Економіка підприємства – Гринчуцький В. І. – 15.2. Собівартість продукції
Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. В умовах ринкової економіки собівартість продукції є найважливішим показником виробничо-господарської діяльності підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою облік витрат на виробництво та калькуляцію собівартості продукції виділений в управлінський облік, який покликаний дати інформацію для управління собівартістю продукції спеціалістам, адміністративно-управлінському персоналу підприємства.
На основі Положення бухгалтерського обліку №3 “Звіт про фінансові результати” встановлюється склад економічних елементів операційних витрат, обов’язковий для застосування на всіх підприємствах виробничої сфери (табл. 15.2).
2. Затрати на оплату праці промислово-виробничого персоналу (ПВП): – заробітна плата робітників; – заробітна плата інженерно-технічних робітників (ІТР); – заробітна плата службовців |
3. Відрахування на соціальні потреби: – соціальне страхування; – пенсійний фонд; – галузевий страховий тариф |
4. Амортизація основних виробничих засобів і нематеріальних активів |
5. Інші витрати: – податки, збори, відрахування в спеціальні позабюджетні фонди; – платежі з обов’язкового страхування майна; – оплата послуг зв’язку, розрахункових центрів, банків; – витрати на відрядження, підготовку і перепідготовку кадрів; – плата за оренду основних фондів; – інші платежі |
Під Елементом витрат розуміють економічно однорідні витрати. Отримані за елементами витрат дані необхідні для визначення фінансового результату діяльності підприємства за звітний період, розроблення бізнес-плану, визначення обсягу закупівель ресурсів тощо.
Загалом метод групування витрат тільки за економічними елементами є досить сумнівним з погляду його доцільності. Адже в такому групуванні “тоне” показник собівартості продукції, зокрема, якщо йдеться про різні ступені її формування, починаючи від цехової собівартості. Тому з метою планування й обліку витрат, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції, робіт та послуг, їх групують за статтями калькуляції. Принципова відмінність групування витрат за статтями калькуляції від групування за економічними елементами полягає в наявності в ній комплексних статей, які об’єднують різнорідні за економічним змістом елементи за призначенням витрат, за місцями їх виникнення і методами розподілу між окремими видами продукції залежно від обсягу виробництва кожного виду. Групування витрат за статтями калькуляції дозволяє виділити витрати, безпосередньо пов’язані з технічним процесом, і витрати, які стосуються обслуговування виробництва й управління.
Типова номенклатура калькуляційних статей витрат:
O сировина і матеріали;
O поворотні відходи (зі знаком “мінус”, бо вони віднімаються від вартості використаних сировини і матеріалів);
O куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати;
O послуги сторонніх організацій, спожиті безпосередньо у виробництві продукції;
O паливо та енергія, спожиті в технологічних цілях (цю статтю можна об’єднати з попередньою);
O заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві (основна і додаткова);
O відрахування на соціальне страхування;
O амортизація основних засобів, які експлуатуються безпосередньо в процесі виробництва;
O витрати на підготовку й освоєння виробництва (у частині їхнього списання зі статті витрат майбутніх періодів);
O витрати на утримання й експлуатацію обладнання;
O загальновиробничі витрати;
O адміністративні витрати;
O втрати від браку;
O інші виробничі витрати;
O поза виробничі витрати (витрати на збут). Спосіб віднесення витрат на собівартість продукції:
O прямі;
O непрямі.
Функціональна роль витрат у процесі виробництва:
O основні;
O накладні.
Ступінь залежності витрат від зміни обсягу виробництва:
O змінні (пропорційні);
O постійні (непропорційні) – адміністративні витрати; Ступінь однорідності витрат:
O одноелементні;
O комплексні.
Час виникнення витрат:
O поточні;
O майбутніх періодів;
O очікувані.
Раціональність витрат:
O виробничі;
O невиробничі.
За способом віднесення на собівартість продукції виділяються прямі й непрямі витрати. Прямі витрати безпосередньо пов’язані з виготовленням конкретних видів продукції і за встановленими нормами відносяться на їх собівартість (сировина, матеріали, паливо, енергія). Непрямі витрати зумовлені виготовленням різних видів продукції й включаються в собівартість окремих видів продукції непрямо (умовно), пропорційно якій-небудь ознаці. До них належать частина витрат на утримання й експлуатацію устаткування, обладнання, загальновиробничі, загальногосподарські та інші витрати.
