) за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну (годинну) норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання.
Порядок установлення мінімальної заробітної плати на рівні галузей та підприємств визначається Законом України “Про колективні договори і угоди”, зобов’язуючи Кабінет Міністрів України вносити на розгляд Верховної Ради України, як правило, раз на рік, одночасно з проектом Державного бюджету України пропозиції щодо нового розміру мінімальної заробітної плати, не нижчого за вартісну величину межі малозабезпеченості;
– державних норм і гарантій щодо оплати праці (за роботу у святкові та вихідні дні, за час виконання службових обов’язків, за роботу понаднормово; за час простою в процесі виготовлення продукції, що виявилася браком не з вини працівника тощо);
– державних норм і гарантій в оплаті праці працівників, молодших вісімнадцяти років, за скороченої тривалості їх щоденної роботи; гарантій для працівників щодо оплати щорічних відпусток; оплати за час виконання державних обов’язків; гарантій в оплаті для тих, хто направляється для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; переведених за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв’язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; для донорів тощо;
– умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності;
– системи оплати праці працівників бюджетних установ;
– системи оплати праці державних службовців;
– методики визначення фонду оплати праці;
– регулювання фонду оплати праці підприємств-монопо-лістів1;
– рівня оподаткування коштів, спрямованих на оплату праці та доходів працівників;
– вартісної величини мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму), який становить з 1 січня 2007 р. – 525 грн на одну особу працездатного віку, з 1 квітня 2007 р. – 535 грн, з 1 жовтня 2007 р. – 548 грн.
Відповідно до висновків міжнародної комісії, створеної у 1988 р. з ініціативи Ради Європи, справедливим вважається рівень мінімальної заробітної плати, який сягає 68 % національної середньої заробітної плати. В Україні співвідношення мінімальної заробітної плати до її середнього рівня у 2001 р. становило 37,9 %, у 2002 р. поступово зменшувалося від 43,6 у січні до 37,3 % у грудні того самого року, у 2003 р. – 35,7 , у січні 2004 р. – 41,0 а у вересні 2004 р. – становило 37,6, у 2005 р. – 36,5%.
Нині держава встановлює максимальну величину оплати праці, на яку нараховуються соціальні відрахування. У розрахунку на одну фізичну особу ця сума становить 15 прожиткових мінімумів на місяць. Тобто, якщо місячна заробітна плата працівника в січні 2006 р. становила, наприклад, 10 000 грн, то соціальні внески (відрахування до Пенсійного Фонду, Фонду соціального страхування, фонду страхування на випадок втрати працездатності та Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві), нараховувалися лише на 7875 грн (15 х х 525), де 525 грн – прожитковий мінімум для працездатних осіб. На початку 2006 р. слід звернути увагу на те, що йдеться про нарахування на заробітну плату, які сплачують підприємства до фондів соціального страхування, а не про відрахування із заробітної плати працівників.
Процес відшкодування коштів, витрачених підприємством на оплату праці, також регулюється державою: основну частину коштів дозволено відносити до валових витрат (у податковому обліку) і поточних витрат (у бухгалтерському обліку), а деякі виплати відшкодовуються за рахунок прибутку.