Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків – Мишкін Ф. С. – Відмова від політики “занадто великий, щоб збанкрутувати”
Якби Федеральна корпорація страхування депозитів дозволила великим банкам банкрутувати із значними збитками для вкладників, то вкладники великих банків мали б більші стимули до нагляду за банками і вилучали б депозити, відчувши, що банк надмірно ризикує. Тому дозвіл на банкрутство великих банків зменшив би їхні стимули до надмірного ризику. Проте це також могло б створити такі ж проблеми, як при скасуванні страхування вкладів або обмеженні сум страхування. Тому ймовірність банківської паніки зросла б. Якби великому банку дозволили збанкрутувати, то це дуже позначилося б на стані фінансової системи. Інші банки, що перебували у кореспондентських зв’язках з банком-банкрутом (тобто ті, які мають в даному банку вклади в обмін на набір послуг), можуть понести великі втрати і, в свою чергу, збанкрутувати, що викличе загальну паніку. Крім того, проблема продажу портфеля позик великого банку може призвести до значних збурень на фінансовому ринку. З огляду на ці побоювання регулятивні установи не готові відмовитися від політики “занадто великий, щоб збанкрутувати”, навіть усвідомлюючи її несправедливість та витрати на її проведення, як засвідчує цитата з Уїльяма Сейдмана наприкінці вставки 11.1.
Запровадження спільного страхування
Ще один пропонований напрям реформи запровадив би систему спільного страхування, де тільки певний відсоток вкладу, скажімо, 90 %, охоплювався б страхуванням. При цій системі застрахований вкладник при банкрутстві банку втрачав би певний відсоток разом з установою із страхування депозитів. Оскільки вкладники несли б збитки у разі банкрутства банку, то вони мають стимули для нагляду за діяльністю банку. Проте ми знову стикаємося з проблемою, що більшість вкладників не має надійної інформації, через що банки можуть стати об’єктами “навал” і банківська система стане менш стабільною.
Дозвіл страхування вкладів лише для “нежирних банків”
Інша пропозиція – страхування вкладів забезпечують лише для “нежирних банків”, тобто для тих, які обмежують свої активи векселями Державної скарбниці, що фактично безризикові. Той факт, що вкладники застрахованих сум не здійснюватимуть нагляду за “нежирними банками”, навіть не створюватиме морального ризику, бо активи цих банків у будь-якому випадку безризикові Хоч така пропозиція могла б усунути проблеми несприятливого вибору і морального ризику зі страхування вкладів, ці проблеми залишилися б для незастрахованих “жирних банків”, що надають позики. Ці банки можуть стати об’єктами “навал” на банки боязких вкладників, через що банківська система була б менш стабільною.
Забезпечення страхування вкладів приватними страхувальниками
Інший проект пропонує, щоб страхування вкладів забезпечувалося приватними страхувальниками або щоб приватне страхування могло поширюватися на вклади, сума яких перевищує встановлені ліміти для федерального страхування вкладів. Перевага приватного страхування в тому, що приватний страхувальник зацікавлений в пильному нагляді за діяльністю банку, депозити якого страхує. Проблема, яка виникає при цьому виді страхування, полягає в тому, що приватний страхувальник може збанкрутувати, а це призведе до банківської паніки, подібної до тих, які мали місце в останні роки в Огайо, Меріленді і Род Айленді (див. вставку 16.2). Отже, потреба в гарантії вкладів з боку державної установи залишається на випадок банкрутства приватного страхувальника. Без такої гарантії побоювання вкладників щодо банкрутства приватного страхувальника може штовхнути їх до вилучення вкладів і прискорить “навалу” на банк. Саме по собі приватне страхування не може запобігти нестабільності банківської системи
Базові страхові внески по депозитах за ризик
Окремі економісти, а також колишній голова Федеральної корпорації страхування депозитів запропонували, щоб страхування вкладів оцінювалося подібно до страхування автомобілів. Водії, які спричинили аварії, сплачують за вищими страховими ставками, а тому банки з ризиковішими активами мали б сплачувати вищі страхові внески. Банки були б менш зацікавленими у видах діяльності з вищим рівнем ризику, бо їм довелось би сплачувати вищі страхові внески. Хоча розподіл типів внесків, що грунтується на ризику, доцільний, страховій установі було б важко визначити, коли надані банком позики ризикові. Ризик може бути неочевидним до того часу, поки буде вже надто пізно, і банк стане неплатоспроможним. Таким чином, страхові внески, що грунтуються на ризику, не в змозі повністю усунути моральний ризик. Потрібні інші види регулювання для контролю рівня ризикової діяльності позичальників.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)