Економічний аналіз – Мних Є. В. – 4.5. Аналітичне забезпечення антикризового управління
У життєдіяльності будь-якого суб’єкта господарювання можливий вияв кризових явищ, уникнути яких у багатьох випадках неможливо, але можна зменшити їх гостроту, якщо враховувати його функціональні можливості, а також своєчасно помітити появу кризових симптомів. У такому розумінні будь-яке управління діяльністю має бути антикризовим, тобто побудованим на врахуванні кризової небезпеки.
Антикризове управління – це управління, яке здатне попереджати чи пом’якшувати кризи та підтримувати функціонування підприємства у режимі виживання на цей період, виводячи його з кризового стану з мінімальними втратами.
У такий спосіб антикризове управління коротко розглядають як спеціальну форму управління для розв’язання специфічних задач у екстремальних умовах. З огляду на загальну теорію криз встановлено, що кризові явища можуть бути керованими, тобто їх можна передбачити, оцінити та змінити стан; кризові явища можна попередити, і управління в умовах кризи здійснюється на основі специфічного організаційно-економічного механізму. У таких умовах антикризове управління слід розглядати як цілеспрямований процес, що відбувається за всіма атрибутами економічного управління з визначеною послідовністю його цільових переділів.
Провідна роль у забезпеченні анти кризового управління належить системі техніко-економічного аналізу, який є інструментом як виявлення та оцінки кризових явищ, так і обгрунтування антикризової програми, її ресурсного забезпечення, контролю і регулювання досягнення поставлених цілей. На різних етапах антикризового управління тою чи іншою мірою реалізуються аналітичні функції оцінки, діагностики та пошуку. Так, на початковій фазі проводиться економічна, технічна, соціальна і функціональна діагностика, а також діагностика підприємства та його менеджменту і діагностика зовнішнього середовища. Під час вибору і обгрунтування антикризової програми здійснюється оцінка ресурсних можливостей підприємства. На етапі реалізації антикризової програми проводиться пошук шляхів досягнення цілей антикризового управління.
Загальна модель аналітичного забезпечення антикризового управління показана на рис. 4.5.
Аналіз можливостей вияву кризових явищ здійснюється на основі дедуктивного підходу – від оцінки узагальнюючих критеріїв визначення ймовірності банкрутства (критерій Альт
Рис. 4.5. Модель аналітичного забезпечення антикризового управління
Мана, критерій Бівера, індекс Тішоу та ін.) до комплексного економічного аналізу ефективності виробничо-фінансової діяльності суб’єктів господарювання. При цьому використовується система узагальнюючих і часткових показників, які аналізуються з використанням методів імовірних оцінок (метод чутливості, методи критичних значень, методи експертних оцінок, метод аналітичного графу тощо).
Аналізуючи причини, що зумовлюють виникнення кризи, виокремлюють фактори зовнішнього і внутрішнього впливу. Фактори зовнішнього впливу (екзогенні) зумовлюються станом зовнішнього середовища суб’єктів господарювання і поділяються на економічні, соціальні, технічні, екологічні, політичні та ін. Масштаби та інтенсивність дії цих факторів великою мірою визначаються: досконалістю правового поля діяльності підприємств, ефективністю макроекономічної політики, державного управління, визначеністю національних пріоритетів науково-технічної, природоохоронної, зовнішньоекономічної та інших видів діяльності. Внутрішні фактори (ендогенні), що зумовлюють кризові явища, переважно пов’язані з неякісним виробничо-фінансовим менеджментом
Та проблемами ресурсного забезпечення підприємницької діяльності. Оцінка дієвості названих факторів аналогічна до оцінки під час аналізу економічного зростання.
Аналіз втрат за очікуваними чи фактичними наслідками розгортання кризи передбачає:
– оцінку втрати вартості об’єкта в цілому і його окремих активів;
– визначення суми зобов’язань (боргів) суб’єкта господарювання;
– оцінку очікуваних фінансових наслідків виникнення кризової ситуації.