За функціональною роллю у формуванні собівартості продукції розрізняють основні й накладні витрати. Основні витрати безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виготовлення виробів. Це витрати на сировину, матеріали (основні), технологічне паливо й енергію, основна заробітна плата виробничих робітників. До Накладних витрат належать витрати, пов’язані зі створенням необхідних умов для функціонування виробництва, його організації, управління, обслуговування. Накладними є загальновиробничі й загальногосподарські витрати.
За ступенем залежності від зміни обсягу виробництва витрати поділяються на пропорційні і непропорційні. Пропорційні витрати (умовно-змінні) – це витрати, сума яких залежить безпосередньо від зміни обсягу виробництва (заробітна плата виробничих робітників, витрати на сировину, матеріали тощо). Непропорційні витрати (умовно-постійні) – це витрати, абсолютна величина яких при зміні обсягу виробництва не змінюється або змінюється непропорційно (амортизація будівель, пальне для опалювання, енергія на освітлення приміщень, заробітна плата управлінського персоналу).
У свою чергу, постійні (непропорційні) витрати поділяються на стартові і залишкові. До Стартових належать та частина постійних витрат, які виникають з відновленням виробництва та реалізації продукції. До залишкових належать та частина постійних витрат, які продовжує нести підприємство, не дивлячись на те, що виробництво і реалізація продукції на якийсь час повністю зупинені. Сума постійних і змінних витрат становить Валові витрати підприємства.
За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні і комплексні. До Елементних (однорідних) належать витрати, які не можна розчленувати на складові частини (витрати на сировину, основні матеріали, амортизацію основних фондів). Комплексними називаються статті витрат, які складаються з декількох однорідних витрат (витрати на утримання й експлуатацію устаткування, обладнання, загальновиробничі, загальногосподарські й інші витрати), які можуть бути розділені на первинні елементи.
Залежно від часу виникнення і віднесення на собівартість продукції витрати можуть бути поточними, майбутніх періодів і майбутніми. Поточні виникають переважно в даному періоді і відносяться на собівартість продукції цього періоду. Витрати майбутніх періодів здійснюються на даному відрізку часу, але відносяться на собівартість продукції подальших періодів у певній долі. Майбутні витрати – це ще не виниклі витрати, на які резервуються засоби в кошторисно-нормалізованому порядку (оплата відпусток, сезонні витрати тощо). Цей вид класифікації дозволяє економічно обгрунтувати рівномірний розподіл витрат на виробництво і збут продукції.
За раціональністю витрат розрізняють продуктивні й непродуктивні витрати. Продуктивними вважаються витрати праці на виробництво продукції встановленої якості при раціональній технології й організації виробництва (плановані витрати). Непродуктивні витрати є наслідком недоліків у технології й організації виробництва (брак продукції, втрати від простоїв тощо) (не плановані витрати).
Є й інші ознаки класифікації витрат на виробництво та продаж продукції, деякі з яких важливі для управлінського обліку. Релевантні витрати (які приймаються в розрахунок) – це витрати, що мають відношення до схвалюваного рішення. Релевантні витрати, як мінімум, повинні покриватися в ціні для того, щоб компанія залишилася на ринку. Нерелевантні витрати (які не враховуються) – це витрати, які необхідно виключити під час прийняття остаточного рішення.
Для контролю та регулювання витрати класифікуються на регульовані і нерегульовані. Регульовані витрати – це витрати, величина яких може залежати від керівника (менеджера) відповідного рівня управління. Нерегульовані витрати – це витрати, величина яких мало залежить від керівника (менеджера), а то й взагалі може не залежати від нього. Для керівника підприємства практично всі витрати фірми є регульованими; для керівника цеху – лише витрати в межах цеху, для бригадира – витрати в межах бригади тощо. За можливістю здійснення контролю за витратами вони поділяються на контрольовані і неконтрольовані. Контрольовані витрати можуть контролюватися працівниками підприємства. Неконтрольовані витрати не піддаються контролю з боку працівників підприємства (підвищення цін, паливно-енергетичні ресурси, ставки податків тощо).
Явні витрати – це витрати, які здійснює організація в процесі виробництва та продажу продукції (робіт, послуг). Альтернативні витрати виникають в умовах обмежених ресурсів при виборі альтернативного варіанту з декількох. Вони означають упущену вигоду, яка виникає при обмежених ресурсах. Маржинальні (граничні) витрати – це додаткові витрати на одиницю продукції (а не на весь випуск). Безповоротні витрати – це витрати минулого періоду, на суму яких вже ніщо не може вплинути. До них відносять залишкову вартість устаткування, яке амортизується, неліквіди тощо.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)