Сума втрат від знецінення вартості об’єкта може бути визначена як різниця між ринковою вартістю об’єкта до початку кризи і ліквідаційною вартістю майна кризового об’єкта (прогнозного обсягу грошових надходжень від продажу майна підприємства-банкрута). Оцінка вартості об’єкта здійснюється відповідно до законів України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” та “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Так, втрати, що виникають за зобов’язаннями кризового підприємства, розраховуються за їх сукупністю, що визначена П(С)Б0 11 “Зобов’язання”, та додатковими зобов’язаннями: перед засновниками (учасниками); компенсаційні виплати за розрахунками з персоналом підприємства-банкрута, включаючи зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян; додаткові витрати, пов’язані з кредитуванням підприємства-банкрута; додаткові податкові платежі, пов’язані з реалізацією активів та продовженням виробничо-фінансової діяльності; втрати, пов’язані з ліквідацією підприємства як юридичної особи, і витрати на проведення ліквідаційної процедури.
Оцінка фінансових наслідків кризи підприємства передбачає розрахунок прогнозованих фінансових результатів стосовно інтересів власників та кредиторів. У процесі такої оцінки використовується система показників, які характеризують фінансові наслідки виникнення кризової ситуації (табл. 4.1).
Таблиця 4.1. Показники оцінки фінансових наслідків кризи підприємства
Для аналізу ресурсних можливостей запобігання кризі або її подолання проводять діагностику рушійних сил, які доцільно мобілізувати для протидії кризовим явищам чи для виходу із кризи. З вітчизняного та зарубіжного досвіду такого процесу антикризового управління відомо, що при створенні відповідного аналітичного забезпечення розв’язуються такі основні аналітичні задачі:
– аналіз потенціалу протидії банкрутству і післякризового виживання;
– визначення обсягу необхідних ресурсів для подолання кризи;
– оцінка стратегій розвитку підприємства у контексті аналізу потенціалу подолання кризових явищ;
– аналіз необхідного грошового потоку для подолання кризи.
Аналіз протидії банкрутству та післякризового виживання суб’єктів господарювання зумовлює виявлення, розрахунок та оцінку його здатності до нормалізації стану господарської системи, відновлення конкурентоспроможності та забезпечення ефективності господарювання. За різними аспектами оцінки такий потенціал розглядають як:
– стратегічний потенціал – взаємопов’язана сукупність ресурсів для досягнення стратегічних цілей за очікуваними змінами зовнішнього середовища;
– ринковий потенціал – сукупність умов та засобів підприємства у реалізації ринкової діяльності;
– конкурентоспроможний потенціал – сукупність виробничо-фінансових, інтелектуальних та трудових можливостей суб’єктів господарювання, які забезпечують їм конкурентні переваги на ринку;
– антикризовий потенціал – сукупність ресурсів суб’єктів господарювання та можливостей їх відновлення;
– потенціал виживання – потенційні можливості суб’єктів господарювання щодо виходу з кризового стану, забезпечення самозбереження та відновлення функціонування відповідно до вимог ринкової економіки.
Головним в оцінках потенціалу протидії банкрутству та післякризового забезпечення є виокремлення кількісних і якісних характеристик ресурсів. За Кількісними ознаками пріоритетними є характеристики обсягу і складу ресурсів суб’єктів господарювання та їх збалансованості з погляду антикризових стратегій. При цьому важливо встановити їх явний запас та можливості додаткового залучення. За якісними ознаками виокремлюються показники взаємозамінності, повноти та ефективності використання ресурсів.
Аналіз стратегій розвитку суб’єктів господарювання у контексті оцінки потенціалу подолання кризових явищ передбачає визначення його конкурентних можливостей за станом внутрішнього і зовнішнього економічного середовища. Найбільш поширеними у цьому аспекті є SWOT-аналіз та портфельний стратегічний аналіз, зміст яких розкривається у підрозділі 1.4. Чітке визначення сильних сторін може слугувати внутрішнім резервом протидії банкрутству, якщо загрози не будуть наростати. За наявності сильних позицій у виробництві, менеджменті, маркетингу та при нарощуванні ділової активності можуть формуватися фінансові запаси для подолання кризових явищ. Проте найдетальніше слід проаналізувати небезпеки і загрози, а також слабкі сторони підприємства з метою напрацювання системи ефективних контрзаходів у протидії симптомам фінансової кризи. У цьому аспекті ефективними будуть контрзаходи, які з мінімальними витратами можуть запобігати банкрутству ще на ранніх стадіях фінансової кризи (фінансовий маркетинг, зміна структури власності, завчасна реструктуризація тощо).
Якість аналітичного забезпечення антикризового управління може досягатися оцінками потенціалу стійкості щодо банкрутства на основі розрахунків очікуваного грошового потоку. Очікуваний грошовий потік може бути оцінений за трьома сценаріями:
1) на основі оцінок виконання бізнес-плану у повному обсязі з чітким дотриманням платіжно-розрахункової дисципліни;
2) на основі планових параметрів діяльності суб’єктів господарювання, але з урахуванням слабких сторін, загроз і небезпек, які неминуче виявляться в. аналізованому періоді (песимістичний прогноз);
3) на основі планових параметрів діяльності суб’єктів господарювання з повної мобілізації сильних позицій і сприятливого зовнішнього середовища (оптимістичний прогноз).
Враховуючи стан невизначеності ринкового середовища та непередбачувані відхилення у динаміці грошових потоків під час аналізу очікуваного грошового потоку використовують такі методи:
– гнучких бюджетів, за яким визначається чутливість грошового потоку до окремих показників господарської діяльності підприємства. Недоліком цього методу є абстрагування від сукупної зміни інших показників;
– імовірнісного бюджету, за яким на основі статистичної обробки даних оцінюється математичне очікування відхилень грошового потоку;
– моделювання бюджетів, в основі якого лежить метод Монте-Карло, за яким максимально достовірно оцінюється вся сукупність можливих змін грошового потоку.
Кількісно визначити потенціал стійкості щодо банкрутства не складно на основі аналізу грошових потоків (підрозділ 6.7). Суттєвою в аналізі є оцінка якісних параметрів стійкості щодо фінансової кризи (табл. 4.2).
Таблиця 4.2. Якісні параметри стійкості щодо фінансової кризи
Зміна частки чистого грошового потоку за видами діяльності показує пріоритетні можливості мобілізації грошового потоку для ліквідації загрози фінансової кризи чи подолання банкрутства. Зміна частки боргового навантаження та коефіцієнта резерву подолання фінансової кризи свідчить про посилення (послаблення) стійкості щодо банкрутства.
Значний простір для аналітичних досліджень в обгрунтуванні антикризової програми суб’єкта господарювання у розробці санаційного плану, у виборі антикризових заходів тощо. Пріоритетною у цьому процесі є мобілізація внутрішніх резервів відновлення і зміцнення платоспроможності. До резервів операційної діяльності слід віднести:
– раціоналізацію ресурсозабезпечення і ресурсовикористання;
– удосконалення організації виробництва і праці та застосування найбільш ефективних способів просування товарів на ринку;
– впровадження інноваційного менеджменту на всіх ієрархічних рівнях підприємства;
– дієвий контроль та стимулювання високопродуктивної праці;
– гнучкі виробничі системи та оптимізацію розмірів виробничо-збутової діяльності.
Резервами інвестиційної діяльності є:
– оптимізація інвестиційного портфеля і вихід із неефективних інвестиційних проектів;
– підвищення ефективності реалізації проектів реального та фінансового інвестування (скорочення строків будівництва, поетапне виведення на проектну потужність об’єктів, вкладення вільних фінансових ресурсів у венчурні підприємства, наукомісткі виробництва та ін.).
До резервів фінансової діяльності слід віднести:
– ефективне розміщення власного та іншого капіталу в рентабельні активи;
– залучення довгострокових позик і кредитів;
– ефективне реінвестування прибутку та раціональну дивідендну політику.
У процесі пошуку внутрішніх і зовнішніх резервів для запобігання фінансовій кризі та для виходу з неї можуть бути використані методи порівняльного (внутрішнього і зовнішнього) аналізу, методи функціонально-вартісного аналізу, методи експертних оцінок, бенчмаркінг і реінжиніринг.
Класичні методи аналітичних досліджень (порівняльний, функціонально-вартісний та експертний) розглядаються у розділі 2 цього підручника. Метод бенчмаркінгу грунтується на порівняльному конкурентному аналізі, але є більш деталізованим та формалізованим, оскільки орієнтується не лише на зовнішні параметри, а й на алгоритми їх отримання. Внутрішній бенчмаркінг передбачає порівняння типових об’єктів у рамках самого суб’єкта господарювання (витрати на освітлення, на телефонний зв’язок тощо). Зовнішній стосується порівнянь з іншими підприємствами. Конкурентний бенчмаркінг спрямований на порівняння роботи підприємств-конкурентів.
Реінжиніринг бізнес-процесів розглядається як метод пошуку резервів покращення організації бізнесу шляхом радикальних змін в усіх ланках і за всіма аспектами підприємництва. .
Створення аналітичного забезпечення антикризового управління не є одномоментним актом, а становить основу комплексного економічного аналізу діяльності суб’єктів господарювання у всіх часових і просторових формах.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)